Головна › Новини › ЕКОНОМІКА
Біопаливо — не фантастика, його виробляють в Анисові на Чернігівщині
24-Трав-09 2683 0.0 0
Уперше почула про можливе виробництво біопалива в Анисові від директора ПОП ім. Герасименка Юрія Стельмаха торік у жнива. «Прийшов сьогодні один чоловік просити екскаватора, — розповідав Юрій Миколайович. — Цікавлюся, навіщо, а він цілком серйозно: треба яму викопати під біоустановку. Коли така справа — будь ласка!». Тут же захотілося більше дізнатися про ту дивину, зустрітися з раціоналізатором. Установка, виявляється, благополучно витримала зиму, забезпечуючи газом плиту господаря.

І зробили крок одними з перших

У світі вже використовується альтернативне біопаливо. Понад 2,5 тисячі європейських біогазових установок виробляють більше 10 мільйонів кіловат-годин електроенергії й близько 10 мільйонів гігакалорій теплової енергії щороку. За словами міністра аграрної політики України Юрія Мельника, завдяки існуючій сировинній базі Україна має величезний потенціал з виробництва біогазу: він може становити щонайменше 21 мільярд кубів.

Творчий тандем

Без співпраці цих двох чоловіків навряд чи з'явилася б на світ установка з виробництва біопалива.
Микола Федусь за фахом інженер-механік. Змолоду знається з технікою. Закінчивши Чернігівський філіал Київського політехнічного інституту, працював інженером у спеціалізованому монтажному управлінні. Понад 20 років був викладачем з котельного і газового обладнання в теплокомуненерго. Тож, як зазначає, газове господарство — його стихія. Тому й біогазом зацікавився. Причому давненько. Прочитав якось про це брошуру, й почав глибше «копати», розшукуючи в Центрі наукової технічної й економічної інформації патенти з біогазу, спеціальну літературу в обласній бібліотеці ім. Короленка. Як не дивно, матеріалу знайшлося багато. Аналізував, робив розрахунки. Коли ж вийшов на пенсію конкретно взявся за створення власної установки.
А тут і партнер знайшовся — Анатолій Маєш, товариш далеких дитячих повоєнних років. Анатолій Євгенович за фахом стоматолог, з виходом на пенсію зайнявся підсобним сільським господарством. Також цікава людина. Давним-давно каліфорнійських черв'яків завів. Тримають з дружиною всяку свійську живність. Тож з Миколою Яковичем швидко порозумілися щодо біогазової установки. Анатолій Євгенович узяв на себе практичну частину справи, одразу й місце на городі за будинком визначили.

Від теорії — до практики

Допомогти винахідникам погодилися на Чернігівському заводі металоконструкцій і металооснастки. Замовлення, звичайно, коштувало недешево. «Приймаючи таке рішення, ви були абсолютно впевнені у точності свого проекту?» — запитую в Миколи Яковича. «Так. Усе було прораховано, і Анатолій Євгенович, виділивши з домашнього бюджету необхідні кошти, зробив замовлення».
Головна деталь установки — металевий ящик завдовжки 2,2 метра, шириною й висотою півтора метра. Дно зроблено навскіс під кутом 10 градусів по діагоналі. Всередині камера розділена на три секції, у кожній з яких «працюють» різні мікроелементи. У першій секції виробляється газ з високим вмістом СО2, який є поживним середовищем для мікроорганізмів другої секції. Переміщення рідини в камері відбувається за принципом сполучених посудин. На дні камери є зрізи по кутах, щоб рідина перетікала із секції в секцію, а зверху — лотки, по яких переміщається газ. Усередині ще є мішалка, коли піднімається газ, він збирається у жолобах і накопичується з одного боку. Для спеціальної коробки, що на краю жолоба, пристосовано пластикові пляшки, спеціально розрізані і зшиті скобами. Передбачено все: щоб і газ рухався в потрібному напрямку, і мікроорганізми затримувалися як закваска. На поверхні ящика лежить надутий газом величезний мішок.
Обидва ентузіасти — фанати своєї справи. З неабияким захопленням вони детально розповідали про біогазову установку. Виявляється, мікроорганізми виділяються в процесі роботи, після запуску газ пішов через два тижні. Робота установки розпочалася з того, що в ємність залили чотири кубічних метри води і почали завантажувати коров'ячий гній.
Біогазова установка на подвір’ї Анатолія Маєша безперебійно працювала всю зиму, відповідно заглиблена й поставлена на шар шлаку та з усіх боків утеплена затрамбованим гноєм, бур’яном, соломою. Коли падав сніг, він тут же розтавав від тепла, яке йшло зсередини, замерзали тільки вхідний і вихідний патрубки.
Цей пристрій обійшовся замовнику в 3848 гривень (як зазначає Микола Якович, можна вважати — за півціни, бо, коли говорити про серійний випуск, на заводі називають іншу суму — від семи до дев’яти тисяч).

