Безвіз і перший голодомор

Падіння УНР 1920 року означало й падіння візового режиму з двома Московіями - білою і червоною (а запровадив той режим Скоропадський).

1921 року безвізом скористалася 2-мільйонна армія Лєніна, а з нею - стільки ж цивільних "харчових мігрантів" з усіх московських палєстин.

Так, багато русскіх незабаром реемігрувало - ну коли (по Лєніну) було подолано "обжорство украінскіх крестьян" (данке, ес хатмір ґут ґешмект!)

Але багато й залишилося! Насамперед ті, які всього за кілька років добре натуралізувались серед українців.

Ці "натуралізовані" русскіє легко впізнаюцця у документах 1927 року - про реєстрацію новонароджених дітей мігрантів (Чернігівській архів).

От стандартна тека "Заяви до Дептівської сільської ради про реєстрацію новонароджених дітей" (тепер це Конотопський район Сумської обл.)

Із п'яти родин переселенців із Московщини ЧОТИРИ власноруч написали заяви непоганою УКРАЇНСЬКОЮ мовою. І лише родина з Тамбовської губернії відписалася у Дептівську сільраду по-чужому.

А могли ж усі п'ятеро - какая-разніца, дароґі-сначала-сдєлайтє, нє-уподобляйтєсь. І нічого б їм не було - 2 млн окупаційна армія нікуди не ділася.

Але перемогла українська. Мова. Ну принаймні до Другого Голодомору.

А потім уже й невдобно якось було... То син воєнного, то "Крим-ето-Крим", то "ідітє на фронт".

Та й "безвіз" з усіма Московіями досі працює. Скоро 100 років як

Ростислав МАРТИНЮК