Дівчинка соромилася тата...

Одна дівчинка ненавиділа свого батька.

Спочатку любила, поки була маленька. Він няньчився з нею, годував, бавився, сидів цілими ночами поруч з її ліжком, коли вона хворіла, співав пісні і розповідав казки. Засипав, плутався в словах, вона питала: а далі що? І тато розповідав далі, поки вона не засне ...

А вранці йшов на роботу. Він був просто тесля. Потім дівчинка зрозуміла, що «тесля» - це ніби «дерьмовоза», вибачте за грубість. Грубість - це доля столярів. Так говорила бабуся, мамина мама.

І мама підтакувала. Вони обидві журилися, що освічена мама зробила помилку і вийшла за цього дурника. За простака. За хама. Хоча тато ніколи нікому не хамив. Але посміхався занадто часто; чисто дурник. І одягався погано; в лахміття. Він весь час працював: копав город, баню будував, город садив. Головне, весь час комусь допомагав і теж копав, садив, стругав. Простак в лахмітті. Дівчинка стала соромитися тата.

А потім взагалі зненавиділа. За те, що він невдаха. Він не може гідно утримувати маму. І дочка теж. Тому у дівчинки немає красивих речей, так бабуся пояснила. І всі над татом сміються і пальцем показують. Один раз тато зайшов за дівчинкою на танці; він хвилювався. Їй років п'ятнадцять було. І в будинку культури під музику теж станцював, посміхаючись добродушно. Стрибав під музику, простіше кажучи. Дівчинці здалося, що подруги дивляться з презирством на її батька. Їй було соромно за його безглуздий танець ...

Потім вона поїхала в місто і вступила до інституту. Тато посилав їй гроші; він на другу роботу влаштувався, сторожем. У селищі важко знайти роботу. Ось мама і не працювала, вона ж архітектор була. Освічена і вихована.

Дівчинка познайомилася з молодим чоловіком і зібралася заміж. А тато помер - серце не витримало. Це був страшний удар, але в глибині душі дівчинка думала; а як би вона познайомила теслю-тата з батьками чоловіка? Вони ж освічені люди! Може, так доля так розпорядилася? ...

... Тільки через багато років і пройшовши багато поневірянь, сива дівчинка раптом заридала так страшно. Одиноким вечером в порожній квартирі. Вона раптом зрозуміла, що за все життя її любив тільки тато. Безглуздий, з широкою беззахисною посмішкою, з кучерявим волоссям і круглими хлопчачими очима, абсолютно дитячими. У «треніках» і в кедах на босу ногу, з натрудженими покаліченими руками, схожими на клешні.

Жебрак халамідник, тесля, який її любив понад усе на світі. І все для неї робив. І розгублено кліпав очима, коли вона злилася і говорила йому жорстокі слова. Як дурник.

А більше ніхто її так не любив. Так склалося життя. Все пройшло, і не залишилося навіть яскравих спогадів. Тільки про татка. Якого вона любила; потім - соромилася, а потім - ненавиділа, як ненавидять підлітки іноді ...

Може бути, ті, кого ми соромимося або соромилися, - вони і любили. Ось ці простаки, невдахи, нездари, дурники, яких соромно "добрим" людям показати?

Тільки "добрі" люди - не такі вже добрі. А ті, хто були добрі для нас, - іноді їх вже немає ...

Анна КІР'ЯНОВА