Депортація

КОР: Ще східні деспотії дохристиянської ери, наприклад, Асирія чи Вавилон, страх як полюбляли з коренем видрати завойований народ чи навіть етнічну групу з рідної землі й переселити в якусь чужу, переважно малообжиту місцевість. Глибинний сенс цих доволі клопітних і, власне, економічно збиткових заходів полягав у нищенні національної свідомості, енергетичного зв’язку з теренами предків, а відтак у перетворенні людей на біомасу. І оцей метод блискуче — коли йдеться про досі діючі результати, інакше не скажеш, — застосував ще один, майже сучасний тиран Сталін.

ДОБРИЦЯ: Цікаво, що депортацію почали відпрацьовувати саме на українській території. Це пов’язано з процесом „розкуркулювання”, який стартував на початку 30-их років минулого століття. 860 тисяч наших селян було виселено в північні місцевості Радянського Союзу й до Сибіру. Ця безправна категорія населення називалася „спецпереселенцями”. Їх використовували на найтяжчих роботах.

КОР: І умови ж нелюдські були, відповідно — з харчуванням, проживанням...
ДОБРИЦЯ: Звичайно, так. Просто викидали в якусь пустелю, практично. Але була специфіка у наших „спецпереселенців”. Звичайно, усіх „ворогів народу” більшовики знищували по всьому Радянському Союзу. Але от наших селян, за словами Косіора...

КОР: Українського лідера...

ДОБРИЦЯ: Українського лідера партії, вважали не просто за куркулів, але й за націоналістів.

КОР: А російських націоналістів не було.

ДОБРИЦЯ: Росіяни, вороги радянської влади, ніколи не вважалися націоналістами.

КОР: Так вони — люди без нації? Цікава колізія... Хоча за своє самовизначення — проти більшовицького режиму — нація таки боролася. Ну, це вже інше питання.

ДОБРИЦЯ: Принаймні, якщо в нас засуджували буржуазних націоналістів, то там такого не було. Росіянин — значить, патріот. І оця диявольська практика, яка була відпрацьована на Східній Україні, у 1939 році вдарила по Західній Україні. Коли радянські війська разом зі своїми німецькими союзниками напали на Польщу, репресії зачепили, в першу чергу, поляків. Усім відома трагедія в Катинському лісі, коли розстріляли 15000 військовополонених, серед яких були й українці, що служили в польській армії. Це був перший масовий розстріл у світовій війні. Бабин Яр був згодом.

КОР: Тобто піонерами в цьому страшному ділі були якраз радянські спеціалісти.

ДОБРИЦЯ: Вони вважали, що полонених тримати не можна, використовувати теж, тому що вони, апріорі, усі будуть боротися проти радянської влади. Тому треба знищити. Їх і знищили. Потім дійшла черга і безпосередньо до українців, яких начебто визволили. Масштаби репресій були вражаючі. Було ув’язнено десять відсотків населення краю.

КОР: Ідеться про ту Західну Україну, яку, згідно з пактом Молотова-Ріббентропа і секретними протоколами до нього, окупували радянські війська. Але це подавалося як визволення, як приєднання чи возз’єднання — ну, цими термінами спекулювати вміла Москва вже сотні років.

ДОБРИЦЯ: Без суду і слідства їх тримали в переповнених в’язницях. А потім у вагонах для худоби разом із членами сімей переправляли до східних районів Союзу РСР. Тільки у 1940 році депортацією було охоплено 220 000 осіб. А коли почалася війна, то тих, кого планували вивезти — від 15000 до 40000 людей, було просто розстріляно у в’язницях. Що цікаво: соціально близьких більшовикам кримінальних злочинців відпустили на волю. І багато з них стали посіпаками німецьких окупантів.

КОР: Поліцаями.

ДОБРИЦЯ: Після таких страхіть не дивно, що в Західній Україні, і не тільки там, німців зустрічали як визволителів.
Узагалі, оці два тоталітарні режими один одного варті. Мало хто знає, що в 1942 році, після битви під Москвою, коли Гітлер зрозумів, що бліцкриг не вдався, а Сталін злякався, що може програти війну, відбулися таємні переговори між двома тоталітарними режимами. З боку німців переговори вів генерал Вульф, а від Сталіна виступав посланцем генерал Судоплатов.
Документи про це були оприлюднені не так давно. Голова Спілки письменників Росії, Герой Радянського Союзу Карпов був допущений до архівів, він побачив ці документи, оприлюднив. І після цього московські архіви знову були закриті.

