Правий погляд. Конституція України: від «кучмізму» до «трьохвладдя»?

Чи була нагальна необхідність вже через 8 років після прийняття „кучмо-морозівської” Конституції України 8 грудня 2004 року вносити до неї зміни ?
Якщо необхідність й була, то виключно для того щоб зберегти головне досягнення антинародного режиму – систему влади, що побудована на балансуванні Л.Кучми поміж, породженими під його патронатом, донецьким та дніпропетровським олігархічними кланами. В той же час, кожному зрозуміло, що якщо уся влада поділена лише між двома конкуруючими кланами, це – вкрай нестабільна влада. У кожного з цих суперкланів виникає велика спокуса перемогти свого конкурента і захопити геть усю владу в державі.
Чи могло бути інакше на безмежно багатій українській землі ? Ні! Україна настільки багата, що не встигають розкрасти – нове виростає. Ось чому Україна, чи не єдина країна в Східній Європі, без зупинок проскочила шлях від панування „червоних” директорів в економіці і владі і опинилися під пресом двох олігархічних суперкланів.
Уявимо, що замість кожного міліардера-глобаліста (який, як правило, капітали розсовує по світах в офшорних зонах, бо великий капітал не має батьківщини) було б від 100 до 1000 справжніх українських мільйонерів-виробників і потужний середній клас. Це б була інша Україна – українська Україна.
Президент України В.Ющенко, який саме за підтримки середнього класу переміг у протистоянні з системою олігархічного „кучмізму” мав шанс її перемогти тільки у разі якщо б мав такі ж самі повноваження що й Л.Кучма.
Отже, завдяки використанню повноважень за допомогою яких і утворився антидемократичний режим Л.Кучми, можна було змінити правила гри в економіці країни на користь середнього класу та українського селянства. Не дарма люди кажуть, що клин - клином вибивають. Цього не сталося, бо на виборах 2006 року і позачергових у 2007 році перемогли лише партії і блоки, які представляли виключно інтереси олігархів-міліардерів. Щодо окремих вкраплень представників правих національно-демократичних сил, які вибороли і незалежність, і цю більш-менш демократичну Конституцію України, у виборчих списках БЮТ та блоці „Наша Україна – Народна Самооборона”, то це - не що інше, як дуже вдала спроба політтехнологів не допустити „правих” до Верховної Ради України та місцевих рад, як потужної самостійної політичної сили.
На жаль, поганою чи гарною була Конституція України, що приймалася в ніч на 28 червня 1996 року під загрозою референдуму від Л.Кучми, українці вже ніколи не дізнаються. Президент В.Ющенко не має і не буде вже мати тих повноважень, які мав Л.Кучма. Тож сподіватися тільки на В.Ющенко, щоб він зруйнував, створену більш як за 10 років антинародну олігархічну систему влади, вже не варто.
Чи належним чином реагує на ці «кланові» ігри суспільство? Чи обурює кожного громадянина України та наруга з якою народні депутати та чиновники порушують нашу Конституцію ? Ось лише деякі найбільш зухвалі випадки.
1. Чому якщо народні депутати відсутні на засіданнях Верховної Ради України за них „голосує” електронна система „Рада” та картки ?
Мільйони українців рік у рік бачать як біля півсотні нардепів голосує за 250 тим самим зухвало порушують статтю 84 Конституції України якою встановлено, що „голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України ОСОБИСТО”. І зрозуміло чому, бо сотні нардепів фактично не припиняють займатися підприємницькою діяльністю або керівництвом підприємств, що заборонено статтю 78 Конституції.
Переконаний, що тільки неухильне дотримання норм цих статей Конституції на 80-90 відсотків змінило б персональний склад Верховної Ради України. Замість сьогоднішніх 40-50 справжніх народних депутатів, яких знають в обличчя виборці, мали б вже що найменше 300-350. Який же олігарх чи великий бізнесмен буде втрачати час на засіданнях Верховної Ради України? Отже, на Печерських пагорбах у Києві з’явилися б справжні політики, а не „кнопкодави” - масажистки, секретарки, охоронці, друзі-родичі олігархів і партійних босів.
2. Чому досі не має конституційного закону про організацію і порядок діяльності Верховної Ради України, тобто Закону України „Про Регламент Верховної Ради України” ?
Отже, сьогодні вищий законодавчий орган держави – Верховна Рада України діє фактично як неконституційний орган, бо положення так званого Регламенту, якими керуються нардепи і здійснює свої повноваження голова ВРУ (див. частину третю статті 84 та пункт 21 статті 92 Конституції), не пройшли „контроль на конституційність” гарантом Конституції, як це відбувається з будь-яким Законом Україні.
3. Чому досі правляча демократична коаліція БЮТ – НУ-НС відповідно до Конституції України не прийняла Програму діяльності Кабінету Міністрів України ?
Звернемо увагу на те, що згідно статті 114 Конституції України „прем’єр-міністр керує роботою Кабінету Міністрів України спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України”. Маємо незаперечне порушення Конституції України та фактично узурпацію посади Прем’єр-міністра Ю.Тимошенко, яка сьогодні керує у не конституційний спосіб роботою виконавчої гілки влади і ,звісно, не на виконання Програми Кабінету Міністрів України, схваленої ВРУ.
І останнє. Сьогодні в Україні сформувалося «тривладдя», тобто паралельне існування фактично трьох вертикалей влади на чолі з Ю.Тимошенко, В.Януковичем та В.Ющенком, кожна з яких має важелі впливу на всі органи влади в державі для захисту і лобіювання інтересів тих, хто фінансує їх виборчі кампанії. Парадокс полягає в тому, що маємо фактично імітацію розподілу влади на три гілки. Через те, що «тривладдя» є більш стабільною системою, ніж двовладдя така ситуація може тривати досить довго. Що найменше, поки в Україні не сформується громадянське суспільство, яке покладе край зухвалому правовому піратству і порушенню Законів і Конституції України на всіх рівнях.
Сергій Соломаха