Розсудів – царство для нелегалів

«Золоті» мігранти
Невеличке село Розсудів Ріпкинського району розташоване біля Любеча, посеред лісів. Поруч з ним розміщено пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні. Збудований на базі військового містечка Розсудів-1 – колишньої радіолокаційної станції, де жили 4 тисячі осіб: солдати, офіцери з сім’ями. Враження незвичайне: військова дорога, складена з бетонних плит, посеред лісу височіють близько 20 п’ятиповерхових будинків, закинуте місто, поруч у колишніх казармах — утриманець. Виникає питання: чому пропадають п’ятиповерхівки у цих чарівних місцях? Чи не можна було б їх перетворити на військове містечко, де жили б сім’ї військовослужбовців, які ще не мають квартири? Утриманець оточено металевим парканом, зверху натягнуто колючий дріт, перетнути який непроблемно. Поруч — центральна контора, на фасаді прикріплено табличку з символікою Євросоюзу.
Заїжджаємо у село, намагаємося почути думки місцевих жителів.
Подружжя літніх громадян, що мешкає по вулиці Польовій у с. Розсудів, того дня ремонтувало дах на своєму хліві, тож поговорити з ними було непросто. Зайняті вони були.
— У їх там кімнати гарні з євроремонтом, зєркала, душ, телевізори, всьо, – розповідає про своє ставлення до нелегалів господиня характерною ріпкинською говіркою, – а нам шо? Пенсія і работа на гароді. Ми усю жизнь — як риба аб люд, а мігранти, нечого не зрабивши, отримали всьо. Зараз їх літам мало, а от на зіму явиться бульш. Он діду 80 год, а льгот немає, палучає капійки, а пережив і вайну і голод. В акопах хавався, валув пас, телятами арав, а їм зрабили усьо. І то газета пише, що їм мало коштів на продукти, а нам хватає!
— А як ваше прізвище? Мені потрібно для газети, щоб не казали, що я видумав.
— Казати не буду, бо пасадять ще. Пишіть, що так люди говорили, а не кажіть, що так баба казала. Хіба ж тепер можна правду казати?
За даними Рахункової палати України середньомісячне утримання одного біженця у пункті тимчасового їх розміщення коштувало бюджету України 2003 року 811 гривень, 2004-го — 848 гривень на місяць. Цифри відносно останніх років ніде не оприлюднюються, мабуть, бояться чогось владоможці. Проте за неперевіреною інформацією вони перевищують 1 000 гривень. Для порівняння: Кабінет Міністрів встановив мінімальний рівень заробітної плати з 1 липня — 630 грн.
«Гуртожиток у Розсудові створено для 200 іноземців, де вони, нічого не роблячи, можуть жити до півроку. А умови проживання такі: якщо за шість місяців мігранти не зможуть знайти постійної роботи в Україні або добровільно не поїдуть самі, то будуть змушені покинути країну примусово. До послуг мігрантів — зручні житлові кімнати, кімнати для відпочинку, кімнати для перекладачів, навіть для підігріву їжі, а на подвір’ї для мігрантів облаштували спортивний майданчик. До речі, в їдальні годують непогано.
Того дня на обід давали борщ, кашу з м’ясом, томатний сік. Працює тут досить велика кількість людей: близько 170 осіб, з яких 30 — у погонах». Пише в одному з репортажів журналіст газети «День» Ірина Лисак.
Будувати подібні центри почали внаслідок підписання Україною з ЄС договору про реадмісію.
Україна — відстійник Європи
Угода про реадмісію – це зобов’язання України приймати нелегальних мігрантів, які перетнули її кордон на шляху до країн ЄС. Причому як своїх громадян, так і громадян третіх країн, що використали Україну просто як транзитну зону. Приміром, мігрант із В’єтнаму хоче потрапити до Іспанії. Він вирішує це зробити через українську територію. На кордоні Польщі та Німеччини його затримують. І якщо єврокраїна доводить (знайшовши, наприклад, у кишені нелегала чек про купівлю товарів у мережі магазинів «Союз» чи «ЧеКоС»), що цей нелегал перетинав Україну, його саме сюди і повертають. Що робити з мігрантом далі – це вже клопіт вітчизняних структур. За словами радника з розвитку проектів Міжнародної організації міграції Георгія Гегаорі, шляхів є декілька. «Є три варіанти: це повернення мігранта на батьківщину, другий варіант — передача його країні, через яку він потрапив на територію України, третій варіант — він залишається в Україні і просить статусу біженця», – зазначає Георгій Гегаорі.
Квиток додому для нелегала коштує 1000 — 1500 доларів та оплачується за рахунок українського бюджету — повідомив Олександр Дудко, керівник прес-служби Державної прикордонної служби України Північного регіонального управління Чернігівського прикордонного загону.
Угода у повному обсязі запрацює 2010 року. На сьогодні Україна не підписала жодної угоди про реадмісію зі своїми безпосередніми східними сусідами. Ми ризикуємо перетворитися на відстійник для нелегальних мігрантів, що рвуться до ЄС. Для підписання угоди про реадмісію ЄС запропонував «українській еліті» своєрідного хабара — спрощений перетин кордону для політиків, журналістів та громадських діячів. Чим гірші, наприклад, пожежники від політиків, незрозуміло. Принаймні у перших хоча б героїчна професія. До речі, підписав угоду про реадмісію Прем’єр-міністр Віктор Янукович та Президент Віктор Ющенко.
«Я колись спілкувався з представниками прикордонної служби, вони кажуть, навіть якщо російським прикордонникам показуєш сліди на снігу, вони все одно на це не реагують», — розповідає завідувач відділу міграційних досліджень Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Олексій Позняк, повідомляє УНІАН.
Доставку до кордону, а також утримання депортованих до того моменту, коли Україна погодиться їх прийняти, мають оплачувати країни-члени ЄС. Це підтвердив свого часу аташе з правоохоронних питань представництва Європейської комісії в Україні Бернард Богенспергер, який розповів, що 7,5 млн євро, передбачені на реалізацію цього проекту в Україні, є як додаток до 30 млн євро, які були виділені на виконання в Україні угоди про реадмісію.
Лохуваті українці?!
Проте насправді ситуація зовсім інакша.

