Чернігівські скоробагатьки будують котеджі на вулиці імені Героїв Крут(оновлено)

19 квітня 2013 року на сесію Чернгівської міської ради виноситься питання про надання новоутвореним вулицям назви: імені Лазаря Барановича, імені Короткова, імені Галанова, імені Героїв Крут.
Утворення цих нових вулиць відбувається за пропозицією обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельна компанія «ЕКО-ПАРК» у зв’язку з котеджною забудовою на земельної ділянки біля пологового будинку на розі вулиць 1-го Травня-Маресьєва. Це будівництво відбувається на землях, які колись входили до ботанічного саду урочища «Ялівщина». Пізніше, як землі сільськогосподарського призначення до радгоспу «Деснянський», КСП «Квіти Чернігова», були скандально розпайовані у 2006 році і приватизовані.
7 липня 2011 року напередодні 20–ї річниці незалежності України обласна організація Української Народної партії і Чернгівське обласне об'єднання товариста «Просвіта» імені Тараса Шевченка звернулися до Чернігівського міського голови з пропозицією про перейменування та повернення історичних назв вулицям Чернігова. Серед них була і пропозиція перейменувати вулицю 50 років ВЛКСМ на вулицю Героїв Крут та вулицю 50 років СРСР на вулицю Лазаря Барановича. До речі, архієпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський, книговидавець Лазар Баранович (1616 - 1693) – відомий український церковний, політичний та літературний діяч другої половини 17 століття.
Однак влада відмовилась розглядати це питання без згоди на це мешканців цих вулиць.
Тому пропозиція влади назвати в районі скандальної забудови нові вулиці імені Героїв Крут без погодження з представниками УНП і «Просвіти» є щонайменше провокаційною.
Це явно суперечить офіційним заявам посадовців міськради про доцільність надання вулицям назв, які б відображали історію міста з його величними історичними постатями та важливими історичними подіями. А секретар міськради Олег Шеремет, який керує Комісією про по перейменуванню вулиць, неодноразово наголошував, що «Чернігів – місто з багатою історико-культурною спадщиною та великими туристичними можливостями, отже, туристична привабливість міста має відображатись і в назвах вулиць».
Тому не викликає подиву найменування, звісно, за пропозицією міського комітету Комуністичної партії, двох новоутворених вулиць Чернігова на честь ще двох партизан Великої Вітчизняної війни. Прізвище обох «величних історичних постатей» не згадується навіть в енциклопедичному довіднику «Чернігівщина», Київ, «Українській радянська енциклопедія», 1990.
Це – місцевий підпільник Микола Галанов. Не плутати з галичанином-комуністом Ярославом Галаном, вулиця його імені є в Чернігові в районі Масанів. А також секретар міському комуністичної партії у післявоєнні роки Федір Коротков.
Все це відбувається на тлі ігнорування міською владою розгляду подання УНП і «Просвіти» ще від 13 грудня 2011 року про приведення до українського правопису назв 12 вулиць і провулків Чернігова. Серед яких є навіть вулиці Богунського (насправді треба Богунська), Василькова, Музикальна, Овражна, Розсвітна, Сиренєва.

Такі провокаційні рішення міської ради щодо назв нових вулиць, особливо тлі «розкольного» закону про «мову» Ківалова-Колісніченка, без сумніву, провокують посилення напруження в суспільстві і дискредитують міську владу в очах громадськості.








