Лесю, пробач...
25 лютого – 137-ма рiчниця від дня народження Лесi Українки
Не так давно в одному з розлогих цiкавих iнтерв'ю вiдома українська письменниця й фiлософ Оксана Забужко з сумом говорила про те, наскiльки ми мало знаємо свою українську спадщину. I розповiла про цiкавий тест, який вона вряди-годи пропонує впродовж кiлькох рокiв серед вишуканого товариства, де їй перiодично випадає опинитися за чашечкою кави.
Тест полягає в тому, що Оксана Забужко нагадує таке: Вiльям Шекспiр за своє життя написав 23 драми, наша Леся Українка — не менше. От письменниця й пропонує назвати вишуканому товариству цi драми. Для початку i Шекспiра. Часом, коли оголошуються ще й ставки, то процес йде жвавiше. Із Шекспiром, як не дивно, обставини кращi: завжди знаходиться хтось обiзнаний з його творчiстю. Далi ставки можна смiливо подвоювати i запропонувати назвати драми Лесi Українки. Як правило, западає мовчанка. Потiм називаються 5 — 8 творiв. Лише одного разу були названi аж 13 драм (однак це зробив не українець, а просто людина, яка цiкавиться нашою культурою!). А решта? Про них просто не чули.
Оксана Забужко завважує: ми зовсiм не знаємо нашу Лесю Українку, яка, до речi, вiльно читала десятьма мовами...
Менi стало цiкаво. Щоправда, вишуканого товариства цього дня не передбачалося, але у робочому журналiстському маршрутi були двi бiблiотеки. Ну, подумалося, вже хто як не бiблiотекарi повиннi вiдгукнутися на такий цiкавий тест, адже їхнi днi проходять серед книжок.
На мене чекало розчарування. В обох бiблiотеках розмову про Лесю Українку делiкатно перевели на зовсiм iншi теми. Була, щоправда, несмiлива спроба назвати кiлька драм, пам'ятних ще зi школи: "Камінний господар", "Лiсова пiсня"... Бiблi¬отекарям було нiяково. Так само, як i менi.
Звiсно, ми не зобов'язанi знати твори наших класикiв. Проте без засвоєння спадщини наших класикiв ми, як слiпi, будемо рухатися по колу, але аж нiяк не вперед.
Для порiвняння: кожен випускник японської школи знає напам'ять 600 (!) народних пiсень. Це у них норма, як саме собою. Без цього його просто не допустять до iспитiв у вуз. Нашим же випускникам i шкiл, i вузiв такi знання нiбито й нi до чого...
А Леся Українка, до речi, написала такi драми: «Блакитна троянда» (1896 р.), «Грішниця» (1896 р.), «Прощання» (1896 р.), «Іфігенія в Тавріді» (1898 р.), «Одержима» (1901 р.), «Вавилонський полон» (1903 р.), «На руїнах» (1904 р.), «Осіння казка» (1905 р.), «Три хвилини» (1905 р.), «В катакомбах» (1905 р.), «В дому роботи, в країні неволі» (1906 р.), «Кассандра» (1903 – 1907 рр.), «Айша та Мохаммед» (1907 р.), «У пущі» (1897 – 1909 рр.), «На полі крові» (1909 р.), «Йоганна, жінка Хусова» (1909 р.), «Руфін і Прісцілла» (1906 – 1910 рр.), «Бояриня» (1910 р.), «Лісова пісня» (1911 р.), «Адвокат Мартіан» (1911 р.), «Камінний господар» (1912 р.), «Орфеєве чудо» (1913 р.), «Оргія» (1913 р.).
Не так давно в одному з розлогих цiкавих iнтерв'ю вiдома українська письменниця й фiлософ Оксана Забужко з сумом говорила про те, наскiльки ми мало знаємо свою українську спадщину. I розповiла про цiкавий тест, який вона вряди-годи пропонує впродовж кiлькох рокiв серед вишуканого товариства, де їй перiодично випадає опинитися за чашечкою кави.
Тест полягає в тому, що Оксана Забужко нагадує таке: Вiльям Шекспiр за своє життя написав 23 драми, наша Леся Українка — не менше. От письменниця й пропонує назвати вишуканому товариству цi драми. Для початку i Шекспiра. Часом, коли оголошуються ще й ставки, то процес йде жвавiше. Із Шекспiром, як не дивно, обставини кращi: завжди знаходиться хтось обiзнаний з його творчiстю. Далi ставки можна смiливо подвоювати i запропонувати назвати драми Лесi Українки. Як правило, западає мовчанка. Потiм називаються 5 — 8 творiв. Лише одного разу були названi аж 13 драм (однак це зробив не українець, а просто людина, яка цiкавиться нашою культурою!). А решта? Про них просто не чули.
Оксана Забужко завважує: ми зовсiм не знаємо нашу Лесю Українку, яка, до речi, вiльно читала десятьма мовами...
Менi стало цiкаво. Щоправда, вишуканого товариства цього дня не передбачалося, але у робочому журналiстському маршрутi були двi бiблiотеки. Ну, подумалося, вже хто як не бiблiотекарi повиннi вiдгукнутися на такий цiкавий тест, адже їхнi днi проходять серед книжок.
На мене чекало розчарування. В обох бiблiотеках розмову про Лесю Українку делiкатно перевели на зовсiм iншi теми. Була, щоправда, несмiлива спроба назвати кiлька драм, пам'ятних ще зi школи: "Камінний господар", "Лiсова пiсня"... Бiблi¬отекарям було нiяково. Так само, як i менi.
Звiсно, ми не зобов'язанi знати твори наших класикiв. Проте без засвоєння спадщини наших класикiв ми, як слiпi, будемо рухатися по колу, але аж нiяк не вперед.
Для порiвняння: кожен випускник японської школи знає напам'ять 600 (!) народних пiсень. Це у них норма, як саме собою. Без цього його просто не допустять до iспитiв у вуз. Нашим же випускникам i шкiл, i вузiв такi знання нiбито й нi до чого...
А Леся Українка, до речi, написала такi драми: «Блакитна троянда» (1896 р.), «Грішниця» (1896 р.), «Прощання» (1896 р.), «Іфігенія в Тавріді» (1898 р.), «Одержима» (1901 р.), «Вавилонський полон» (1903 р.), «На руїнах» (1904 р.), «Осіння казка» (1905 р.), «Три хвилини» (1905 р.), «В катакомбах» (1905 р.), «В дому роботи, в країні неволі» (1906 р.), «Кассандра» (1903 – 1907 рр.), «Айша та Мохаммед» (1907 р.), «У пущі» (1897 – 1909 рр.), «На полі крові» (1909 р.), «Йоганна, жінка Хусова» (1909 р.), «Руфін і Прісцілла» (1906 – 1910 рр.), «Бояриня» (1910 р.), «Лісова пісня» (1911 р.), «Адвокат Мартіан» (1911 р.), «Камінний господар» (1912 р.), «Орфеєве чудо» (1913 р.), «Оргія» (1913 р.).
Пробач нас, Лесю...
Iнеса ФТОМОВА.
Iнеса ФТОМОВА.
Коментарі (0) |