Бо треба правильні казки читати!

Пояснюю на пальцях.

Не на тих московити напали. В сенсі вони думали, що на тих, але виявилось, що точно не на тих.

У нас в казках і епосі герої - воїни і козаки. Які змія голими руками душать і собі литки відрізають, щоб орла нагодувати, щоб тільки на свободу вилетіти. Які на чортах катаються і смерть матінкою величають, а довгі чуби носять, щоб за них на небо витягали після загибелі.

І які, на гакові висячи, з лука останню стрілу "царю межи вуха" вціляють.

"Ого, скільки їх! Як же ми битися з ними будемо? - Та вже якось будемо!"- оце головна ідея української міфології і ментальності.

З тобою, іродом проклятим, будем битися землею і водою.

А потім там бурячків насіємо!

Здаватися, тікати, плакати і боятися навіть в думках і анамнезі немає.

Цей московський напад був приречений ще на стадії задумування. Бо вепс болотяний, "чудь бєлоглазая" ніколи не чув про Котигорошка і Байду, а слухав хіба що лисого поца з кварталу, і свій гнилий "народєц" виховав у тюремній рабській "культурі опущєнних". Звідки там взятися воїнам?

Українці показали різницю між вільними воїнами і рабським бидлом, коли в московський гулаг потрапили оунівці і розгромили всю зеківсько-паханську кодлу в таборах і підняли повстання. Як в казках- "голими руками" і "литку собі відрізали, щоб орла нагодувати".

А все тому, що на правильних казках виховувалися.
Отож професія казкаря - найголовніша в Україні.
Після воїна і мами, звичайно.

Хоча ні. Воїнів якраз казкарі і виховують))).

Сашко ЛІРНИК