Буде й на нашій вулиці борщик!

Цей новий афоризм виник завдяки моїй дорогій Анна Якубец та не дозволяв мені пасти духом майже півтора місяці. Бо майже півтора місяці на моїй вулиці борщику або будь-якої іншої людської їжі не було.

Ми виїхали з України 23 серпня, а заселилися тут в окрему квартиру 1 жовтня. Увесь час між цими датами, окрім двох щасливих днів у Римі, прожили в готелях. В одному з них, правда, були сніданки, то раз у день ми їли, але чайнику чи чашки в номері, чи зарплатні в кишені геть не було.

Чашки та ложки роздобули згодом, завдяки Виктория Величко , і був кип'ятильник. Я тренувалася гріти ним молоко (не кажіть, що не можна, я в курсі), варити ним бульон в чашці (ой...), привчати дитину до салатів (марно) та полюбити прошутто, бо воно одразу готове та нарізане. Але нам хотілося борщику...

Словом, був у нас такий своєрідний піст у місяць із зайвим, яких до того не було) До речі, на своєму досвіді пізнала, що якщо ситно снідати, а потім не обідати та не вечеряти, то не худнеш взагалі) Мабуть, тому, що ми добирали нездоровою їжею потім.

І ось коли ми нарешті змогли зняти квартиру, і в мене з'явилася кухня, і я витратила всього три дні (!), щоб знайти буряк в італійських магазинах, я зварила борщик. І попросила чоловіка мене сфотографувати. Це був найсмачніший борщик у нашому житті)

Але справа не в борщику, а в тому, що усмішка, яку в мене викликала фраза "Буде й на нашій вулиці борщик", допомагала мені терпіти та чекати. Бо гумор допомагає.

І ледве не забула: як ви вважаєте, мені варто видати окремою книжкою рецепти страв, які можна зробити в готелі за допомогою чашки та кип'ятильнику за відсутності грошей? Мо' кому згодиться ще? Це краще, ніж збірник рецептів на буржуйці - мій березневий досвід.

Світлана ШУМИЛО