Дискусія, критика і розвиток церкви

Протягом багатьох років намагаюсь стежити за публікаціями та виступами диякона Андрія Кураєва (тепер вже забороненого Моспатріархією в служінні). Чув від українців багато критики на його адресу. Очевидно, що критики іншої, з іншими аргументами ніж лунають від РПЦ.

Дивно, але з величезною кількістю тверджень Кураєва не погоджуюсь. Більше того – в багатьох речах він мені підсвідомо неприємний. Можу докладно розповісти з чим погоджуюсь, з чим ні, але допис не про Кураєва. Хоча, згадаю його ще один раз. Змушений визнати, що він є феноменом у сучасному православ’ї (в світовому православ’ї). Інтелектуал із гострим розумом, власною думкою і таким же гострим язиком.

Його виступи наштовхують на роздуми: чи розвивається наша ПЦУ? Як ми собі уявляємо цей розвиток? Куди йдемо? Чи є в церкві дискусія, критика, обмін думками і здатність чути не лише осанни і не лише настанови?

Також треба визнати, що ні в ПЦУ, ні в УГКЦ немає богословів подібного масштабу. Найсміливіші думки про реформу церкви часто не сягають далі розмов про московський чи грецький крій філоні. Зрідка можна почути публічні розмірковування про церковний устрій, управління єпархією та парафією, дискусію із мирянами, включеність мирян в обговорення проблем церкви. Насправді і богословських питань та роздумів також небагато – штампи, штампи…

Особисто в мене розвиток церкви, її зростання асоціюються не лише із кількістю парафій. Чому? А з чим вони в мене асоціюються? Можу написати, однак це буде оголошення на паркані. Листівка. Для справжніх змін потрібно дискутувати і чути один одного.

Не раз на ці теми пробував говорити із простими священиками. Виходить погано – бо більшості отців не те щоб нецікаві подібні розмови – вони не бачать в них потреби.

Гадаю, що мирянам і духовенству бракує сміливості та ініціативності. Єпископату бракує освіти, скромності та відкритості.

Павло ПОДОБЄД