ЧОРНИЙ ТУНЕЛЬ
ОГЛЯД ПРЕСИ
В складні часи, які переживає зараз наша країна, немало поглядів звертається в наше минуле – і більш віддалене, і недавнє – в перші роки нашої Незалежності. От і в статті Л. Яковишина «Горе від розуму, якого бракує в голові» («Чернігівщина» №31 – 2017р.) сказано: «Столітній ювілей якоїсь революції відзначає й Україна». А 17 березня 2017 р. на засіданні Верховної Ради, присвяченого 100-річчю Української революції 1917-21 р.р., патріарх Філарет сказав: «В 1991р. отримали нашу державу не завдяки революції, а як манну небесну». Не зовсім згодний із цим, бо вважаю, що є більш вдале порівняння: золота рибка, яку вловив якось старий рибалка, хоча він просто закинув невід у море, бо робив це вже багато років. Рибка може виконати бажання, але навіть у казці вона не може робити це безкінечно. Вона може виконати одне, або три, або декілька бажань, а далі людина повинна сама працювати, розвивати успіх. Але на кожну золоту рибку, мабуть, є своя сварлива баба, яка своїми забаганками тільки шкодить і доводить справу до розбитого корита.
А найпершою забаганкою такої «сварливої баби» в політичних колах перших років нашої Незалежності була відставка уряду В. Фокіна, про що я писав у статті «Як починалась чехарда» 24.03.2017 р.. Верховна Рада ХІІ (1-го скликання) прийняла Декларацію про державний суверенітет, Акт державної Незалежності, але потім наробила купу помилок: відправила у відставку уряд В. Фокіна, призначила дострокові вибори ВРУ і президента в 1994р., хоча Л. Кравчука обрали всенародно в 1991р. на 5 років. Знову цитую Ларису Скорик – в інтерв’ю «Голосу України» 1.03.2002р. на запитання: «Що підштовхнуло вас до змалювання «сумної перспективи»?» вона відповіла: «Зняття з посади прем’єра Вітольда Фокіна. Це був початок нашого в’їзду у чорний тунель. Тільки малесенька купка депутатів обстоювала тоді пана Фокіна. Але нічого з того не вийшло. Всі, наче осліплені, цькували «цього комуняку». І «доцькувалися».
На свої розбірки і закиди отримав відповідь на цілу сторінку в «Чернігівщині» 3.08.2017р. «Горе від розуму…». В своїй статті я цитував В.Яворівського, Л.Скорик, а їхні слова чи думки приписуються мені. Аж трохи ніяково перед ними… Слова «Директор провінційного радгоспу-технікуму з Бобровиці, нетиповий депутат-аграрник», «Яковишин цим і доконав Фокіна» - з книги Яворівського «Що ж ми за народ такий?..» (Кн. 1, ст. 220)
В. Фокін в 1992р. може й не завадив Москві в буквальному значенні слова перекрити нам газовий вентиль, але на початку березня він був три дні в Тюмені і домовлявся не тільки про звичайний бартер «продукти-нафтопродукти», але й про подальшу співпрацю.
Фраза «Не полетів же до Тюмені Л. Яковишин» - це не звинувачення, а саме репліка, як говорить далі гендиректор «Землі і волі».
От і присвятили б 25-30 % статті звинуваченням на адресу В. Фокіна, а то слівця «запідозрили в корупції», «невміння керувати в нових умовах», «сівачі зла» - ото й усе? Але ж навіть одного речення про це не сказано.
Між іншим, народний депутат з Бобровиці Леонід Яковишин 24 серпня 1991р., коли відбулося історичне голосування – проголошення Акту незалежності України – не голосував за це, чи був відсутній, чи ще щось. Потім Леонід Григорович був радником трьох прем’єрів (кого саме?), а їх було у нас чимало. Та й чомусь в 1994р. на виборах до ВРУ балотувався аж у Черкаській обл., де його ніхто не знав, і звичайно, програв боротьбу.
Далі була успішна робота в ТОВ «Земля і воля» та прискіплива увага до політичних процесів у вищих ешелонах влади і на місцевому рівні, а також фінансування газети «Чернігівщина». Інколи треба мати неабияку витримку, щоб читати її матеріали, особливо сторінку 2 – з повчально піднятим вказівним пальцем. Тут кишать лайки на зразок: політичне байстрюччя; «вчені-патріоти» лакейської крові з мораллю бидла; холуї з холуїв; на рівень недоумкуватого бидла записав простолюд у лохи; українські «задолизи»; а БППевські захисники – «долбодятли»… І це далеко не весь лексикон.