Нині Міністерство внутрішніх справ має намір відкрити два пункти тимчасового утримання нелегальних мігрантів до кінця 2009 року — про це заявив міністр внутрішніх справ Юрій Луценко. Він зазначив, що такі центри діють у Волинській і Чернігівській областях, де створено сучасні умови перебування нелегальних мігрантів, що відповідають європейським стандартам. Вони були побудовані за українські гроші.
За словами Луценка, на 2009 рік Європейський Союз виділив на будівництво центрів лише 20 млн євро, хоча раніше йшлося про більшу суму. На ці кошти можна побудувати тільки два центри.

Луценко підкреслив, що 2008 року Президент Віктор Ющенко підписав у Швеції договір про реадмісію, і наприкінці 2008 року Верховна Рада ратифікувала цей договір.

Це створює теоретичну можливість повернення в Україну десятків тисяч мігрантів щороку.

Одним з результатів підписання цього договору було зобов'язання ЄС надати Україні матеріальну й організаційно-методичну допомогу у відкритті центрів.

Луценко зазначив: якщо спочатку йшлося про виділення кількох сотень мільйонів євро, то зараз ця сума скоротилася до кількох десятків мільйонів. Таким чином, зі слів Юрія Луценка виходить, що українська економіка утримує своїм коштом нелегалів, а ЄС просто обдурило нас.
Ціна будівництва Розсудівського пункту тимчасового перебування нелегальних мігрантів — два мільйони євро, на сьогодні його планують розширити для утримання 500 осіб.
«Кому ордена да медалі, а Мощі рот розірвали»
У баби Ніни в хаті протікає дах. Незважаючи на її звернення, сільрада допомогти не в змозі. Син її працює в утриманці.
— А що робити, роботи ж немає! — каже бабуся. — Але нехай ці мігранти самі собі живуть, а ми самі собі. Ви думаєте, там всі здорові? Візьми його за руку, і все перейшло на тебе. Жодна з країн не захотіла їх утримувати, а тільки ми. Непотрібні вони тут. Краще б з цього містечка курорт би який зробили чи ще щось. Всі люди розуміють, що гроші відмити тут комусь потрібно.
— Коли тут була військова частина, жили нормально?
— Було дуже гарно. Офіцерські сім’ї собі тут городи брали, діти до школи ходили, дитсадка. Тепер це все побуряли, поламали.
«Кому ордена да медалі, а Мощі рот розірвали» — такою приказкою оцінюють ситуацію з нелегальними мігрантами жителі с. Розсудів. Моща — це агроном з Любеча, що працював після війни у місцевому колгоспі. Під час війни німці йому за критику розірвали рота, після війни він не погоджувався у деяких питаннях із радянською владою. Тож його не зарахували до «когорти борців з окупантами», зате багатьох інших, що «сиділи у кукурудзі», — зарахували.
Хоча є й інші думки. Відповідає на питання про ставлення до нелегальних мігрантів, що знаходяться в утриманці, Марія Жир: «Ми не бачимо цих нелегалів, а вони не бачать нас. Вони ж мене не чіпають, чого я буду висловлювати претензії до них? А хвороби невідомо звідки йдуть — чи від Бога, чи від злого».
Місцеві жителі констатують: утриманець відкрито без їхньої згоди.
Поруч із Розсудовом пишним цвітом розрісся ще один «нелегальний мігрант», біологічний – борщівник Сосновського. Потрапив він до України із Сибіру. Борщівник – багаторічна рослина, до 3–5 метрів заввишки, товщина стебла – до 10 сантиметрів. Основними місцями його зростання є потічки, береги річок, узбіччя доріг, деградовані пасовища. Рослина багата на фотоактивні сполуки, тому навіть одноразове торкання до борщівника призводить до опіків. Через 1–2 дні пошкоджена поверхня тіла досягає декількох сантиметрів, важко гоїться, загострює появу інших шкірних захворювань.
Чи не принесуть нам ці нелегали такого лиха як борщівник?
Олександр ЯСЕНЧУК,
с. Розсудів Ріпкинського району – Чернігів