Головна › Новини › Невідома Україна
Чи прислухалися українці до Миколи Міхновського?
31-Бер-15 821 0.0 0
31 березня 2015 р. виповнюється 142-га річниця від дня народження великого українця – Миколи Івановича Міхновського. Це саме того Міхновського, який був українським громадсько-політичним діячем, адвокатом, публіцистом, першим ідеологом українського націоналізму та організатором українського війська. Ставимо за мету не давати біографічну довідку цієї визначної постаті, а хоч би пунктирно окреслити його роль та місце в історії. І спробувати відповісти на споконвічне питання: чи дослухаються у Вітчизні до свого пророка?

ЯКОГО ВІН РОДУ?

Він із старовинного козацького роду, корені якого простежуються ще з 17 ст. Народився у сім’ї сільського священика у селі Турівка Прилуцького повіту Полтавської губернії 19 (31 – за новим календарем) березня 1873 р. Тепер це село входить до Згурівського району Київської області, розташовано на межі із Прилуцьким районом Чернігівської області.
Його дитинство пройшло серед української природи, в українському культурному середовищі (пісні, оповідання, думи, традиції і побут). Іван, батько Миколи, свято беріг національні традиції і сміливо правив богослужіння українською мовою. Отже, світогляд дітей формувався під впливом батька, який виховував їх у «самостійницькому дусі».
Базову освіту Микола Міхновський здобув у гімназії м. Прилуки (сучасна Чернігівська область). У серпні 1891 р. вступив на юридичний факультет Київського університету Святого Володимира (саме там вчилися пізніше майбутні Герої Крут), який закінчив у 1895 р.

ЖИТТЄВІ ЦІЛІ МІХНОВСЬКОГО

Ще під час навчання в університеті Міхновський долучився до українського національного руху. Його світогляд і переконання характеризує той факт, що юнак не задовольнився суто культурницькою діяльністю у товаристві «Молода громада».
У 1892 р. він стає членом таємної студентської організації «Братство тарасівців», її ідеологом і провідником. Розробляв ідеологічну платформу під назвою «Credo молодого українця». Тарасівці проголосили своєю метою боротьбу за «самостійну суверенну Україну, соборну, цілу і неподільну, від Сяну по Кубань, від Карпат до Кавказу, вільну між вільними, без пана і хама, без класової боротьби, федеративну всередині». Далі йшлося про шляхи досягнення поставленої мети: «Наше покоління мусить створити свою українську національну ідеологію для боротьби за визволення нації і для створення своєї держави… Будемо жити своїм розумом, хоч би він був і неотесаний, мужичий, бо інакше ми своєї нації ніколи не визволимо. В протилежність московському революційному інтернаціоналізму і соціалізму, наш шлях іде по лінії індивідуалізму і революційного націоналізму».
Звернемо увагу, що автор та його соратники, окреслюючи межі майбутньої української держави, спиралися на принцип етнічної приналежності: її кордони повинні співпадати з місцями компактного проживання українців.
До речі, після Першої світової війни Антанта проводила у Європі таку саму політику… Щодо «федералізму всередині» – тодішня термінологія мала на увазі реальне місцеве самоврядування, здійснення якого задекларували у 2014 р. Президент України Петро Порошенко, уряд і правляча коаліція у Верховній Раді України. Як це все сучасно!
Для Миколи Міхновського проголошені цілі стали змістом життя і, власне, це коштувало йому життя.

ЩО ВІН ПРОПОНУВАВ І ЗА ЩО БОРОВСЯ

1) У 1900 р. на замовлення керівництва першої на Наддніпрянщині політичної партії – Революційної української партії написав її програму, яка під назвою «Самостійна Україна» була видана у Львові. Звичайно головною метою стала ідея створення самостійної України.
Реакція однопартійців: малоросійська інтелігенція, вихована на російській культурі, звинуватила його у… шовінізмі, надмірному радикалізмі, в «ориґінальнічаніі».

2) З 1902 р. формував ідеологію і політику першої самостійницької політичної партії – Української народної партії. «Десять заповідей УНП», написано у 1903 р. і є найбільш широко відомі в Україні та за кордоном. У 1906 р. Міхновський опублікував програму УНП, яка передбачає створення «однієї, єдиної, неподільної, самостійної, вільної, демократичної України – республіки робочих людей – від гір Карпатських аж по Кавказькі», встановлення президентської республіки, надання соціальних гарантій для широких верств населення, передачу землі у власність селян тощо.
Разом із політичною, просвітницькою роботою у 1903 р. він створив при УНП напіввійськову організацію, яка здійснила ряд політичних терористичних акцій у Харкові (1904), Києві (1909) та ін., де були відсутні жертви серед цивільного населення. Отже, Міхновський готував і збройний шлях здобуття незалежності України.
Реакція вождів і більшості в українському національному русі: негативна. Так, Михайло Грушевський вбачав у Міхновському людину «зі здібностями і ще більше амбіціями, із сильним нахилом до авантюризму, інтриги і демагогії»; а Симон Петлюра критикував його на сторінках часопису «Украина», звинувачував в «обмеженості і вузькості»…
Наслідки ігнорування ідей Миколи Міхновського: на час лютневої революції 1917 р. в Росії український національний рух, його вожді – «поступовці» були не готові боротися за власну державу, а тільки за «автономні» права.

