Рибалки нехтують власною безпекою. І гинуть

Того дня, 19 лютого, 26-річний Олександр Душко, мешканець Синявки, близько шостої години ранку поїхав велосипедом, аби порибалити на ставку в сусідньому Городищі, що за три кілометри. За повідомленням райвідділу ГУМНС України в Чернігівській області, на відстані близько 10 метрів від берега (глибина сягає понад три метри) чоловік не помітив засніжену лунку. Тонка крига не витримала і людина опинилася у воді. Олександр кликав на допомогу, проте, на жаль, в ту мить поруч з людей нікого не було. Вибратись з крижаної води на поверхню самостійно він так і не зміг. Через деякий час стурбовані відсутністю сина батьки відправилися на пошуки зниклого юнака. Коли люди підійшли до водоймища, то побачили на льоду велосипед та речі Олександра і зрозуміли, що сталося непоправне. Лише близько 14-ї години наступного дня працівники Сосницької рятувальної станції дістали з води тіло чоловіка.Десна зачаровує, але…

«Наше слово» разом з інспекторами райвідділу ГУМНС України в Чернігівській області Євгенієм Лисицею та Дмитром Кадиковим поспілкувалися з любителями підльодного лову.

Із Кукович до Десни – рукою подати. Шлях до неї добре вторований машинами, хоча і не розчищався від снігу.

– Рибалки сюди дорогу добре знають, – зауважують інспектори, – і браконьєри теж.

Холоднеча на високому березі річки неймовірна – колючий вітер аж дихання забиває. Десна місцями має проталини. Лід темний, значить – уже неміцний. Хоча пором міцно тримає у своєму полоні.

Близько біля берега хлюпоче вода, при бажанні її можна перестрибнути і опинитися на деснянському льоду. Або… під ним.

Не ризикуємо, йдемо попід берегом. Метрів за 300 від порому помічаємо рибалок – сидять, втягнувши голови у плечі і з вудками у руках. Ні довгих жердин, ні мотузок, які стали б у нагоді при небезпеці, не помічаємо.

– Роками їздимо сюди з Ніжина і Борзни без ніяких мотузок, і слава Богу, ніхто не втопився, – виправдовуються рибалки. – Ми і влітку тут буваємо.

Вибравши міцний лід, інспектори наважилися підійти через Десну до заїжджих рибалок. У мене ж духу не вистачило – надто далекий лівий берег від правого. Нагадали МНСники про біду, яку в собі таїть зимова ріка, ще й письмові застереження про безпечне перебування на риболовлі подарували.

А дядькам тим – хоч би що. Тепло вдягнуті, з гарним настроєм – що їм інспектори зі своїми порадами? А шкода, що дехто з нас так дешево цінує своє життя.

…Повертаємося до вмерзлого порому. Серед засніженого берега помічаємо пам’ятник молодому чоловіку, життя якого забрала Десна. За яких обставин – не так уже й важливо. Той знак – як засторога нам усім на майбутнє.

Хоча Мена і не глибока

Річка Мена у районі вулиці Просужого майже без льоду – гуси, качки по ній плавають. Та попід верболозами помічаємо двох молодих рибалок.

– Як добратися до вас? – гукаємо.

– Через кладки!

Підходимо до хлопців. Поприсідали на льоду сумнівної міцності і вудками тягають невеличку рибу.

– Хіба це риба? Котам віддамо. Сам процес цікавий – спіймається чи ні. А чого його на дивані перед телевізором лежати? – кажуть хлопці.

– А чого життям ризикувати?

– Це ви про лід? Бачите ж, тримає. А річка тут – горобцю по коліна, не потонемо.

Знову інспектори нагадують, застерігають, про трагедії на воді розповідають… Хлопці ніби і слухали, ніби й ні.

– Та виросли ми тут, кожну ямку у річці знаємо. Де глибоко – не ліземо. Затріщить під ногами – зразу ж вискочимо.

Так-то воно так. Але чого ж тоді трагедії трапляються?

Автор: Раїса МИХАЙЛЕНКО

Джерело - http://nslovo.com/article_1053.html