А ще статті газети переповнені назвами країн і порівняннями з ними: від Канади та Ісландії до Нової Зеландії, від Японії до США. Можна згадувати географію, хто підзабув… А у себе що, «нет пророка в своем Отечестве»? Тому й шпетила «Чернігівщина» політиків і посадовців всіх рангів і калібрів, місцевих і столичних. Особливо діставалося бувшим народним депутатам І.Куровському і М.Рудьковському, а також Ф.Шпигу, О.Баранівському, Ю.Карасику, але «перепало на горіхи» і нинішнім: О.Гончаренку, Н.Королевській, а також міністру Т.Кутовому.
Читали критику на свою адресу нардепи від області О.Кодола, А,Євлахов, О.Дмитренко, В.Давиденко, як і їхні помічники М.Торбєєв, О.Литовченко; встигли потрапити під роздачу «новоспечені обранці» Микитась, Березенко. Посадовці і депутати, підприємці і журналісти нашої області теж заслуговують тільки на негатив і остракізм: С.Гайдай, І.Макуха, В.Кучерина, Н.Романова, Л.Падалка, О.Фенюк, В.Чепурний, М.Вороний, Л.Кошель, М.Рудько, П.Куриленко, В.Левченко, В.Дудар…
Іноді зачіпали і старого кучміста матерщинника Олександра Волкова, який був нардепом в їхньому окрузі, але торкались мимохідь, між іншим. Попадали під обструкцію і високі посадовці – голова ОДА В.Хоменко і прем’єр М.Азаров. Л.Яковишин радив Януковичу «заборонити лідеру партії М.Азарову з’являтися на телеекранах з його вічно невдоволеним і злим обличчям… Може, йому замало одних окулярів?» І це про лідера партії, за яку гендиректор «Землі і волі» агітував на парламентських виборах 2012р.: Я голосуватиму за Партію регіонів… Нарешті всю відповідальність за справи в державі взяла на себе Партія регіонів… 28 жовтня закликаю всіх прийти на виборчу дільницю і проголосувати за Партію регіонів. (№43, ст. 2,3)
От і відповідь на давнє запитання «Навіщо Яковишину своя газета?» А ще для того, щоб давати відсіч своїм конкурентам в інформаційному просторі області – газетам «Вісник – Ч», «Сіверщина», «Деснянська правда», «Носівські вісті». І хоча писав в 2012р. тодішній головний редактор «Чернігівщини» О.Супронюк в колонці «Слово – редактору»: «гортаючи сторінки деяких місцевих видань…складається враження, що і журналісти, й редактори радіють тому, що з’явилась чергова нагода «налякати» читача, нагодувавши його гидотою і «чорнухою» (№9, ст. 2), але розміщує на сусідній 3-й сторінці «викривальну» статтю журналіста Г.Войтка «Кандидати на премію імені Павлика Морозова» про директора ВУЖКГ Ніну Собачкову і блюзнірський малюнок, на якому вагітна жінка барабанить себе по животу двома паличками. Це чорнуха чи гидота? Між іншим згаданий Павлик Морозов не був ніяким ні героєм, ні зрадником, а був жертвою. Хлопець 13-ти років казав тільки те, що йому говорили дорослі, в першу чергу слідчий і мати, яку з дітьми покинув чоловік, пішовши в другу сім’ю. Маю сумніви, що навряд чи був справжній суд – в 1932р. в селі на Уралі. Героя з нього зробила тодішня система, в т.ч. редактори, журналісти…
А в перший рік Незалежності, коли прем’єром був Вітольд Фокін, ще фактично були колгоспи і радгоспи, а у них – працівники з досвідом, техніка, щоправда, не було пального для неї, грошові кошти стрімко знецінювалися. У Верховній Раді не було особливо великих протистоянь, не було більшостей/меньшостей і партійних квот при призначенні урядовців. Але була ота «сварлива баба», якій завжди було чогось мало і яка таки добилась відставки досвідчених посадовців.
В’їзд у чорний тунель було відкрито.
Юрій ПАВЕЛКО,
м. Ніжин
В складні часи, які переживає зараз наша країна, немало поглядів звертається в наше минуле – і більш віддалене, і недавнє – в перші роки нашої Незалежності. От і в статті Л. Яковишина «Горе від розуму, якого бракує в голові» («Чернігівщина» №31 – 2017р.) сказано: «Столітній ювілей якоїсь революції відзначає й Україна». А 17 березня 2017 р. на засіданні Верховної Ради, присвяченого 100-річчю Української революції 1917-21 р.р., патріарх Філарет сказав: «В 1991р. отримали нашу державу не завдяки революції, а як манну небесну». Не зовсім згодний із цим, бо вважаю, що є більш вдале порівняння: золота рибка, яку вловив якось старий рибалка, хоча він просто закинув невід у море, бо робив це вже багато років. Рибка може виконати бажання, але навіть у казці вона не може робити це безкінечно. Вона може виконати одне, або три, або декілька бажань, а далі людина повинна сама працювати, розвивати успіх. Але на кожну золоту рибку, мабуть, є своя сварлива баба, яка своїми забаганками тільки шкодить і доводить справу до розбитого корита.
А найпершою забаганкою такої «сварливої баби» в політичних колах перших років нашої Незалежності була відставка уряду В. Фокіна, про що я писав у статті «Як починалась чехарда» 24.03.2017 р.. Верховна Рада ХІІ (1-го скликання) прийняла Декларацію про державний суверенітет, Акт державної Незалежності, але потім наробила купу помилок: відправила у відставку уряд В. Фокіна, призначила дострокові вибори ВРУ і президента в 1994р., хоча Л. Кравчука обрали всенародно в 1991р. на 5 років. Знову цитую Ларису Скорик – в інтерв’ю «Голосу України» 1.03.2002р. на запитання: «Що підштовхнуло вас до змалювання «сумної перспективи»?» вона відповіла: «Зняття з посади прем’єра Вітольда Фокіна. Це був початок нашого в’їзду у чорний тунель. Тільки малесенька купка депутатів обстоювала тоді пана Фокіна. Але нічого з того не вийшло. Всі, наче осліплені, цькували «цього комуняку». І «доцькувалися».
На свої розбірки і закиди отримав відповідь на цілу сторінку в «Чернігівщині» 3.08.2017р. «Горе від розуму…». В своїй статті я цитував В.Яворівського, Л.Скорик, а їхні слова чи думки приписуються мені. Аж трохи ніяково перед ними… Слова «Директор провінційного радгоспу-технікуму з Бобровиці, нетиповий депутат-аграрник», «Яковишин цим і доконав Фокіна» - з книги Яворівського «Що ж ми за народ такий?..» (Кн. 1, ст. 220)
В. Фокін в 1992р. може й не завадив Москві в буквальному значенні слова перекрити нам газовий вентиль, але на початку березня він був три дні в Тюмені і домовлявся не тільки про звичайний бартер «продукти-нафтопродукти», але й про подальшу співпрацю.
Фраза «Не полетів же до Тюмені Л. Яковишин» - це не звинувачення, а саме репліка, як говорить далі гендиректор «Землі і волі».
От і присвятили б 25-30 % статті звинуваченням на адресу В. Фокіна, а то слівця «запідозрили в корупції», «невміння керувати в нових умовах», «сівачі зла» - ото й усе? Але ж навіть одного речення про це не сказано.
Між іншим, народний депутат з Бобровиці Леонід Яковишин 24 серпня 1991р., коли відбулося історичне голосування – проголошення Акту незалежності України – не голосував за це, чи був відсутній, чи ще щось. Потім Леонід Григорович був радником трьох прем’єрів (кого саме?), а їх було у нас чимало. Та й чомусь в 1994р. на виборах до ВРУ балотувався аж у Черкаській обл., де його ніхто не знав, і звичайно, програв боротьбу.
Далі була успішна робота в ТОВ «Земля і воля» та прискіплива увага до політичних процесів у вищих ешелонах влади і на місцевому рівні, а також фінансування газети «Чернігівщина». Інколи треба мати неабияку витримку, щоб читати її матеріали, особливо сторінку 2 – з повчально піднятим вказівним пальцем. Тут кишать лайки на зразок: політичне байстрюччя; «вчені-патріоти» лакейської крові з мораллю бидла; холуї з холуїв; на рівень недоумкуватого бидла записав простолюд у лохи; українські «задолизи»; а БППевські захисники – «долбодятли»… І це далеко не весь лексикон.