3) У березні 1917 р., після лютневої революції у Росії, він виступив за негайну боротьбу за побудову незалежної української держави, першим висунув ідею створення національних збройних сил. За його безпосередньої участі вже у травні ц.р. утворено Перший Український козачий полк імені Б. Хмельницького та інші військові формування. Зокрема, створений Український військовий організаційний комітет і ухвалено рішення негайно приступити до організації власної національної армії. Своїм завданням комітет проголосив українізацію російської армії, тобто формування у її складі українських частин; створення у частинах армії українських громадських організацій.
Реакція вождів і більшості Української Центральної Ради: заклики і пропозиції Міхновського щодо створення самостійної української держави та власної армії відкидалися та ігнорувалися. Влітку 1917 р. за наказом Володимира Винниченка його було заарештовано і відправлено на Румунський фронт.
Наслідки ігнорування ідей Миколи Міхновського: Українська Центральна Рада запізнилася зі створенням власної незалежної держави (22 січня 1918), що мало наслідком відсутність керованості у країні; УЦР на час російсько-більшовицької агресії у грудні 1917 р. практично не мала власної армії (крім частин, які були створені всупереч владі М.Міхновським, Є.Коновальцем та іншими патріотами) і почали її організовувати на ходу…

4) Стосунки Миколи Міхновського з гетьманом Павлом Скоропадським також були непростими. Останній серйозно розглядав Міхновського як кандидатуру на посаду прем’єр-міністра Української Держави. Скоропадському імпонували його антисоціалістичні погляди і визнання ним приватної власності на землю. Але оточення Гетьмана переконали не призначати Міхновського керівником уряду, і він запропонував йому посаду «бунчужного товариша», тобто свого особистого радника. Від цього амбітний Микола Міхновський, звичайно, відмовився.
Міхновський доклав чимало зусиль, щоб трансформувати гетьманський політичний режим у дійсно українську владу. Він був автором низки документів з критикою складу уряду та його політики, поданих безпосередньо Скоропадському. Міхновський змушений був перейти в опозицію до гетьманського режиму, але, при цьому, він і його партія відмовилися вступати до Українського національного союзу, який готував заколот проти Павла Скоропадського.

5) Міхновський негативно ставився до політики Директорії УНР. Вважав, що її намагання встановити соціалістичний режим в Україні закінчиться крахом. Він передбачав, що цей режим своєю екстремістською політикою приведе до подальшої анархії у сільському господарстві та промисловості, розвалу адміністративного апарату, розкладу армії і зробить Україну безсилою перед більшовицькою Росією. Що і відбулося…

ЗАГАДКОВА СМЕРТЬ МИКОЛИ МІХНОВСЬКОГО

У 1924 р. у Києві Міхновський був заарештований Державним політичним управлінням (більшовицька держбезпека). Після кількох днів допитів він опинився на волі. 3 травня 1924 р., тобто наступного дня, його знайшли повішеним у садку в садибі Володимира Шемета, де він у той час проживав.
Це самогубство чи політичне вбивство комуністичним режимом, визнаним «фахівцем» із прихованих «мокрих» справ? Однозначно відповіді й досі немає.
Так, існує версія про те, що смерть Міхновського була організована ДПУ і інсценізована під самогубство.

ВИСНОВКИ

Микола Міхновський, полум’яний український патріот і ідеолог державної незалежності України, постійно випереджував вождів і критичну масу діячів, активістів українського національного руху, а потім владної більшості під час Української революції, очільників всіх режимів Української держави 1917-1920 рр.

Його правота за дуже короткий час постійно підтверджувалася реаліями життя.
Замість вдячності, визнання власних помилок, залучення Міхновського до владних структур його висміювали, ігнорували, ненавиділи. А помилки Грушевського, Винниченка, Петлюри та їхніх прибічників коштувало багато української крові, а головне, поразки Української революції і української державності початку 20-го століття.

Здається, що серйозно і адекватно Миколу Міхновського сприймали тільки поневолювачі-окупанти України. Шкода…

Сергій Бутко,
Український інститут національної пам’яті


Допомога проекту СІВЕРЩИНА - благодійний внесок



Коментарі (0)
avatar