220-й ранок Широкої війни
Він прийшов з нічним дощем, з бомбардуванням металевого даху горіхами, з жовтими платтями дерев найрізноманітніших відтінків - куди там модницям!, з грибною навалою, такого укосу лисичок і маслюків давно не бачили наші ліси (можливо, ліс таким чином протестує проти засмічування його російськими мінами та снарядами?). Та головне - двісті двадцятий ранок Широкої війни прийшов з вістками про чергові українські перемоги.
Звільнено містечко Ямпіль на Донеччині і Лиман - в оточенні, де кажуть, біля 5 з половиною тисяч окупантів. Щоправда, уточнюють - в основному це мобілізовані з Луганської та Донецької областей. Тобто обмінний фонд так собі, але це колишні українські громадяни, задурені рашистською пропагандою...
Україна достойно відповіла на виставу кремлівського паноптікуму про "приєднання" до Росії чотирьох наших областей - Україна звернулася в НАТО з проханням про пришвидшений вступ за прикладом Швеції та Фінляндії. І думалося, що така заявка узгоджена з керівництвом альянсу, як про це й сказав чоловік із дивною посадою "радника голови офісу Президента" Подоляк (радник начальника канцелярії?). Але розгубленість генсека НАТО Йєнса Столтенберга каже, що тут щось не так... Ми, звісно, не забули, хто хотів усе заглянути в очі Путіну, хотів "дагаваріцца пасрєдінє", "проста пєрєстать стрєлять", хто на те НАТО пхенькав і кидав на нього паліччя, але заради перемоги і до наступних виборів призабудемо. Проте неузгодженість із Заходом, який нам так допомагає - насторожує...
Зрештою, є ще одна українська відповідь на кремлівського подражателя Адольфа Алоїзовича - і це не тільки визволення Ямполя, але й гучні вибухи в окупованому Криму, які були чути в Ялті, Алупці і по всьому південному узбережжю. Україна не визнає імітацій референдумів під дулами російських автоматів і не лякається ядерних погроз. Оно Михайло Ілляшик затіяв дискусію - якою буде посадка картоплі після ядерки і зброю якого калібру тоді брати на колорадів. Добре, що в нас нема Лисої гори, а то б ще оргію обговорювали, як на київській Щекавиці... Українці вміють насміхатися навіть над смертю, бо ще після Чорнобиля писали: "Українці - сильна нація: нам до сраки радіація!".
Якщо ж серйозно, то тут я пригадую Левка Лук'яненка, якого кагебісти в тюрмі запитали - чи не боїться, що його отруять? І він розважливо відповів - мовляв, можливості КГБ його отруїти такі безмежні, що можна порівняти з можливостями Бога. Вплинути на це він не може зовсім. Відтак робить для себе викреслення такої можливості, як неіснуючої, і бореться далі. Хоча, по правді, кілька разів його намагалися отруїти і він робив таки багато чого, щоб урятуватися - але про це буде в моїй книзі "Левко Лук'яненко. Політична біографія", яку пишу і для якої шукаю видавця. Уже один чоловік навіть переслав мені певну суму, щоб пришвидшити творчий процес...
Порадувала звістка про звільнення з російського полону вчительки з Нового Бикова на Бобровиччині Вікторії Андруші - її і ще чотирьох українців обміняли на якогось багатого і значного для їх тайпу полоненого чеченця. У її телефоні окупанти побачили були дані про їх переміщення, які вона передавала куди слід. Так робили сотні мешканців Чернігівщини - я це знаю точно не з переказів... Тому ми й переможемо.
А з Московії в перші дні після оголошення мобілізації, яку зразу прозвали могілізацією (вірять, гади, в силу ЗСУ!), ломанулися врозсип, як таргани з кухні, московити хто куди - навіть у Монголію. То Київ брали "за трі дня", то просяться на історичну батьківщину - в Улан- Батор... Воістину, "умом рассію нє панять...". "А другіх-то органов нєт!" - відповідав київський помор- лікар Владімір Барсєнєв. (Почитайте хто такі помори, які не вважають себе росіянами, а їх зразком архітектури є знаменита церква в Кіжах). Тікають за кордони розливані багаті, заможні - лишаються бідні. Гуляй, рваніна! І перший ешелон у Луганську уже відправлений у пекло влучним ударом наших воїнів. Зате в Тиві за кожного мобілізованого барана дають - правильно, одного барана забрали, іншого дали, баланс збережено...
... І прийшов по мокрих дорогах двісті двадцятий ранок Широкої української війни. Мовчать у тиші захоплення- нерозуміння бельгії, данії, франції та югославії, що поздавалися було у другу світову на третій, десятий чи сороковий день (а Данія взагалі за 4 години!) - мовчать, дивуючись стійкості українців, які "другу армію світу" перетворили у перше посміховище і оголили нацистську суть росії - московії. Замовк навіть Орбан - представник того ж угро-фінського світу, а йому ж іще відповідати за злочини мадяр в Україні (одна спалена ними Корюківка чого варта, а вона не одна!), бо злочини війни не мають терміну давності. Не дзвонить Макрон у Кремль. Здобувається на відторгнення від рашизму Токаєв. Цідить допомогу Україні Шольц попри підігрування Путіну штазі- Меркель. Все більше горить військкоматів на Московщині, просвічуючи шлях для бунту - як завжди, на Росії, безсмислєнного і бєспощадного...
