Гірке молоко із селянського двору

Знову «молочна» проблема колотить наше поліське село, і назрівають мало не молочні війни. Принаймні доходить вже до призабутих дещо страйків.
При шаленій інфляції, подорожчанні товарів і послуг майже не зростає закупівельна ціна на молоко, яке заводи купують у селян. А останнім часом навіть знижується — з 1,80 гривні до 1,60. Молокозаводи пояснюють усе це чим завгодно, в тому числі також інфляцією, тобто подорожчанням для них енергоносіїв і матеріалів, але скоріше можна говорити про змову монополістів. Контролю держави, який повинен бути навіть при так званому «вільному ринку», явно бракує. Поодинокі спроби Антимонопольного комітету теж не дають результату. Органами комітету в Чернігівській області вже не раз накладалися штрафні санкції на молокозаводи за монопольне встановлення низьких цін на молоко, але, видно, ці штрафи — ніщо в порівнянні з прибутками підприємств.
Окрім цієї проблеми, селяни постійно зустрічаються й з іншою. Їх оббирають не лише, так би мовити, «легально», цінами, а й просто нахабно. Ні для кого не секрет, що наймасовіший спосіб обману — заниження жирності здаваного молока на приймальних пунктах. Але, на жаль, йдуть ще й далі. Свідчення цього — лист з мого рідного села Авдіївка Куликівського району.
«Добрий день, редакціє «Сіверщини»! Любимо читати вашу газету з першої до останньої сторінки. Захоплюємося вдалими рубриками, вашою сміливістю, де ви можете надрукувати як про братів Французів, так і про Рудьковського, про селянина, який згорбив свою спину та тягне лямку по життю.
От і ми, жителі села Авдіївка, що на Куликівщині, звертаємося до вас. Ми, прості люди, звикли заробляти все своїм, як кажуть, горбом і потом, але бувають такі речі, що нам не зрозумілі.
Щоб отримати в 2007 році субсидію, деяким особам потрібно було брати довідки з молокозаводу про здавання туди молока за останні 6 місяців. І от при одержанні таких довідок виявилося, які ми багаті і скільки нам платять. Звернулися Дзезик Надія Петрівна і Нехай Галина Петрівна, видали їм довідки, але коли вони звернули на них увагу, то просто остовпіли. У Дзезик Н.П. замість 18 гривень, які вона отримала, стоїть 918. У Нехай Г.П. за листопад і жовтень — більш ніж 700 гривень кожного місяця, але в господі — одна нещасна корівка, яка на той момент не доїлася. Жіночки відразу звернулися до бухгалтерії, щоб їм пояснили. Були підняті за 6 місяців накладні, які підтвердили, що дійсно були отримані такі гроші. Але хто ж їх отримав, скільки ще таких прізвищ вписано в ці накладні? На заводі пояснюють, що вони не знають нічого, гроші видають приймальницям молока, а кому вона їх видає, то вже не їхня справа.
Хто нас обдурює, хто забирає наші нещасні копійки? Де беруться такі суми, і хто на них гріє руки? Молокоприймальниці самі цього не зроблять, виходить, разом з водіями, лаборантами. То поки наше молоко дійде до молокозаводу, на ньому не один чоловік нагріє руки».
Ось такий лист. Одразу зазначу, що і в сільській раді, і на Куликівському молокозаводі, де я побував, добре знають про цю історію. Тут уже провели власне службове розслідування. Винною ви¬явилася приймальниця молокопункту. Дирекція вже звільнила її з роботи. І то ще, як кажуть, легко відбулася. Бо йдеться по суті про кримінальний злочин. Щоправда, ні на сам завод, ні до правоохоронних органів від двох названих здавачів молока офіційної скарги, заяви не надійшло. Та й завод, строго кажучи, не виявився в збитках від цієї афери. Бо про що йдеться? Приймальниця приписує на такого-то здавача молока зайві 900 гривень. Цифру «9» просто було вписано у відомість. І якби людині не потребувалося взяти довідку із заводу про отримані за молоко гроші, то все це могло б і зостатися непоміченим. А так люди й здійняли галас, адже зайві суми в доходах можуть не дати можливості отримати субсидію.
До речі, про довідки. Як мені пояснили в сільраді, взагалі-то прибуток, отриманий селянином від продажу молока, не враховується в дохід на субсидію. І це логічно, адже це додатковий дохід селянина, який гне «горб», як сказано в листі, на вкрай тяжкій праці — на домашній фермі. І кому, яким податковим чи органам субсидій діло до того, що селянин отримує ці додаткові гіркі гроші? Що світу білого не бачить, тримаючи корову, а то й дві — три. Втім, у нас люблять обкладати податками все на світі, навіть якщо від померлої бабусі відходить дітям її власна хата. Збудована потом і кров’ю, тим же горбом, хата, до спору¬дження якої держава не має жодного відношення. Так от, повертаючись до довідок. Якщо загалом молоко не йде в доходи, то є й виняток: це коли людина тимчасово не працювала і не отримувала не лише зарплати, а й допомоги з безробіття. А таких ситуацій повно. І от людині нема чого пред’явити до органів субсидій, ніяких довідок про заробіток. Тоді й подавай довідку про заробіток за молоко. Де тут логіка, збагнути в нашій бюрократичній державі важко. Бо за цією «логікою» скоро вимагатимуть з дядька довідки за вирощеного і реалізованого кабанчика, за зроблений сусідові паркан, поремонтований дах.
Отже, до механізму афери. Приймальниця подає на завод цифру, що такий-то здавач виніс молока на 918 гривень. 900 зайвих гривень приписує, і за людину розписується сама (це вже встановлено). Але ж приймальникові молока треба «стягти» із заводу ці зайві 900 гривень. Треба пред’явити заводу молока на ці гривні. Де ж його взяти? А взялося «з миру по нитці», з обікрадених селян, інших здавачів. Методи — відомі, найперший — обдурювання з жирністю.
Тому автори листа мають рацію, говорячи, що людей обікрали. Навіть якщо конкретно не двох названих жінок. Там, до речі, все владналося. Людям дали нормальні довідки, вони не постраждали матеріально. Але постраждали інші люди, обкрадені селяни. Постраждав авторитет заводу. Там мене запевнили, що втягувати шофера, лаборанта чи майстра заводу в таку аферу приймальниці б ніколи не насмілилися. Але все одно довіра до підприємства від таких штучок падає. У селі чимало людей почали здавати молоко на інші пункти. Але це — окрема історія.