290-й ранок Широкої війни
Мокрим, сирим, вогким прийшов він на зранену українську землю. Як мокрими є очі матерів, дружин, подруг та сестер наших воїнів, що боронять Україну вже майже триста днів від первісної люті здичілих народців, що в гамузі своєму наразі маркуються не тільки лиховісним знаком з таблиці Мендєлєєва Z, але й загальною наличкою – «русскій народ». Хоча відомо: пошкрябай росіянина – і побачиш татарина. Чи удмурта. Чи башкира. Чи бурята. До речі, згаданий Мендєлєєв до 18 років не знав російської мови, а так нічого – став «русскім» ученим…
Найважливіша подія минулого десятидення – удари по аеродромах у глибині Росії, в місті Енгельс та біля Рязані. Здавалось би: ця подія мала би стати денною і нощною для аналізу-прогнозу-розумування ведучими провладного «Єдиного марафону». Але давно відомо: все, що єдине, монополізоване, позбавлене конкуренції – загниває… Мовчить "Єдиний марафон", лиш нагнітає тугу та зневіру...
А ці удари важливі перенесенням війни на територію, з якої вона й пішла. Концепція генералів Залужного та Забродського, викладена в одній спільній статті, - в дії. Попри побоювання америк та істерики Мадярщини. Попри недолугість нашої інформаційної політики, якою керує міністр, що вигадав брехню про убивство Порошенком свого брата. Та головне – паніка, що почалася на московсько – мокшанських болотах. Адже, якщо українці вдарили по Енгельсу (я вже писав, що історична назва – Покровська Слобода), то легко можуть ударити і по Москві. Я би навіть сказав – не просто можуть, а зобов’язані. Даром чи що Собянін укриття інспектував? Він - не русскій, він щось знає...
Пароксизм російської брацкай любві до України проявився чергове могутнім ракетним ударом – біля 70 ракет несли полум’яний привіт від любителів Пушкіна і Достоєвського, вчергове підтверджуючи: війна починається не з ракет і танків, а з нав’язування тих таки толстоєвських вкупі з кіркоровими- “сватами». Проте наша протиповітряна оборона проявила чудеса: більше 60 ракет були збиті. Дякуємо Заходу, але не можемо подякувати своїм правителям, які ліквідували ракетну програму, розпочату при Порошенку. Як не можемо подякувати і Кучмі, що віддав Росії стратегічні бомбардувальники, з яких вона б’є по нас тепер, віддав ракети Х-55, не створив ракетну програму, хоча сам числився ракетником. Щоправда, який там ракетник із парторга «Южмашу» - номенклатури ЦК КПСС?! Тим часом Одеса сидить без світла і часто – без тепла. Але навіть Труханов там уже заговорив українською…
…Зустрів Дмитра Мамчура, поета і гуманітарія – він воює в 21 стрілецькому батальйоні «Симаргл». Як завжди переповнений плетивом словес, що пруть з нього інтенсивніше радіо, він став пояснювати: «Симаргл – це така птаха, що кусає себе за сраку, щоб викликати більше люті до ворогів». Дмитро зараз у госпіталі – будуть виймати осколки. Тим часом він вишукує волонтерські подарунки для однобатальйонників. А я подумав, що отакий говорун якраз дуже потрібний на фронті, щоб переключати воїнів із жорстокої буденності у світ ідеологій, історій та ілюзій.
… І прийшов 290-й ранок Широкої української війни, і плакали та молилися на висотах Духу святі українські праведники, споглядаючи руїну «на ясних зорях, на тихих водах» - на своїй Украйні. І тим вливали незримо мужність українським воїнам – нащадкам Петра Калнишевського, Івана Руського, Ярослава Мудрого, Тараса Шевченка та всіх тих святих, що й досі не зійшли з Божої варти на сторожі Краю. І покривала їх, живих і мертвих, Слава, бо «а слава – заповідь моя» (Т.Шевченко).
Василь ЧЕПУРНИЙ
PS 290-й день був учора, але через відключення електрики не зміг виставити вчасно...
PPS На фото турецького журналіста - біля польового шпиталю у Бахмуті...
Найважливіша подія минулого десятидення – удари по аеродромах у глибині Росії, в місті Енгельс та біля Рязані. Здавалось би: ця подія мала би стати денною і нощною для аналізу-прогнозу-розумування ведучими провладного «Єдиного марафону». Але давно відомо: все, що єдине, монополізоване, позбавлене конкуренції – загниває… Мовчить "Єдиний марафон", лиш нагнітає тугу та зневіру...
А ці удари важливі перенесенням війни на територію, з якої вона й пішла. Концепція генералів Залужного та Забродського, викладена в одній спільній статті, - в дії. Попри побоювання америк та істерики Мадярщини. Попри недолугість нашої інформаційної політики, якою керує міністр, що вигадав брехню про убивство Порошенком свого брата. Та головне – паніка, що почалася на московсько – мокшанських болотах. Адже, якщо українці вдарили по Енгельсу (я вже писав, що історична назва – Покровська Слобода), то легко можуть ударити і по Москві. Я би навіть сказав – не просто можуть, а зобов’язані. Даром чи що Собянін укриття інспектував? Він - не русскій, він щось знає...
Пароксизм російської брацкай любві до України проявився чергове могутнім ракетним ударом – біля 70 ракет несли полум’яний привіт від любителів Пушкіна і Достоєвського, вчергове підтверджуючи: війна починається не з ракет і танків, а з нав’язування тих таки толстоєвських вкупі з кіркоровими- “сватами». Проте наша протиповітряна оборона проявила чудеса: більше 60 ракет були збиті. Дякуємо Заходу, але не можемо подякувати своїм правителям, які ліквідували ракетну програму, розпочату при Порошенку. Як не можемо подякувати і Кучмі, що віддав Росії стратегічні бомбардувальники, з яких вона б’є по нас тепер, віддав ракети Х-55, не створив ракетну програму, хоча сам числився ракетником. Щоправда, який там ракетник із парторга «Южмашу» - номенклатури ЦК КПСС?! Тим часом Одеса сидить без світла і часто – без тепла. Але навіть Труханов там уже заговорив українською…
…Зустрів Дмитра Мамчура, поета і гуманітарія – він воює в 21 стрілецькому батальйоні «Симаргл». Як завжди переповнений плетивом словес, що пруть з нього інтенсивніше радіо, він став пояснювати: «Симаргл – це така птаха, що кусає себе за сраку, щоб викликати більше люті до ворогів». Дмитро зараз у госпіталі – будуть виймати осколки. Тим часом він вишукує волонтерські подарунки для однобатальйонників. А я подумав, що отакий говорун якраз дуже потрібний на фронті, щоб переключати воїнів із жорстокої буденності у світ ідеологій, історій та ілюзій.
… І прийшов 290-й ранок Широкої української війни, і плакали та молилися на висотах Духу святі українські праведники, споглядаючи руїну «на ясних зорях, на тихих водах» - на своїй Украйні. І тим вливали незримо мужність українським воїнам – нащадкам Петра Калнишевського, Івана Руського, Ярослава Мудрого, Тараса Шевченка та всіх тих святих, що й досі не зійшли з Божої варти на сторожі Краю. І покривала їх, живих і мертвих, Слава, бо «а слава – заповідь моя» (Т.Шевченко).
Василь ЧЕПУРНИЙ
PS 290-й день був учора, але через відключення електрики не зміг виставити вчасно...
PPS На фото турецького журналіста - біля польового шпиталю у Бахмуті...
| Коментарі (0) |