Біжи, Шурік, біжи!

Вау, який у нас буде замічатєльний «мовний омбудсмен»!

Подивився я інтерв’ю з таким собі майстром переважно «закадрового голосу», актором Олександром Завальським, якого Мін’юст запропонував на посаду Уповноваженого із захисту державної мови (програма Сергія Смальчука «Воїни слова»).

(Як відомо, петиція щодо продовження повноважень на цій посаді Тараса Кременя, підписана багатьма відомими діячами культури, була тупо проігнорована владою. Владі не потрібен фаховий спеціаліст у мовній сфері, авторитетний політик і громадський діяч з поважним бекграундом).

Ну що тут скажеш? Дно. Це дно, панове. Такої «сировини» для глузування (чи обурення – це вже як для кого), як цей пан ніхто Завальський, ще треба пошукати. Навіть зважаючи на інтелектуальний рівень слуг, для яких культура, мораль і етика – це фасон трусів. Навіть зважаючи на торжество зелених і просто барвистих ідіотів-негідників на всіх рівнях. Навіть зважаючи на війну…

…Але я все-таки про інтерв’ю.Бо, як відомо, диявол ховається в деталях…
На «Слава Нації» ведучого – відповідь Завальського «Героям слава».
Стиць-гриць!..

«Якою має бути роль омбудсмена?» – перше запитання ведучого. І відповідь жахає – «Я зголошуюсь з вами». (Боже, куди він лізе? Він хоч тямить, на що «зголошується»? Очевидно, пан претендент на «головного по мові» мав на увазі «я згоден з вами»? В іншому місці він каже «наказання» замість «покарання»).
О, як чудово знає мову наш майбутній «можливо мовний омбудсмен»!

…І при цьому під час інтерв’ю він раз-по-раз так театрально пускає бісики очима! А які голівудські зуби! Красень! Актор як-не-як, хоч і переважно, вибачайте, дубляжу! Як написав би класик, нічтоже сумняшеся хоче сподобатися глядачам…

Мені вже все зрозуміло, але слухаємо й дивимось далі.Ведучий запитує: а як сталося, що вам запропонували посаду омбудсмена?
Відповідь красномовна: «Мені зателефонували… Я не знаю звідки, пробачте… (Сказали, що) ми вас просто знаємо, і вам пропозиція балотуватися чи брати участь у конкурсі». («Балотуватися?». Ги-ги-ги).
«У вас є досвід правозахисної діяльності?». «Буде!»
Як той казав: будемо «ржати» тут чи далі? Щоправда, хотілося б, щоб не на кутні…
«Які ваші переваги?». «Моя перевага в тому, що я патріот»…
Мене вже колотить блювати совєцьким вінегретом і кцпськм’и щами, але змушую себе дивитися на це чудо-юдо далі…

«Ви все життя були україномовним?». «Ні, я перейшов на українську після Майдану».
«Ви займалися правозахисною діяльністю?». «У мене нема юридичної освіти...»
«Ви вивчили усі напрацювання інституції захисту державної мови? Знаєте механізми, структуру та можливості законодавчо впливати на ситуацію?». «Ні. Тобто, я знаю, але не в тій мірі, у якій ви би хотіли. Але я вивчу. Бо я хочу працювати».
«Я так розумію, після призначення на посаду ви підете переконувати мільйони українців особисто?». «Так. Але ж є ще і апарат. А карати - це не вихід».
«А який вихід?». «Треба заборонити російський контент на платформі Епл».
«Ви уявляєте, як це зробити?». «Не хочу виглядати невігласом, але... Ні, не уявляю, але я буду ініціювати».
Не читав, але засуджую. Приблизно так…

Реагуючи на кпини ведучого, наш герой ображено парирує: «Ну, це крайності (!), пане Сірьожо». А потім ще кілька разів повторює «пане Сєрьожо» «пане Сєрьожка»… (Згадалося з безсмертного совєцького фольклору: «Сірожа, може, льожа? Нє, Зоя…»).

І тут треба видихнути.
І сказати: це великий злочин – довіряти стратегічні гуманітарні посади в державі немічним статистам в час кривавої екзистенційної війни з нашим найлютішим ворогом. З ворогом, який силкується знищити Україну, насамперед знищити все, що є нашим, рідним, українським – культуру, історію, мову, ідентичність, традицію…

Адже лінію оборони в нашій культурі повинні тримати найсильніші, найбільш підготовлені і фахові з числа мислячих українців. Бо саме через щілини в цій лінії оборони слідом за язиком пушкіних-булгакових ворог заводить танки і ракети, які нас вбивають і намагаються позбавити нас майбутнього.

Тим часом на винятково важливу посаду в державі пропонується не просто абсолютний дилетант, персонаж з вулиці (з театральної підворітні), особа без фахових знань, вміння, досвіду, а – колишній ведучий телеканалу «Глас», на якому смердить московськими попами і їхніми грішми, совок з генетичною матрицею «какая разніца», самозакоханий невіглас з бекграундом ватника, «аполітичний» суб’єкт, для якого українська національна культура – у кращому разі набір трибунних слів…

Може, пан Завальський зрозуміє, якщо ми йому скажемо: це не ваше, пане! Не в свої сани не сідайте! Вас використають, а ви тільки ганьби наберетеся! Ліпше повертайтеся до свого улюбленого формату «шагі за сценой»…
Отож біжи, Шурік, біжи!..

Михайло СИДОРЖЕВСЬКИЙ