Декілька слів про суто чоловіче

Гадаю, останні півтора року продемонстрували українському суспільству – що значить бути чоловіком та хто належить до цієї категорії.

Бо насправді у кожного з нас є ті, хто в перші ж дні пішов до військомату, взяв до рук зброю і пішов воювати за власний дім і свою родину, а є ті, хто втекли за кордон чи відсиджуються десь в глухих селах, аби часом не вручили повістку. Є ще окрема категорія громадян, які оформили інвалідність і витратили 150 тисяч доларів на те, щоб вибратися на Еверест – але про них я промовчу, бо наболіло.

Чи потрібна амністія тим, хто нині п’є шампанське в Куршавелі, лазить по Еверестах чи працює на шабашах десь під Берліном? На мою думку – ні. Бо втрачається головний принцип соціальної справедливості – комусь окопи і поранення на цілий рік, а комусь закордонні заробітки.

Тому, незважаючи на те, що нині нам потрібні резерви, треба виробити дуже адекватний механізм стосовно таких кроків, як амністія, та повернення військовозобов’язаних, і нічим немотивованих, громадян додому.

А з моральної точки зору, я, та й багато моїх побратимів, не розуміємо, як можна вважати себе чоловіком після того, як просто втік після того, як до твого дому вдерлися вороги.

Юрій АТАНОВ