Амурно-пісенна молотьба в Петрушині

(Хроніки війни більшовиків з українським народом на Чернігівщині)

У 1933 році в селі Петрушині Чернігівського району Чернігівської області померло більше 100 чоловік, безпосередньо від голоду – не менше 75-и. А людям запам’ятався тодішній голова колгоспу Георгій Федорович Садовий, який дозволяв собі різні розкоші, вів аморальний спосіб життя. Як пригадував один із місцевих старожилів: «люди помирають з голоду, а він у вільний час сидить і на гармошці грає, співає частушки, у цій справі він був майстер».

Садовий «засвітився» з самого початку подій 1917–1921 років, хоча «потрапив у струю» лише тому, що в часи гетьмана Павла Скоропадського, коли всі петрушинські комуністи повтікали від гріха подалі в Росію, Садовий цього зробити не встиг (та й не було за ним ніяких «подвигів», через які мав би боятися репресій) і під час облави був заарештований. Провів кілька місяців у в’язниці, завдяки чому й заслужив славу палкого революціонера. Зірок з неба не хапав, перебував у тіні більш яскравих сільських лідерів.

Але завжди підтримував комуністичну партійну лінію і майже незмінно перебував в органах влади, обіймаючи керівні посади. Тим не менш, на початку 1932-го опинився поза партією, був виключений під час однієї з чергових «чисток». Знову вступив кандидатом у вересні 1932 року і невдовзі очолив колгосп «Червоний літак».

За його правління колгосп балансував у нижній частині зведень про результати господарювання. Збирання врожаю влітку і восени 1933 року проводилося абияк, багато хліба загинуло в полові (і це в голодному 1933-му!). Втім, чому дивуватися, якщо керівництво було зайняте розвагами. Люди змушені були їсти листя дерев, гнилу картоплю, варили конюшину, кору дуба, майже щодня того літа у Петрушині хтось помирав голодною смертю. А в цей час керманич колгоспу Георгій Садовий і організатор праці Петро Олександрович Шихуцький практикували нічну молотьбу хліба, для чого брали в бригаду по молотьбі виключно молодих дівчат. Не дивно, що час від часу молотарка зупинялася на тривалий час і починалися, як записано у секретному міліційному спецзведенні, «качанія» з дівчатами в соломі.

«Слава» про подібні розваги швидко розлетілася селом. Дійшло до того, що матері припинили відпускати своїх дочок на молотьбу, почалися нарікання на адресу правління колгоспу. До всього, під час такої «молотьби» багато зерна потрапляло в полову, яка не пересівалася і пропадала під дощами разом із зерном. На дільниці біля села Товстоліс в полові залишилося біля 15%(!) зерна, яке згнило. А це вже безгосподарність. Якщо на «качанія» з дівчатами партійне керівництво дивилося крізь пальці, то втрати врожаю – це вже серйозно. Садовий із Шихуцьким досить швидко перетворилися у місцевих «зірок»: їх прізвища замиготіли на сторінках районної газети, у протоколах партбюро, навіть «особливі органи» присвятили окреме секретне спецзведення керівникам, які довели колгосп до великих втрат під час збирання врожаю.

Повідомлялося, що в буртах погнила вся картопля, яка була призначена для розподілу колгоспникам на трудодні (оплата праці колгоспникам один раз на рік за підсумками господарювання). З трудоднями взагалі халепа вийшла: вже оголосили про 4-5 кг зернових на трудодень, а вийшло всього 1,3 кг. Картоплі й того менше – по кілограму. Згнила. Населення ремствувало, окремі колгоспники (Василь Шихуцький, демобілізований червоноармієць Іван Антонович Дашко) намагалися підняти питання про очевидні неподобства на колгоспних зборах, однак правління – в особі все тих же горе-керманичів – не давало їм висловитися.

Чи вгадаєте як покарали Садового після всіх його широко розрекламованих «подвигів»? Цілком у дусі того часу: перевели головою управи колгоспу «Ленінський шлях» (село Терехівка, за 8 км від Петрушина). Але й там справи не ладилися. Вже за кілька місяців, у лютому 1934-го, Політвідділ Котівської МТС констатував відсутність позитивних зрушень: «продовжує вести розкладницьку роботу, не виконав вказівок начальника Політвідділу про запарку січки, про догляд та схорону коней, чим довів 30% коней до поганого стану». Ось лише після цього Садового зняли з посади, а справу на нього (вкупі з Шихуцьким) передали до прокуратури. Паралельно чернігівський міськпартком КП(б)У виключив Садового з кандидатів у члени партії.

На цьому й закінчилася кар’єра Георгія Федоровича. Про його подальшу долю нам оповів нині покійний односелець Дмитро Федосович Сериченко: «Садового судили і він отримав термін два роки. Відбував свій термін у Чернігові. Так вийшло, що йому довелося возити діжки з фекаліями на звалище за місто, через район П’яти Кутів, де постійно були люди із Петрушина. Він цього винести не зміг і здійснив втечу. Після чого був повторно судимий і знову отримав термін два роки. Другу судимість відбував уже не в Чернігові. Відбувши термін, прибув додому і поїхав на переселення в Амурську область із сім’єю».

Садовий – другий типовий «вид» комуністів того часу. Він не тиран: обходиться без побоїв, не розмахує наганом, нікого не вбиває і не калічать. Але стовідсотковий ледацюга і невдаха у справах, демонструє абсолютну байдужість до страшної долі односельців, поруч з якими провів все своє життя. Він навіть не пиячить, лишень розважається з дівчатами та наспівує пісень під гармошку у людському морі сліз та стогонів.

Сергій ГОРОБЕЦЬ,
Український інститут національної пам’яті