КОР: Цікавий момент.

ДОБРИЦЯ: Так от, переговори велися у складній ситуації. Домовилися, що дві держави перестають воювати одна проти одної, стають союзниками. Війська німецькі відходять на кордони. Але Радянський Союз мав почати війну проти Англії та Америки. А ще усіх євреїв зігнати за Полярне коло, де вони мали просто вимерти.

КОР: Політика депортації тривала.

ДОБРИЦЯ: І після того німці погоджуються змінити колір свого прапора. А у них там, посередині червоного прапора, була в білому колі коричнева свастика. Так от, коричнева свастика повинна стати червоного кольору — на честь братерської дружби між народами.

КОР: Ну, це ж дружба, скріплена кров’ю. Пам’ятаєте, коли воювали проти Польщі.

ДОБРИЦЯ: Цікаво, що горшки побили — не зуміли поділити той світ, який вони в майбутньому думали поділити між собою.

КОР: Ділили шкуру невбитого ведмедя.

ДОБРИЦЯ: Радянський Союз не погодився з тим, що весь Китай увійде до сфери впливу Японії. Що не віддають Босфор і Дарданелли. Дуже мало в арабському світі. І практично нічого не отримують у Латинській Америці. На цьому побили горшки і вирішили воювати на знищення.

КОР: Ну, знищували то вони власні народи, а не самих себе.

ДОБРИЦЯ: Депортації широко практикувалися не тільки щодо українців, але й інших народів, які жили в Україні. У 1944 році з Криму депортували всіх кримських татар. Це 238 з половиною тисяч.
КОР: Це трагедія для цілої, власне, нації.

ДОБРИЦЯ: Так, повністю. Майже половина татар тоді загинула. Подібна доля спіткала також грецьке, вірменське і болгарське населення. Нагадаємо, що в 1941 році з території України були виселені німці, які століттями жили на цій території.

На Західній Україні радянське командування отримало наказ знищувати УПА і ОУНівське підпілля. УПА налічувала десь 100 000 бійців. Усього ж у лавах повстанців, підпільників до початку 50-их років побувало 400 000 осіб. Близько 93 000 вояків загинуло в боях. ОУНівці мали підтримку місцевого населення, і тому цю силу можна було зламати тільки масовими репресіями. І, за офіційними даними, з 1944 по 1945 рік, тільки за два роки, до північних і східних районів Союзу було відправлено 200 000 сімей. Більшість репресованих, до речі, не мали відношення до УПА. Просто Сталін підозрював у нелояльності до радянської влади всіх українців, які перебували в окупації чи були вивезені на роботи до Німеччини.

КОР: І отут згадаємо взагалі диявольський взагалі план — всю Україну депортувати, вивезти кудись подалі. І, буцімто, був документ, підписаний уже Берією і Жуковим, і невідомо, чи завізований Сталіним...

ДОБРИЦЯ: Так. Після 20 з’їзду Микита Хрущов...

КОР: Після 20 з’їзду капе-есес, як у народі казали...

ДОБРИЦЯ: …Розказував, що Сталін цілком серйозно продумав план виселення всіх українців. І, в принципі, цього не сталося, тому що українців було занадто багато. Крім того, не було просто технічних засобів. Тобто вагонів... Але такий людожерський план був.
Як не дивно, ми інколи думаємо, що начебто фашисти — це одне, а радянська влада — це інше. Так сталося, що проти фашизму воювали, а от проти фашистської ідеології — ні. Дуже дивує деяких наших співгромадян: а чому оце в 1940 році гестаповець Мюллер із делегацією гестапівців приїжджав до Радянського Союзу і вивчав, як тут будуються концтабори. Технологія і тому подібне...

КОР: Так ми вже тоді були попереду планети всієї у цій справі?

ДОБРИЦЯ: Все правильно. Вони просто вивчали досвід свого східного сусіда.

КОР: Власне, винахідником концтаборів був товариш Ульянов-Лєнін, який ще за часів громадянської війни видав відповідні розпорядження.

ДОБРИЦЯ: Один одного підтримували в цій боротьбі за світле майбутнє.

