Наш спецкор Олександр Волощук — з Камчатки!

Доброго дня чи ранку!
17 жовтня повернувся з Командорських островів на Камчатку і за 2 дні доїхав автостопом з Усть-Камчатська до Петропавловська-Камчатського (740 км). Розповім про все більш-менш цікаве, що було впродовж останнього місяця, відтоді як писав останнього листа з Петропавловська.
Отже, 21 вересня я залишив столицю Камчатки і вирушив у мандрівку по півострову. Спочатку перетнув Камчатку зі сходу на захід і відвідав містечко Усть-Большерецьк, поблизу нього побував на місці Большерецького острогу — одного з перших поселень російських казаків на півострові. Досяг і берегу Охотського моря, але там була надто дощова і вітряна погода. Після цього заглибився у центральні камчатські райони.

Малки. У цьому місці — гарячі ключі, в яких можна купатися й узимку, бо вони ніколи не замерзають. У деяких гарячих джерелах навіть можна варити яйця — суцільний окріп. Я обмежився купанням.

Мільково. Центр району, фактично селище, хоча офіційно має статус села. Побував у цікавому краєзнавчому музеї, місцевому храмі Богоявлення (донедавна тут служив отець Іоанн Балицький — "сподвижник" бунтівного чукотського єпископа Диоміда).

Атласово. Одне з найстаріших сіл Камчатки. Навколо — "корабельні" соснові ліси.

Ессо. Центр Бистринського району. Дуже цікавий краєзнавчо-етнографічний музей, гарячі ключі, термальні джерела. Мало не вилетів вертольотом з Ессо в Палану, але в останній момент рейс відмінили. Взагалі Бистринський район — це своєрідна "камчатська Швейцарія": гірські річки, ущелини, водоспади, красиві краєвиди. Ночував на березі озера Ікар, яке знаходиться в кратері потухлого вулкана, наступну ніч провів у наметі у лісі на березі річки Ковавля поруч з водоспадом.

Ключі. Колишнє місто військових і лісозаготівельників. Ознаки цивілізації, на відміну від пам’яток, є. Але з Ключів відкривається чудовий краєвид на вулкани Ключевська Сопка (найвищий на Камчатці), Безіменний, Толбачик.

Усть-Камчатськ. У цьому селищі зупинився в Юрія Федоровича Лисака — родича свого кримського друга. З його допомогою здійснив сплав на гумовому човні по річках Асхава, Радуга і Камчатка. За два дні подолав на веслах близько 60 км, ночував на залишках старовинного Нижньо-Камчатського острогу. До Усть-Камчатська повернувся стомленим, але задоволеним.
3 жовтня прилетів з Усть-Камчатська на Командорські острова, точніше, на острів Берінга — єдиний з 4 островів Командорського архіпелагу, де живуть люди. Приймав мене на Командорах начальник міліції Алеутського району (всі Командори входять до його складу) Олександр Миколайович Орлецький (сам з Чернівців, на острові Берінга живе і працює з 1996 року). Поселився в дерев’яному будиночку на березі Тихого океану, який належить Сергію Пасенюку — відомому командорському художнику, яхтсмену і мандрівнику. Вже на другий день свого перебування на Командорах вирушив до кінцевої точки своєї мандрівки — на могилу Вітуса Берінга, що знаходиться на східному узбережжі острова за 70 км від села Нікольского — єдиного населеного пункту острова. До могили видатного мореплавця йшов пішки три дні по берегу Берінгова моря. Там вже територія Командорського заповідника, людей туди намагаються не пускати. Там я побачив, що таке справжня, первинна, незаймана природа. Круті схили, гори, море, водоспади, тундра, нелякані звірі (олені, песці, куріпки, калани, нерпи, баклани, морські котики). Тварини, угледівши людину, не тікають, бо вони людей просто ніколи не бачили! За 5 днів перебування у Командорському заповіднику не зустрів жодної людини, а тварин і птахів — безліч. 7 жовтня досяг могили Вітуса Берінга в бухті Командор. Саме тут у листопаді 1741 року висадилися на невідомому досі острові члени екіпажу пошкодженого штормом пакетбота "Святий Петро". Їх було 31 чоловік, під час зимівлі на острові 14 з них померло, в тому числі й командор Вітус Берінг. 1991 року спільна радянсько-данська експедиція знайшла поховання Берінга і ще 5 членів екіпажу. 1992-го їх з почестями перепоховали в бухті Командор. І ось це місце, до якого дістався на 101-ий день мандрівки, я побачив!
Перетнувши острів Берінга зі сходу на захід, я повернувся у Нікольське вже по узбережжю Тихого океану. До наступного літака на Камчатку залишалося 6 днів, упродовж яких я здійснив прогулянку на північно-східну частину острова і на лежбище морських котиків та сивучів. 17 жовтня залишив далекі тихоокеанські острови і повернувся до Усть-Камчатська. У неділю, 19 жовтня, прибув у Петропавловськ-Камчатський і нарешті побачив і взяв у руки власну книгу "Автостопом на край світу". Вона була видана в Чернігові у липні, а побачив її я у жовтні аж на Камчатці. На ще одному "краю світу". Символічно...
Мої наступні плани: близько тижня проведу в Петропавловську, де в мене ще заплановано кілька зустрічей, в тому числі з двома колишніми чернігівцями: активісткою української діаспори Еммою Шаповаловою і ветераном-вертольотником Михайлом Клименком. Потім теплоходом або літаком дістанусь до Владивостока, а вже звідти торуватиму прямий шлях додому, де планую бути наприкінці листопада.
Дещо з цікавинок. За місяць подорожі по Камчатці і Командорських островах харчувався переважно червоною рибою, яка тут у найрізноманітніших виглядах: свіжа, копчена, в’ялена, смажена ... А ось ведмедів так і не побачив. Двічі пройшовши Якутію і Колиму, відвідавши Камчатку ("найведмежі" регіони Росії), я не побачив жодного ведмедя. Всі місцеві дивуються...
А ось статистика транспортних засобів, якими я користувався від початку подорожі: автомобілі — 148, автобуси — 5, пороми — 7, літаки — 3, пасажирські поїзди — 2, приміські поїзди і електрички — 4, вантажний поїзд — 1, робочі поїзди — 2, мотоцикли — 2, таксі — 2, моторний човен — 1, бурунда (евенський човен) — 1, гумовий човен — 1, катер — 1. Загалом — 180 транспортних засобів. Пішки пройдено 610 км.

Петропавловськ-Камчатський, 20 жовтня, 114-ий день подорожі.

Олександр ВОЛОЩУК.