Бій під Кру́тами відбувся 16 (29) січня 1918 року на залізничній станції Крути під селищем Крути та поблизу села Пам'ятне на Чернігівщині, за 130 кілометрів на північний схід від Києва.
Цей бій тривав 5 годин між 4-тисячною більшовицькою армією Михайла Муравйова з вихованцями київських юнацьких (юнкерської) військових та студентами, що захищали Українську Народну Республіку. У свідомості багатьох особливого значення набув завдяки героїзму української молоді, яка загинула в нерівному бою біля Крут.
На похороні у Києві біля Аскольдової могили президент Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями, а поет, наш земляк, Павло Тичина присвятив героїчному вчинку вірш з назвою «Пам'яті тридцяти». Десятиріччями історія бою або замовчувалася, або обростала міфами і вигадками, як у закордонній, так і у вітчизняній історіографії.
Довгий час історія подій під Крутами залишалася поза увагою офіційної історіографії СРСР, а полеглі в бою під Крутами українські патріоти кваліфікувалися як зрадники чи просто замовчувалися. Студентські могили з Аскольдової гори забрали і спочатку розбили на тому місці парк. З часу подій уперше про увічнення пам'яті студентів згадали в 1990-х рр., коли активісти Народного Руху України, в т.ч. з Чернігова, встановив тут дерев'яний хрест, а згодом символічну могилу Героїв.
25 серпня 2006 року на місті бою відкрито Меморіал пам'яті героїв Крут на залізничній станції Крути, який було відкрито за участю Президента України.
Українська громадськість щороку 29 січня вшановує пам'ять молодих борців за волю, полеглих у бою під Крутами. Цей бій, який небезпідставно порівнюють зі всесвітньо відомим боєм під Термопілами, стала символом героїзму та відданості Українській державі й національній ідеї. Триста юнаків - цвіт тодішньої української патріотичної молоді - поклали свої буйні голови, захищаючи від інтервенції Українську Народну Республіку. Учасники національно-визвольних змагань пізніших років вбрали приклад із Героїв Крут.



Лазар Баранович (1616 — 3(13 вересня) 1693) — український церковний, політичний та літературний діяч другої половини 17 століття, архієпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський

Навчався у школі Київського Братського Богоявленського монастиря. Остаточну освіту отримав у польських колегіях у Вільно (тепер Вільнюс, Литва) і Каліші (тепер Польща).
З початку 1640-х викладав у Києво-Могилянській колегії (академії), з 1650 року — її ректор й ігумен Братського училищного монастиря, а з 1651 або 1652 року — і Києво-Кирилівського монастиря.
В 1651 році залишив академію і мешкав у монастирях Києво-Кирилівському, Куп'ятицькому і Дятиловецькому.
З 1653 році завідував Єлецьким монастирем Чернігівської єпархії.
8 березня 1657 у Ясах митрополитом Гедеоном Молдавським рукопокладений на єпископа Чернігівського.
Близько 1666 р. призначений місцеблюстителем Київської митрополії.
У 1657 році висвячений на Чернігівського і Новгород-Сіверського єпископа.
В 1674 році заклав друкарню при Спасо-Преображенському монастирі у Новгороді-Сіверському, у 1679-му переніс її до Чернігова.
У 1657, 1659—1661, 1670—1685 рр. він був місцеблюстителем Київської митрополичої кафедри.
Помер 3 (13) вересня 1693року. Похований у Чернігівському Борисоглібському монастирі.
Архієпископ Лазар має пряме відношення до відбудови зруйнованих храмів і монастирів і про влаштування нових. При ньому були засновано три монастирі: Шуморовський у Мглинському повіті, Андрониківський у Соснинському повіті і Пустинно-Рихлівський у Кролевецькому повіті. Відновлений з руїн кафедральний Новгород-Сіверський Спаський монастир, у якому кафедра Чернігівського архієпископа залишалася до 1672 року.
Лазар Баранович мав значний вплив як на церковне, так і на суспільно-політичне життя Гетьманщини. Думка архієпископа враховувалась при виборі гетьманів, призначенні воєвод, наданні всіх духовних посад на Лівобережній Україні.
Лазар Баранович автор кількох богословських трактатів, книг поезій, проповідей. Автор збірок казань «Меч духовний» (1666), «Труби словес проповідних» (1674). Заснував хорову капелу. В своїх збірках віршів, проповідей Лазар Баранович сповідував ідеал людини, здатної згуртувати український народ, указати йому шлях до кращого життя, до національної злагоди.
Завдяки ж Лазарю Барановичу— книговидавцю, автору понад 1500 власних віршів, Чернігів у другій половині XVII століття надрукував найбільшу кількість поетичних збірок літераторів України.