Що може одна корова

«Продукт біогазової установки менш калорійний, ніж чистий метан, — розповідає Микола Федусь. — Проте для газової плити вистачає. Правда, господареві довелося переробити у пальниках форсунки, пристосувавши їх для більшої подачі газу».
Микола Якович зазначив, що, за розрахунками, із гною від однієї корови за добу можна одержати два — два з половиною кубічних метри газу, а для газової плити в середньому потрібно 0,2 кубометра, або один пальник може горіти на повну потужність протягом 10 годин.
Виявляється, крім біогазу, установка дає ще й високоякісне органічне добриво. Віддавши газ, на виході з установки органіка має рідку фракцію. Насіння бур’янів, яке потрапило з гноєм у камеру установки, гине, також знищуються мікроби рослинних хвороб, а органіка має високий вміст азоту і фосфору, які легко засвоюються рослинами. «Поливаю по городу, — розповідає власник газової установки. — Теоретично така органіка потребує розведення у пропорції 1:10, але взимку, коли лежить сніг, сама природа розведе». «У світовій практиці відомо, — додає Микола Федусь, — що після внесення переробленого гною підвищується врожайність на 20 відсотків порівняно із звичайним удобренням.
Анатолій Маєш трохи шкодує, що не зайнявся всім цим раніше. Інший би докорів та сварок не переслухав, а йому пощастило. Дружина, Олександра Іванівна, терпляче чекала, коли ж спалахне голубий вогник на плиті. Разом город обробляють, худобу й птицю доглядають. Три корови, бичок, телятко — отже, відходів для біогазу предостатньо. Та ще й свинок тримають. Правда, не звичайних, а тих, що в’єтнамськими називають, а правильно, зазначив господар, — це вислочереві травоїдні свині. Анатолій Маєш: «Це всеядна невеличка дуже охайна свинка, яка не ламає огорожу, не риє, до того ж плодовита і дбайлива мама. Набирає до центнера ваги. Якби кожна сім’я в Чернігівському районі мала таких свиней, то салом нагодували б усіх бомжів і бродячих собак, та й на базарі воно коштувало б менше у кілька разів».

«Бензин» із гною?

Невдовзі після того, як почала діяти біогазова установка у дворі Анатолія Маєша, інформація вийшла за межі Анисова, навіть було показано сюжет на телеканалі «1+1». Багатьох в Україні зацікавило таке міні-виробництво, адже все-таки привабливо отримувати дешеве паливо і якісне добриво. За кілька місяців у господі Маєша побували ентузіасти з Ужгорода, Полтави, Вінниці, Львова, недавно надійшов лист з Осьмаків Менського району.
«Євгенович уже турбується, куди влітку дівати газ», — поділився черговим клопотом Микола Якович. Адже відомо, що у світі є технологія, коли залишки біогазу переганяють на метанол — чудове паливо для двигунів внутрішнього згоряння. «Проблема: де зберігати газ? — каже він, — уся Швеція он користується подібною технологією — отримують біогаз, переробляють на метанол, і транспорт їздить. Мабуть, потрібно спеціальну літературу виписати…»
Ніна ПЕТРОВСЬКА.
Чернігівський район



Допомога проекту СІВЕРЩИНА - благодійний внесок



Коментарі (0)
avatar