Люди на землі – люди без землі

На нараді сільських голів 44 сільрад Чернігівського району Чернігівщини головував керівник районної Ради Федос Носенок. Були присутні також відповідальні працівники райдержадміністрації на чолі з заступником голови РДА Олександром Лосем.

Доповідь зробив мій помічник-консультант, член-кореспондент галузевої Академії наук, відомий фахівець з проблем землеустрою і землекористування Олександр Панчук, якому якраз напередодні було вручено Почесну грамоту Верховної Ради України за значний внесок у розвиток цієї галузі знань і господарчої практики.

Земельне питання в нашій незалежній державі на початку ХХІ століття стоїть чи не гостріше ніж сто років тому, коли Україна була справжньою житницею Європи. Нині, після ліквідації колгоспів і створення потужної системи гальмування будь-яких підприємницьких ініціатив на селі, стан значної частини ріллі доведено до зубожіння, майже половина земель сільськогосподарського призначення вже давно не обробляється, а головне – не має реального, закріпленого державним актом власника.

Впродовж 2008 року тривала боротьба навколо проведення земельних аукціонів. Двічі президентом скасовувались Постанови Кабінету Міністрів з аукціонного питання, свою точку зору висловив Конституційний Суд, а тим часом земля (й люди на ній!) перебувають у невизначеному стані. Молодь масово тікає з села, бо саме через призму власності (тобто – безвласності) на землю, не бачить для себе серйозних перспектив життя і праці на землі.

Мораторій на продаж та надання в оренду землі продовжено за поданням фракції Компартії у Верховній Раді України. Досі не прийнято законів «Про Земельний кадастр» та «Про купівлю-продаж землі». Причому, перший із зазначених законів ще 1999 року подано до парламенту, де він «крутиться» досі.
А тим часом, на селі створено патову ситуацію, в якій більшість власників не мають офіційного підтвердження на володіння земельною власністю.

Ознайомивши присутніх з основними положеннями діючого законодавства і типовими прикладами конфліктних ситуацій, що виникають на місцях при реалізації громадянами їх прав на землю, доповідач перейшов до відповідей на запитання. Відповіді моментами викликали рішучий спротив присутніх у залі й, зрештою, переросли у гарячу дискусію.
Винахідлива постсовєцька бюрократія наплодила величезну кількість підзаконних положень, пунктів і параграфів, за якими вже не видно права. У тому числі – реального права селянина на землю.

Голови сільрад намагаються причинитися до упорядкування ситуації, але діючі бюрократичні процедури фактично не дають можливості селянам оформити найнеобхідніші документи пов’язані із власністю. Приклади – на кожному кроці.

Після смерті батьків син нотаріально отримав у спадщину хату і город. А далі почалася тяганина з оформленням прав: десятки довідок, форм, проект відведення або технічна документація… Люди роками ходять (їздять до райцентру й назад) по інстанціях, сплачують немалі гроші, але немало й таких, що помирають не дочекавшись…

Якщо людина впродовж 25 років використовує ділянку землі, вона вже належить цій людині, але якщо захоче продати, – мусить спочатку отримати Державний акт власності на цю ділянку. А це – за нинішніх умов оформлення – майже нездійсненна справа. Як кажуть у подібних випадках, – стаття закону чітко визначає: «має право», але не визначає порядку реалізації цього права.

Добре відомий не лише на Чернігівщині державний і громадський діяч, підприємець, ініціатор багатьох передових починань Віктор Лазар, не зважаючи на хворобу, також завітав на цю зустріч і висловився, як завжди чітко й однозначно:
«Немає проблеми землі. Є проблема бюрократичної корупції і саботажу в земельному питанні. Якби у наших керівників була добра воля і чесне відношення до своїх службових обов’язків, тоді б не існувало жодних проблем пов’язаних із землею: власність, використання, застава, оренда, купівля-продаж тощо – все було б швидко, чесно і прозоро.

