Борцуни - всепропадли і "Темні часи"
У фільмі «Темні часи» з Гаррі Олдменом, мене найбільше вразила сцена, коли Черчіль спілкується в метро з пасажирами. Коли пасажири хором кажуть: «Ми будемо битися!» і «Ніяких переговорів з Гітлером!».
Це у той час, коли члени британського воєнного кабінету ПРИМУШУЮТЬ Черчіля до переговорів з Гітлером.
Вразила ця сцена, бо вкотре бачу, що з погляду пересічного українського борцуна-всепропадли, англійці – то збіговисько рабів і кріпаків. Ну яка ж це нація?!
Вони ревуть «Ми будемо битися!». І нікому з них на думку не спадає заявити: «За кого мені битися? За палаци лорда Кавендіш? За золото Bank of London? За садиби вуглевих королів Бірмінгему? За вітрини салонів Селфріджа? За курортні вояжі судовласників Глазго і Ліверпуля? За лордів-корупціонерів з парламенту?» Ніхто не волає: «Нащо мені ваша війна?! Я й за Гітлера жив би!».
Ніхто не згадує, що Гітлер був соціаліст. А британська еліта?
Радянські моряки в мемуарах часто цитували слова моряків британських, про те, що британським капітанам власники збройних виробництв доплачували за розстріляні торпеди і снаряди — щирий привіт британському бюджету. Ніхто не згадує, що лоббістами мирної політики Чемберлена, яка ледь не довела Англію до катастрфи, були в першу чергу британські торгівельні корпорації — війна псувала їхній бізнес. Ніхто не згадає, що Англія 40-х — це та сама країна, описана Агатою Кристі та Джоном ле Карре, з пихатою аристократією і безпритульними дітлахами, що сплять під мостами.
Жоден англієць не запитує Черчіля: «Пане прем’єра, а як воно — бути прем’єром, що зранку до ночі заливає собі «сливу», ніколи не їздив у метро та автобусі, і не стояв у черзі за хлібом, в країні, де армія гине під Дюнкерком?».
Ревучи: «ніяких переговорів з Гітлером!», жоден англієць не запитує: «пане Черчіль, але якщо Гітлер — монстр і потвора, якого ж ви тоді так палко підтримували симпатика Гітлера, короля Едварда VIIІ? Тоді Гітлер для Вас потворою не був?».
І уявіть!!!
Ніхто не заявив Черчілю про те, що злочинна влада злила чесних патріотів у Іловайсь… вибачте, в Кале.
Правда, лохи?
Збіговисько дуполизів… Кріпаки лордів… Туди б Єгорку! Або Семена! Або хоча б Мочанова якогось — вони б їм там намітингували!
От тільки дивишся на сучасну Британію і проти волі запитуєш себе – а, може, тоді прибічники Черчіля таки були праві? А ті, хто закликали хитати Британію зсередини — всілякі соціалісти, опозиціонери та палкі ірландські патріоти — може, й справді були лише гітлерівськими маріонетками?
І, може, права була тоді абсольно незаконна в ті часи МІ-5, яка цим опозиціонерам по підвалах пояснювала, що не можна волати під час війни «Ворог не на фронті — ворог у Вестмінстері?».
Схоже саме в цьому моя головня відмінність від борцунів. Їм кортить нових великих Майданів. А мені — великої України. На кшталт Британії.
Дмитро КАЛИНЧУК "Хвиля Десни"
Це у той час, коли члени британського воєнного кабінету ПРИМУШУЮТЬ Черчіля до переговорів з Гітлером.
Вразила ця сцена, бо вкотре бачу, що з погляду пересічного українського борцуна-всепропадли, англійці – то збіговисько рабів і кріпаків. Ну яка ж це нація?!
Вони ревуть «Ми будемо битися!». І нікому з них на думку не спадає заявити: «За кого мені битися? За палаци лорда Кавендіш? За золото Bank of London? За садиби вуглевих королів Бірмінгему? За вітрини салонів Селфріджа? За курортні вояжі судовласників Глазго і Ліверпуля? За лордів-корупціонерів з парламенту?» Ніхто не волає: «Нащо мені ваша війна?! Я й за Гітлера жив би!».
Ніхто не згадує, що Гітлер був соціаліст. А британська еліта?
Радянські моряки в мемуарах часто цитували слова моряків британських, про те, що британським капітанам власники збройних виробництв доплачували за розстріляні торпеди і снаряди — щирий привіт британському бюджету. Ніхто не згадує, що лоббістами мирної політики Чемберлена, яка ледь не довела Англію до катастрфи, були в першу чергу британські торгівельні корпорації — війна псувала їхній бізнес. Ніхто не згадає, що Англія 40-х — це та сама країна, описана Агатою Кристі та Джоном ле Карре, з пихатою аристократією і безпритульними дітлахами, що сплять під мостами.
Жоден англієць не запитує Черчіля: «Пане прем’єра, а як воно — бути прем’єром, що зранку до ночі заливає собі «сливу», ніколи не їздив у метро та автобусі, і не стояв у черзі за хлібом, в країні, де армія гине під Дюнкерком?».
Ревучи: «ніяких переговорів з Гітлером!», жоден англієць не запитує: «пане Черчіль, але якщо Гітлер — монстр і потвора, якого ж ви тоді так палко підтримували симпатика Гітлера, короля Едварда VIIІ? Тоді Гітлер для Вас потворою не був?».
І уявіть!!!
Ніхто не заявив Черчілю про те, що злочинна влада злила чесних патріотів у Іловайсь… вибачте, в Кале.
Правда, лохи?
Збіговисько дуполизів… Кріпаки лордів… Туди б Єгорку! Або Семена! Або хоча б Мочанова якогось — вони б їм там намітингували!
От тільки дивишся на сучасну Британію і проти волі запитуєш себе – а, може, тоді прибічники Черчіля таки були праві? А ті, хто закликали хитати Британію зсередини — всілякі соціалісти, опозиціонери та палкі ірландські патріоти — може, й справді були лише гітлерівськими маріонетками?
І, може, права була тоді абсольно незаконна в ті часи МІ-5, яка цим опозиціонерам по підвалах пояснювала, що не можна волати під час війни «Ворог не на фронті — ворог у Вестмінстері?».
Схоже саме в цьому моя головня відмінність від борцунів. Їм кортить нових великих Майданів. А мені — великої України. На кшталт Британії.
Дмитро КАЛИНЧУК "Хвиля Десни"
| Читайте також |
| Коментарі (0) |