Цой жив? Та нє...

Вкотре крутонули по радіо Цоя.

Яке пустопорожнє решето… вставь в ету, совецкого проізводства, подставочку для мозаікі собствєнниє мислі, чуства і чаянья…бухай, кури, унило трахайся і здохни. Така матриця-установочка.

І я ж слухав колись.
Це так круто було: ти вже не просто слухаєш настанови плєнума партії, а можеш в цю банальну пустопорожню чепуху підставити власну чепуху.

Це було досягнення: ми могли молоть банальну чепуху і її ж думать.
Нам дозволили.

Десь на заході мудодзвони-наркомани-рокери формували суспільні сенси і тренди: боролись за мир, права, гуманізм. А совкові рокери боролись за право молоти чепуху.

На тому вони й зупинились і не доросли навіть до чогось, хоч трохи помітного у вільному світі. Деякі, навіть, їздили і жили там. Але або якось зникли, або й повернулись у неосовок як ПГ.

В нього, власне, й шуфутінскіє повернулись і якусь бабу ще пам‘ятаю з кабацькими піснями про кабріолет.

Коротше, у суперечці жив Цой чи мьортв відповідь залежить, власне, від нас: якщо тобі боляче відчувати життя поза стаканом і тебе, як особистість, задовольняє пачка сігарєт, то - живєє всіх живих.
Для мене - нє.

Олександр СОСНИЦЬКИЙ