Не треба дурити себе й інших! Земельне питання – це нині не господарче питання, а політичне. Нічого не треба вигадувати й не треба ходити кругами. Відкрийте аукціон і все! Але зробіть чесно, без халтури. Недавно був аукціон, люди виграли, прийшли отримати документи, а в земельному управлінні їм сказали, що то був неправильний аукціон, бо в організаторів не було ліцензії!

Та що там ще казати, – коли ми захотіли зробити, здавалося б, таку абсолютно добру справу – побудувати нову школу в селі. І що?! Так ми мало не всім складом Чернігівської райдержадміністрації, із залученням відповідальних працівників Кабміну, «пробивали» питання землевідведення під будівництво цієї школи впродовж усього 2006 року!
А то ще лякають народ: «Як відкрити продаж землі, то одразу всю Україну викуплять!» Не викуплять! Не викуплять, якщо зробити чесно, прозоро, а головне – в національних інтересах.
У Польщі не мудрували лукаво, а виставили на продаж 6 мільйонів лотів. І що, – одразу розкупили? Було продано одну третину – 2 млн. лотів, а 4 млн. лотів лише очікують покупців. В Україні 10 мільйонів лотів землі. Навколо них поки що багато розмов, самі розмови, а реальності не знає ніхто, бо товар не був на відкритому ринку. Я у Польщі спокійно куплю собі землі, а на своїй Батьківщині фактично не маю права. Це абсурд!»

До гарячої дискусії долучилися голова Оленівської сільради Олена Матвієнко, юристи Ярослава Радченко і Ірина Кудрик, виконуючий обов’язки начальника відділу агропромислового розвитку райдержадміністрації Михайло Сакала та багато інших.
Зала кипіла, вибухала вигуками, часом саркастичним реготом, але переважно обурювалася. Люди не приховували свого розчарування. Адже очевидний саботаж щодо видачі Державних актів власності на землі давно став для всіх очевидним явищем.

Стан і можливості вирішення проблеми власності на землю та питання ринку землі, навколо яких тривала більше ніж двогодинна дискусія, висвітлили проблему найвищої державної ваги – право людей бути господарями у себе вдома, в своїй Батьківщині, в своїй області, в своєму селі, на своєму обійсті.

Бо в чому полягає головний абсурд нинішньої системи організації влади і реалізації прав людей в Україні?

Президент України, сидячи у столиці, має право приймати рішення, які часом докорінно змінюють долю мільйонів людей, котрих він і в очі ніколи не бачив. Натомість сільський голова, який щодня спілкується з односельцями і знає особисто кожного до третього коліна, не має права виписати просту довідку, що засвідчує очевидний для всіх факт сільського життя.

З якого це дива підпис якогось заїжджого клерка зі столиці важливіший від підпису сільського голови, якому так багато довірили свої ж односельці? Чому досі сільрада повинна мало не вимолювати у районної і обласної «гори» право мати свій власний, сформований на власних джерелах нормальний бюджет? Врешті, хто кого годує: село – бюрократів, чи бюрократи – село?! Скільки ще будуть робити з селянина напівкріпака?

Чому голова сільради має право стягувати 7 грн. місцевого податку із заїжджого продавця віників, але не має право стягувати тисяч гривень з контори тих самих проектантів-землевпорядників, які працюють на території сільради?

І взагалі, чому досі немає одного з найважливіших законів – закону про сільраду? Чому досі стоїть питання «Чи голова сільради порушує закон?» замість того, щоб запитати «Чи має достатньо прав сільський голова?»

Таке – ще совєцьке – презирливе, принизливе та недовірливе ставлення до першоджерел держави на найнижчому (на найважливішому щодо відображення фактів, формування інформації, а головне – виробництва і створення матеріальних цінностей) рівні адміністративно-територіального устрою, до людей біля цих першоджерел є не просто архаїзмом, а суттєвим гальмом на шляху розвитку і будівництва демократичної України.

Тому цілком логічно, що розмова про долю землі й право людей на землю перейшла до більш високої, важливішої і всеохоплюючої теми – теми прав людей на щасливе життя.

Бо саме ця мета – організація щасливого життя має бути головною функцією місцевого самоврядування. Врядування самими мешканцями.

Віталій КОРЖ,
народний депутат України
(фракція БЮТ)