Дід революціонера Кибальчича був теж таким...

Відомий факт, що на першому поверсі дзвіниці Єлецького монастиря знаходилась в'язниця. Серед колодників, які колись утримувались тут, був дідусь відомого винахідника Миколи Кибальчича - Максим Петрович Іваницький. Вирішила трішки цю тему розвити і написати пару слів про цю непересічну особистість.

Максим Петрович походив з династії священників Іваницьких. Закінчив Чернігівську духовну семінарію, де відзначився великими розумовими здібностями, гарним вокалом і потягом до віршування. Йому пророкували яскраву кар’єру в духовній царині, але юнака вабило мистецтво, він обрав шлях актора мандрівного театру. Сцена стала мрією всього його життя. У Полтаві його талантом захопився І. Котляревський, в театрі якого Максим Петрович грав 6 років.

Реакція єпархіального начальства на подібні заняття Іваницького була жорсткою: юнака етапували до батька у с. Мезин, без права писати вірші і полишати місце проживання. Але й там Максим Петрович писав, читав селянам Шевченка і Котляревського, ставив спектаклі, деякий час був керівником театру Забіли. Сюди на літо з Києва, Москви, Петербурга, з’їжджалась елітна публіка діячів культури, які були в захопленні від дивної гри кріпосних акторів і незвичайного голосу Іваницького. А у 1850-х поета почали запрошувати до Чернігова на літературні вечори, здійснилась ще одна мрія - вийшла перша збірка його поезій. І всі ці роки Максим Петрович знаходився під постійним наглядом духовного відомства, під заборонами, покараннями, які відбував то у Рихлівському, то у Єлецькому монастирях...

Згодом найбільшою втіхою Максиму Петровичу став його онук Микола, вони були справжніми друзями "не розлий вода". Миколі, маленькому хлопчику, М. Іваницький віддав всю свою любов, тепло і мудрість. Відомо, що вже після смерті Іваницького в Одесі оселився молодий юнак з дружиною. Звали його Іваницький Максим Петрович - так себе назвав люблячий онук.

Дата смерті Максима Петровича достеменно невідома, як і місце його поховання. Згасла династія Іваницьких і Кибальчичів. Не збереглася і церква (17 ст.). де служив псаломщиком Максим Петрович - у ХХ ст. її розібрали. Є припущення, що будинок, в якому зараз знаходиться Мезенський музей, був домівкою для нашого священика. Якщо так, то це чи не єдина пам’ятка, що нагадує нам про актора, поета і незвичного псаломщика с. Мезин.

Наталія РОСЛІК