КОР: У боротьбі за світле майбутнє — з власними народами. Важко підібрати слова, але факти іноді здатні промовляти самі. Після великої перемоги — кого й над ким — бучно щоразу відзначуваної нащадками або катів, або жертв, із гітлерівського полону повернулося мільйон двісті п’ятдесят тисяч осіб. Людей, які вижили в пеклі. І от після так званої фільтрації 300 000 із них були просто депортовані до Сибіру. З одного концтабору — в інший. Майже без пересадки. Повторюю — слів немає. Хоча скажу про свого покійного батька, Андрія Мусієнка. Підлітком вигнаний німцями на роботи до фатерлянду, по завершенні війни став, за чудесним збігом обставин, тим самим сином полку. Де й відслужив кілька років, аж до початку п’ятдесятих, уникнувши гіркої долі старших товаришів по нещастю. Але власну його долю цей рядок у біографії все одно скалічив.

ДОБРИЦЯ: До речі, коли Микита Хрущов розказував про ці жахіття сталінського плану, сам на засіданні політбюро ЦК ВКП(б) (а це якраз 11 лютого 1948 року відбулося) вийшов з пропозицією, щоб без будь-яких там судових формальностей вислати західноукраїнських куркулів і західноукраїнських націоналістів. І це дуже сподобалося всім членам політбюро…

КОР: Згадується суто російське слово «бєспрєдєл». Я довго мучився, шукав відповідник в українській мові...

ДОБРИЦЯ: Немає такого.

КОР: Тому що мислення дещо інше, розумієте? А вам, до речі, не здається, що весь Союз РСР являв собою країну суцільної депортації. Згадайте знамениту пісеньку — і, що жахає, талановиту пісеньку, яку догідливо колись змайстрували совкові митці. Совковий шлягер, тобто: „Наш адрєс нє дом і нє уліца, наш адрєс — Совєтскій Союз...” Тобто людей постійно робили маргіналами, постійно кидали на великі будови століть, постійно вони жили то в бараках, то в малосімейках, то в гуртожитках. Були Івани, які не пам’ятали родичів. Відірвані від національних традицій... Це була страшна система, яка й досі з величезною силою дається взнаки.

ДОБРИЦЯ: Депортації підлягали і естонці, і литовці, і латиші. І корейці — це з іншого боку вже. З Далекого Сходу їх у пустелі Середньої Азії засилали. Турки, месхетинці, чечени, інгуші, калмики — важко перелічити всі народи, які залишилися на місці. Таке враження, що якийсь шулер карти тасував. Сподівались, що вони розтануть... Усі ж хотіли, щоб у нас не було націй, а був єдиний народ. Радянський народ.

КОР: Так оце ж і малося на меті. Гучно проголошувалося, і вчили вже студентів у радянських вузах 70-их навіть років, що у нас створена нова історична спільність — радянський народ.
Так якщо радянський народ — підсумок оцих страшних процесів, про які ми зараз з вами говоримо, то що ж це за народ такий, пробачте?

ДОБРИЦЯ: Подивишся на історію нашого народу, думаєш — Господи, як він зміг просто вижити? Ми говоримо про голодомор 1932-1933 років. А ще ж був 1947, коли теж умирали тисячі й тисячі людей. Вони тікали від голоду, а їх повертали.

КОР: Без паспортів же вони.

ДОБРИЦЯ: А куди йшов хліб? То Німеччині допомагали, фашистській. А тут з’явилися брати — болгари, чехи, словаки, румуни, поляки... Будують соціалістичні держави. Тож підгодовували їх із наших полів...

КОР: До речі, гарна назва була в оцієї системи — соціалістичний табір...

ДОБРИЦЯ: Фразеологія Радянського Союзу вражає. Лідери в офіційні декларації, партійні документи вкладали слова і цілі фрази, які мають ходження тільки серед кримінального елементу...

Кор: Наприкінці цієї моторошненької, я б сказав, розмови, хочеться зауважити, що процеси депортації в попередніх історичних періодах відбувалися за часів фізичного насилля. Але епоха війн, навіть із застосуванням найсучаснішої зброї, здається, відходить у минуле. Настала епоха війн інформаційних. Навіщо ж руйнувати потенціал економічний, навіщо вбивати майбутніх виконавців твоєї волі, коли можна ретельно промити мізки й абсолютно без витратних зусиль — бо снаряди, гармати, танки, літаки коштують дорого — заволодіти тією чи іншою територією, тією чи іншою кількістю біомаси. І коли уважно подивитися на інформаційні канали, які «годують» «маленького українця», то, користуючись висловом одного великого політика, розумієш: нас намагаються депортувати зі світу маминих пісень і дідових казок — до світу облуди, примітивних комп’ютерних ігор, телешоу та рекламних роликів. А депортація душ набагато страшніша за депортацію суто фізичну.

Ростислав МУСІЄНКО.
Чернігівська обласна газета "Біла хата"