500- ліття визнання Москви "вічним данником Кримського ханства"
Рефат Чубаров запропонував відзначити 450-ліття взяття Москви кримськими татарами за часів Івана Грозного.
Але мені дивно, що Рефат Чубаров згадав події 450-літньої давності і оминув значно більш "круглу дату" - 500-ліття визнання Москвою себе "вічним данником" Кримського ханства.
У 1521 році московський князь Василь ІІІ, "Владимирский, Новгородский, Тверской, Псковский, Вятский, Югорский, Пермский, Булгарский и других земель, государь Псковский и великий князь Смоленский" в страхові перед кримсько-татарським військом залишив Москву напризволяще на колишнього татарського царевича Кудайкула (мовляв, сам татарин, то з татарами й розбирайся), а сам утік до Волоколамська. Як пише сучасник і очевидець подій у Московщині, австрійський посол Сигізмунд Герберштейн, московський князь тиждень переховувався від кримських татар у скирті сіна.
А коли вийшов - видав грамоту про повну залежність Московщини від Криму і відновлення сплати Кримові виходу - поголовної данини з кожного московита.
А взагалі, втікати від татар було звично для московських володарів. Ще Дмітрій Донской через 2 роки після знаної Куликовської битви утік з Москви перед татарським військом хана Тохтамиша, так що її мусив захищати литовський князь Остей.
Іван Грозний забігав від кримських тататр аж у Новгород, Ростов і на Біле Озеро: "А великий князь разом з військовими людьми – опричниками – втік у незахищене місто Ростов... Як і минулого року, коли спалили Москву, великий князь знову кинувся навтікача – у Великий Новгород, за 100 миль від Москви, а своє військо і всю країну кинув напризволяще" ("Записки про Московщину", Генріх Штаден, 1577 р.). Ось як англійський посол Джером Горсей описував відносини лютого до своїх підданих московського князя з татарським послом: "Татарський посол заявив князеві: "Великий цар всіх земель і ханств, хай освітить сонце його дні, послав до його васала Івана Васильовича, який з дозволу хана є великим князем всієї Русі, дізнатися, чи йому припало до душі покарання мечем, вогнем і голодом, від якого він посилає йому порятунок, – тут посол витягнув брудний гострий ніж, – цим ножем нехай цар переріже собі горло". У татарського посла спробували відняти дорогу шапку й одяг, видану йому перед тим самими московитами (на знак данини), але він боровся так запекло, що цього не вдалося зробити. А цар дуже розлютився, послав за своїм духівником, рвав на собі волосся й бороду, мов божевільний..."
Якихось триста з невеликим років тому "Засєчная чєрта Московского государства", за якою московити ховалися від кримських татар, проходила за 200 кілометрів від Москви, біля Тули. Ось як писав про відносини татар і московитів український автор "Історії Русів" у середині 18 століття: "Дивний і неймовірний страх перед татарами, закорінений у московитах з часів великих їхніх завойовників Батия і Мамая, змушував їх у поході триматися всім вкупі, терплячи страшенні через те нестатки, утиски і нужду, так що й саму воду вважали інколи за велику рідкість і коштовність, і ті, що нею торгували, наживали грубі гроші".
Олександр ПАЛІЙ
Але мені дивно, що Рефат Чубаров згадав події 450-літньої давності і оминув значно більш "круглу дату" - 500-ліття визнання Москвою себе "вічним данником" Кримського ханства.
У 1521 році московський князь Василь ІІІ, "Владимирский, Новгородский, Тверской, Псковский, Вятский, Югорский, Пермский, Булгарский и других земель, государь Псковский и великий князь Смоленский" в страхові перед кримсько-татарським військом залишив Москву напризволяще на колишнього татарського царевича Кудайкула (мовляв, сам татарин, то з татарами й розбирайся), а сам утік до Волоколамська. Як пише сучасник і очевидець подій у Московщині, австрійський посол Сигізмунд Герберштейн, московський князь тиждень переховувався від кримських татар у скирті сіна.
А коли вийшов - видав грамоту про повну залежність Московщини від Криму і відновлення сплати Кримові виходу - поголовної данини з кожного московита.
А взагалі, втікати від татар було звично для московських володарів. Ще Дмітрій Донской через 2 роки після знаної Куликовської битви утік з Москви перед татарським військом хана Тохтамиша, так що її мусив захищати литовський князь Остей.
Іван Грозний забігав від кримських тататр аж у Новгород, Ростов і на Біле Озеро: "А великий князь разом з військовими людьми – опричниками – втік у незахищене місто Ростов... Як і минулого року, коли спалили Москву, великий князь знову кинувся навтікача – у Великий Новгород, за 100 миль від Москви, а своє військо і всю країну кинув напризволяще" ("Записки про Московщину", Генріх Штаден, 1577 р.). Ось як англійський посол Джером Горсей описував відносини лютого до своїх підданих московського князя з татарським послом: "Татарський посол заявив князеві: "Великий цар всіх земель і ханств, хай освітить сонце його дні, послав до його васала Івана Васильовича, який з дозволу хана є великим князем всієї Русі, дізнатися, чи йому припало до душі покарання мечем, вогнем і голодом, від якого він посилає йому порятунок, – тут посол витягнув брудний гострий ніж, – цим ножем нехай цар переріже собі горло". У татарського посла спробували відняти дорогу шапку й одяг, видану йому перед тим самими московитами (на знак данини), але він боровся так запекло, що цього не вдалося зробити. А цар дуже розлютився, послав за своїм духівником, рвав на собі волосся й бороду, мов божевільний..."
Якихось триста з невеликим років тому "Засєчная чєрта Московского государства", за якою московити ховалися від кримських татар, проходила за 200 кілометрів від Москви, біля Тули. Ось як писав про відносини татар і московитів український автор "Історії Русів" у середині 18 століття: "Дивний і неймовірний страх перед татарами, закорінений у московитах з часів великих їхніх завойовників Батия і Мамая, змушував їх у поході триматися всім вкупі, терплячи страшенні через те нестатки, утиски і нужду, так що й саму воду вважали інколи за велику рідкість і коштовність, і ті, що нею торгували, наживали грубі гроші".
Олександр ПАЛІЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |