Безславні міфи Севастополя

Нещодавно в Криму відзначили річницю битви при Альмі, котра стала початком поразки Російської імперії в Кримській війні. Костюмовані театралізовані заходи, численні глядачі знову нагадали про кримську карту, охоче розігрувану політиками з неодмінними звертаннями до морської слави Севастополя. На перехрестях історичних паралелей — чернігівський журналіст Ростислав Мусієнко з місцевим істориком Олександром Добрицею.
МУСІЄНКО: Імперські амбіції, пожадання не зовсім зрозумілої слави на Чорному морі дослідники пов’язують з Петром Першим, котрий замордував чимало люду, нашвидкуруч будуючи на базах відібраного в турків Азову кораблі, як йому уявлялося, майбутнього Чорноморського флоту. Реалії виявилися зовсім іншими.

ДОБРИЦЯ: Після невдалого Прутського походу Петро Перший був вимушений спалити власний флот, створений біля Азова. На цьому практично і закінчилася перша стадія намагань затвердитись на узбережжі Азовського моря. Був зруйнований Азов і Таганрог, теж заснований Петром Першим, території втрачені.

МУСІЄНКО: Оце перша «славна» сторінка флоту Росії на Чорному морі. А тепер далі. Все-таки імперія набрала сили, захопила Крим, створила Чорноморський флот, уже нового покоління. І одна з найславетніших, як вважає група дослідників, в історії цього флоту — Синопська битва.

ДОБРИЦЯ: Ця битва ввійшла в історію як остання битва вітрильників. А Синоп був тою межею, з якої почалася потужна європейська війна, перша після наполеонівських походів у Європі. Йдеться про Кримську війну. До цієї війни готувалися всі і всі її бажали. Західні держави — Англія, Франція, Австрія — не хотіли, щоб Росія і далі поширювала свої кордони на південь,захопила Босфор і Дарданелли. Головна база турецького флоту була в Синопі. І тому Нахімов зі своєю ескадрою напав саме на цю базу, коли в ній знаходились 16 кораблів: сім фрегатів, два пароплави і вітрильники.

МУСІЄНКО: А що ж протистояло цим турецьким силам?
ДОБРИЦЯ: Російська ескадра. Але тут справа не в кількості, а в якості.

МУСІЄНКО: Російські кораблі були лінійні і набагато потужніші, ніж ті самі фрегати. Калібр гармат на них значно переважав калібр гармат турецьких. Коли певні історики кажуть, що кількість гармат у турків була навіть більша, враховуючи берегові батареї, вони лукаво обходять той момент, що, скажімо вага бортового залпу російської ескадри досягала 400 пудів металу, а бортового залпу всіх турецьких кораблів — десь 150 пудів. Тобто майже втричі була перевага бортового залпу.
Більш сучасні, порівняно з турецькими, лінійні кораблі Нахімова мали на озброєнні так звані великокаліберні бомбічні гармати, які стріляли не примітивними середньовічними ядрами, як турецькі, а розривними снарядами. І ефект попадання такого снаряду в дерев’яний корабель — моментальне загорання і загибель.

ДОБРИЦЯ: Тож ескадра Нахімова за потужністю набагато перевершувала можливості турецької. Турецький флот був знищений. Загинуло десь три тисячі турецьких моряків. Після Синопської битви саме Англія звинувачувала Нахімова у піратському ставленні до турецьких моряків. І це було формальним приводом, щоб Англія вступила у війну.

МУСІЄНКО: Але це справді була остання велика битва вітрильників.У гру вступили потужні морські держави — Англія і Франція. І от така цікава річ. Горді лінійні кораблі Нахімова замість того, щоб вийти в море і дати бій англо-французькій ескадрі, вже рівній — лінкори лінкорам дати бій — вони без бою себе затоплюють на фарватері Севастополя. Що насправді відбувалося?

ДОБРИЦЯ: Коли зіткнулися біля Севастополя величезні армади, стало очевидно, що вітрильники не можуть битися з гвинтовими пароплавами. І стало зрозуміло, що вони просто будуть мішенню при битві. Тож було вирішено: затопити кораблі при вході в бухту, щоб не могли зайти кораблі союзників, а всі гармати, які були на кораблях, зняти і перетягнути в тильну частину. І побудувати форти й укріплення.

МУСІЄНКО: Отже, флот, який базувався в Севастополі, виявив повну безпорадність на морі перед об’єднаною ескадрою суперників. Чим закінчилася героїчна оборона Севастополя, відомо. Становище Севастополя було повністю безнадійним.

ДОБРИЦЯ: Він був приречений. Усі керівники оборони загинули — і Корнілов, і Нахімов, і Істомін.

МУСІЄНКО: У цьому історичному епізоді долю Севастополя вирішила повна домінація на морі противника — англо-французької ескадри. І героїзм захисників, їхня загибель були розплатою за недолугі попередні стратегічні рішення, за технічну відсталість імперії. Але набагато сумніша ситуація склалася під час Другої світової війни, коли німецький генерал Манштейн, узагалі не маючи танків, маючи сили за чисельністю набагато менші, ніж угруповання, яке знаходилось у Криму, в той Крим таки увірвався, і дуже швидко Севастополь опинився в стані цілковитої поразки. Як це відбувалося?

ДОБРИЦЯ: У Манштейна було недостатньо сил зразу захопити Севастополь, тому що на сході Кримського півострова ще були радянські війська і їх ще треба було скинути в Керченську протоку. А пізніше постійно загрожувала можливість, що буде висаджений десант, що й сталося в 1942 році, коли була висадка десанту в Керчі.

МУСІЄНКО: Чим воно закінчилося?

ДОБРИЦЯ: Повною поразкою. Тому що Мехліс, який керував цим наступом від ставки, був невігласом у військовій справі. Усі війська були розгромлені. І після того стало зрозуміло, що Севастополю вже ніхто не допоможе. Він був приречений. Крім того, Манштейн отримав дуже велику кіслькість трофейної зброї, яку кинули після Керченської поразки. Армія Манштейна нарешті отримала повноцінне озброєння.

МУСІЄНКО: А яка тут роль флоту, котрий міг би якось впливати на перебіг подій?

ДОБРИЦЯ: З Чорноморським флотом у Велику Вітчизняну війну відбувалися дуже дивні речі. Наприклад, коли просто Чорноморський флот домінував у цьому регіоні, німецьких кораблів не було. Але чомусь адміралу Октябрьському привиділося, що з’явилися якісь кораблі, якісь підводні човни Німеччини. І він наказав усьому нашому флоту піти на бази. Замість того, щоб вести активну битву на підтримку тієї ж Одеси, наш флот просто сів у глуху оборону... Заховався на базах. І німці стали господарями на Чорному морі. Хоча це просто дивно.

МУСІЄНКО: Настав момент, коли флоту вже треба було якось проявити свою честь, доблесть і гідність. Настав момент, коли треба було із приреченого Севастополя евакуювати людей. Передусім військовослужбовців. Що ж сталося?

ДОБРИЦЯ: Там було стотисячне угруповання. Але сталася річ, не бачена у світовій історії: вищий командний склад командирів, комісарів — на чолі з адміралом Октябрьським, генералом Петровим — сідають у літаки і зникають. Ніхто не керує, немає води, продовольства, нічого... Це травмувало все військо: коли воно зрозуміло, що командири їх кинули. Угруповання було знищене. 90 тисяч полонених. Це одна з найстрашніших і ганебних сторінок Чорноморського флоту.
Октябрьський свого часу, десь в 1950-ті роки, виправдовувався — перед ним постало питання: віддати Севастополь чи втратити флот. Він вирішив віддати Севастополь, а флот зберегти. І доля оцих нещасних кинутих людей, які героїчно вмирали, була вирішена.

МУСІЄНКО: Наш наполегливий пошук російської морської слави в Севастополі практично завершений. Безрезультатно. А з перехрестя історичних паралелей хочеться побажати здорового глузду і тверезої пам’яті як зарубіжним провокаторам, так і місцевим колаборантам, для котрих кожні електоральні перегони в нашій державі породжують нав’язливу ідею зажити на героїчній драмі минувшини Севастополя власної дрібненької слави — принаймні в очах господарів. Тільки слава така може бути хіба одноразова. І з відповідним душком.

Вів розмову Ростислав МУСІЄНКО