Україна воює, стікає кров'ю, але і молиться, ставлячи білі хрести наступу на танках і вірячи: "Впаде біля тебе тисяча і десять тисяч праворуч тебе, але до тебе не наблизиться...". Господи, не відступися від України! І прийде до нас перемога. Бо Господь посоромленим не буває.
Звільнено містечко Ямпіль на Донеччині і Лиман - в оточенні, де кажуть, біля 5 з половиною тисяч окупантів. Щоправда, уточнюють - в основному це мобілізовані з Луганської та Донецької областей. Тобто обмінний фонд так собі, але це колишні українські громадяни, задурені рашистською пропагандою...
Україна достойно відповіла на виставу кремлівського паноптікуму про "приєднання" до Росії чотирьох наших областей - Україна звернулася в НАТО з проханням про пришвидшений вступ за прикладом Швеції та Фінляндії. І думалося, що така заявка узгоджена з керівництвом альянсу, як про це й сказав чоловік із дивною посадою "радника голови офісу Президента" Подоляк (радник начальника канцелярії?). Але розгубленість генсека НАТО Йєнса Столтенберга каже, що тут щось не так... Ми, звісно, не забули, хто хотів усе заглянути в очі Путіну, хотів "дагаваріцца пасрєдінє", "проста пєрєстать стрєлять", хто на те НАТО пхенькав і кидав на нього паліччя, але заради перемоги і до наступних виборів призабудемо. Проте неузгодженість із Заходом, який нам так допомагає - насторожує...
Зрештою, є ще одна українська відповідь на кремлівського подражателя Адольфа Алоїзовича - і це не тільки визволення Ямполя, але й гучні вибухи в окупованому Криму, які були чути в Ялті, Алупці і по всьому південному узбережжю. Україна не визнає імітацій референдумів під дулами російських автоматів і не лякається ядерних погроз. Оно Михайло Ілляшик затіяв дискусію - якою буде посадка картоплі після ядерки і зброю якого калібру тоді брати на колорадів. Добре, що в нас нема Лисої гори, а то б ще оргію обговорювали, як на київській Щекавиці... Українці вміють насміхатися навіть над смертю, бо ще після Чорнобиля писали: "Українці - сильна нація: нам до сраки радіація!".
Якщо ж серйозно, то тут я пригадую Левка Лук'яненка, якого кагебісти в тюрмі запитали - чи не боїться, що його отруять? І він розважливо відповів - мовляв, можливості КГБ його отруїти такі безмежні, що можна порівняти з можливостями Бога. Вплинути на це він не може зовсім. Відтак робить для себе викреслення такої можливості, як неіснуючої, і бореться далі. Хоча, по правді, кілька разів його намагалися отруїти і він робив таки багато чого, щоб урятуватися - але про це буде в моїй книзі "Левко Лук'яненко. Політична біографія", яку пишу і для якої шукаю видавця. Уже один чоловік навіть переслав мені певну суму, щоб пришвидшити творчий процес...
Порадувала звістка про звільнення з російського полону вчительки з Нового Бикова на Бобровиччині Вікторії Андруші - її і ще чотирьох українців обміняли на якогось багатого і значного для їх тайпу полоненого чеченця. У її телефоні окупанти побачили були дані про їх переміщення, які вона передавала куди слід. Так робили сотні мешканців Чернігівщини - я це знаю точно не з переказів... Тому ми й переможемо.
А з Московії в перші дні після оголошення мобілізації, яку зразу прозвали могілізацією (вірять, гади, в силу ЗСУ!), ломанулися врозсип, як таргани з кухні, московити хто куди - навіть у Монголію. То Київ брали "за трі дня", то просяться на історичну батьківщину - в Улан- Батор... Воістину, "умом рассію нє панять...". "А другіх-то органов нєт!" - відповідав київський помор- лікар Владімір Барсєнєв. (Почитайте хто такі помори, які не вважають себе росіянами, а їх зразком архітектури є знаменита церква в Кіжах). Тікають за кордони розливані багаті, заможні - лишаються бідні. Гуляй, рваніна! І перший ешелон у Луганську уже відправлений у пекло влучним ударом наших воїнів. Зате в Тиві за кожного мобілізованого барана дають - правильно, одного барана забрали, іншого дали, баланс збережено...
... І прийшов по мокрих дорогах двісті двадцятий ранок Широкої української війни. Мовчать у тиші захоплення- нерозуміння бельгії, данії, франції та югославії, що поздавалися було у другу світову на третій, десятий чи сороковий день (а Данія взагалі за 4 години!) - мовчать, дивуючись стійкості українців, які "другу армію світу" перетворили у перше посміховище і оголили нацистську суть росії - московії. Замовк навіть Орбан - представник того ж угро-фінського світу, а йому ж іще відповідати за злочини мадяр в Україні (одна спалена ними Корюківка чого варта, а вона не одна!), бо злочини війни не мають терміну давності. Не дзвонить Макрон у Кремль. Здобувається на відторгнення від рашизму Токаєв. Цідить допомогу Україні Шольц попри підігрування Путіну штазі- Меркель. Все більше горить військкоматів на Московщині, просвічуючи шлях для бунту - як завжди, на Росії, безсмислєнного і бєспощадного...
Україна воює, стікає кров'ю, але і молиться, ставлячи білі хрести наступу на танках і вірячи: "Впаде біля тебе тисяча і десять тисяч праворуч тебе, але до тебе не наблизиться...". Господи, не відступися від України! І прийде до нас перемога. Бо Господь посоромленим не буває.
| Читайте також |
| Коментарі (1) |
|
| |
0
