Андрій Тарковський – послідовник Олександра Довженка
Чотири роки тому 8 травня в музей О.П.Довженка в Сосниці» завітала група кінематографістів, які працювали над зйомками матеріалу для фільму про Олександра Довженка. Режисери фільму – Петро Олар, Донателла Багліо та Лариса Тарковська. У музеї ж працювали: оператор Віталій Сулима, художник – постановник Анатолій Гайдамака (відомий перш за все як творець багатьох експозицій в музеях України. До речі, експозицію музею Довженка оформляли його учні - Юрій Шульга і Володимир Зінченко); композитор Олександр Бурлуцький та племінник Олександра Петровича Тарас Дудко. Чому цих режисерів зацікавив саме наш видатний земляк? Звісно, це є ще одним підтвердженням всесвітньої слави Олександра Довженка, який став класиком кінематографу і залишиться ним назавжди.
А ще ця подія пов’язана з іменем видатного російського режисера Андрія Тарковського, якому 4 квітня цього року мало б виповнитись 80, але митець дожив лише до 52 років і помер у Парижі від раку горла.
Тарковський дуже шанував Олександра Довженка, в чомусь рівнявся на нього, говорив, що його фільми, зокрема «Земля», визначили майбутнє світового кіно.
Як згадує Донателла Багліо, з якою режисер працював у Італії, вони часто розмовляли про Довженка, для них це була цікава і захоплююча тема.
«Я читала історію життя Олександра Довженка. Згодом дивилася його фільми. Вони мене вразили. Вразило вміння Довженка відображати кадри, їхні тони, сценографія. І фільм «Земля» теж справив на мене велике враження, його поетичність, чуттєвість», – зазначила Донателла Багліво на прес-конференції у Львові..
Звісно, не могла залишитись байдужою до цієї теми і дружина Андрія Тарковського Лариса.
Оскільки нині ювілей Тарковського, хотілося б трохи розповісти про цього режисера та його творчість.
Як сказано у енциклопедичному довіднику «Величайшие люди планеты» (Харків – 2008р.): «Уявити собі мистецтво без Андрія Тарковського, напевно, просто неможливо… Його кіно шедеври можуть подобатись або випадати з уваги, але викликати байдужість – ніколи; вони були прийняті в світовий прокат як класика ще за життя свого творця».
Перший повнометражний фільм Тарковського «Іванове дитинство» вийшов на екрани у 1962 році, і в цьому ж році був удостоєний премії «Золотий лев» на міжнародному кінофестивалі у Венеції.
Фільм 1969 року «Андрій Рубльов» отримав спеціальний приз Канського фестивалю.
Тож за кордоном творчість молодого режисера прийняли з захопленням. Та на батьківщині до нього ставились насторожено. Зокрема. Фільм «Андрій Рубльов» практично заборонили. Було зроблено кілька скорочених копій, які показували зрідка в другорядних кінотеатрах.
Як тут не згадати Олександра Довженка, фільми якого ішли «на ура» за кордоном, а на батьківщині піддавались нищівній критиці. Через фільм «Земля» автора звинуватили в націоналізмі і він змушений був виїздити до Москви, шукати захисту в Сталіна, а потім уже працювати, як то кажуть, на замовлення вождя (фільми «Аероград», «Щорс»).
Тарковський же виїхав за кордон. На батьківщині він зняв ще фільми «Соляріс», «Дзеркало» та «Сталкер» (останній став лауреатом італійської премії «Давид ді Донателло»). Правда, і на батьківщині він отримав звання народного артиста РСФСР.
В 1982 році Тарковський поїхав до Італії знімати фільм «Ностальгія». Після зйомок йому запропонували залишитись ще попрацювати за кордоном. Він звернувся з проханням продовжити перебування на Заході і отримав категоричну відмову. У відповідь режисер заявив, що сам має право розпоряджатися своєю долею, і на батьківщину не повернувся.
В СРСР Тарковського оголосили зрадником. Сім’ї не дали дозволу приїхати до нього. Лише коли Андрій Арсенович знімав у Швеції останній свій фільм «Жертвоприношення» і відчув симптоми страшної хвороби – раку горла – сам президент Франції Франсуа Міттеран звернувся з гнівною вимогою, щоб дозволили дружині і сину приїхати до хворого режисера.
Останні місяці життя Тарковський провів у Парижі. В нього не було грошей на лікування, і відома актриса Марина Владі підтримала його: дала необхідні кошти, а її чоловік Леон Шварценберг став особистим лікарем Тарковського.
Та врятувати режисера не вдалося. 29 грудня 1986 року його не стало.
Як бачимо, доля Тарковського чимось схожа на долю Довженка, який теж був відірваний від своєї батьківщини і помер на чужині, якого теж не завжди розуміли сучасники. Обоє були яскравими зірками кінематографу своєї епохи. Довженко помер у 1956 році – зірка Тарковського засяяла у 1962-му. Тож можна навіть сказати, що Андрій Тарковський став послідовником Олександра Довженка.
Оксана ПЛИТНИК,
заступник директора з наукової роботи
музею О.П.Довженка.
| Читайте також |
| Коментарі (6) |
|
| |