А ще статті газети переповнені назвами країн і порівняннями з ними: від Канади та Ісландії до Нової Зеландії, від Японії до США. Можна згадувати географію, хто підзабув… А у себе що, «нет пророка в своем Отечестве»? Тому й шпетила «Чернігівщина» політиків і посадовців всіх рангів і калібрів, місцевих і столичних. Особливо діставалося бувшим народним депутатам І.Куровському і М.Рудьковському, а також Ф.Шпигу, О.Баранівському, Ю.Карасику, але «перепало на горіхи» і нинішнім: О.Гончаренку, Н.Королевській, а також міністру Т.Кутовому.
Читали критику на свою адресу нардепи від області О.Кодола, А,Євлахов, О.Дмитренко, В.Давиденко, як і їхні помічники М.Торбєєв, О.Литовченко; встигли потрапити під роздачу «новоспечені обранці» Микитась, Березенко. Посадовці і депутати, підприємці і журналісти нашої області теж заслуговують тільки на негатив і остракізм: С.Гайдай, І.Макуха, В.Кучерина, Н.Романова, Л.Падалка, О.Фенюк, В.Чепурний, М.Вороний, Л.Кошель, М.Рудько, П.Куриленко, В.Левченко, В.Дудар…
Іноді зачіпали і старого кучміста матерщинника Олександра Волкова, який був нардепом в їхньому окрузі, але торкались мимохідь, між іншим. Попадали під обструкцію і високі посадовці – голова ОДА В.Хоменко і прем’єр М.Азаров. Л.Яковишин радив Януковичу «заборонити лідеру партії М.Азарову з’являтися на телеекранах з його вічно невдоволеним і злим обличчям… Може, йому замало одних окулярів?» І це про лідера партії, за яку гендиректор «Землі і волі» агітував на парламентських виборах 2012р.: Я голосуватиму за Партію регіонів… Нарешті всю відповідальність за справи в державі взяла на себе Партія регіонів… 28 жовтня закликаю всіх прийти на виборчу дільницю і проголосувати за Партію регіонів. (№43, ст. 2,3)
От і відповідь на давнє запитання «Навіщо Яковишину своя газета?» А ще для того, щоб давати відсіч своїм конкурентам в інформаційному просторі області – газетам «Вісник – Ч», «Сіверщина», «Деснянська правда», «Носівські вісті». І хоча писав в 2012р. тодішній головний редактор «Чернігівщини» О.Супронюк в колонці «Слово – редактору»: «гортаючи сторінки деяких місцевих видань…складається враження, що і журналісти, й редактори радіють тому, що з’явилась чергова нагода «налякати» читача, нагодувавши його гидотою і «чорнухою» (№9, ст. 2), але розміщує на сусідній 3-й сторінці «викривальну» статтю журналіста Г.Войтка «Кандидати на премію імені Павлика Морозова» про директора ВУЖКГ Ніну Собачкову і блюзнірський малюнок, на якому вагітна жінка барабанить себе по животу двома паличками. Це чорнуха чи гидота? Між іншим згаданий Павлик Морозов не був ніяким ні героєм, ні зрадником, а був жертвою. Хлопець 13-ти років казав тільки те, що йому говорили дорослі, в першу чергу слідчий і мати, яку з дітьми покинув чоловік, пішовши в другу сім’ю. Маю сумніви, що навряд чи був справжній суд – в 1932р. в селі на Уралі. Героя з нього зробила тодішня система, в т.ч. редактори, журналісти…
А в перший рік Незалежності, коли прем’єром був Вітольд Фокін, ще фактично були колгоспи і радгоспи, а у них – працівники з досвідом, техніка, щоправда, не було пального для неї, грошові кошти стрімко знецінювалися. У Верховній Раді не було особливо великих протистоянь, не було більшостей/меньшостей і партійних квот при призначенні урядовців. Але була ота «сварлива баба», якій завжди було чогось мало і яка таки добилась відставки досвідчених посадовців.
В’їзд у чорний тунель було відкрито.
Юрій ПАВЕЛКО,
м. Ніжин
| Читайте також |
| Коментарі (0) |