Терористка і губернатор

Марія Марківна Школьник, народжена 1882 р. у селі Боровий Млин Віленської губернії, есерка, член бойової групи відомого терориста Бориса Савинкова, прибула до Чернігова напередодні нового 1906 року із завданням Олександра Потапова та Абрама Гоца, керівників московської центральної бойової організації, здійснити замах на губернатора Олексія Олексійовича Хвостова, який страшенно лютував під час придушення селянських виступів. Разом із Марією Школьник приїхала Ніна Глоба.
У Чернігові дівчата зустрілись з керівником місцевої бойової дружини, старим революціонером, членом групи царевбивці Каракозова, на прізвище Ніколаєв. Відбулось засідання комітету, на якому ухвалили рішення: Ніна Глоба і Шапіро, який також прибув із Москви, мають працювати на селі, а Марія Школьник залишається у Чернігові для здійснення замаху на губернатора. Деякий час Марія зустрічалась з Ніною Глобою і чула від неї розповіді про жахливий стан селян після придушення повстання.
Одержавши від Ніколаєва всі необхідні відомості і гроші, Марія Школьник найняла дім неподалік від губернатора Хвостова. Його будинок на околиці міста стояв на пагорбі і був оточений садом. Оскільки особняк, де оселилася Марія, виявився занадто великим для неї, вона сказала домовласниці, що очікує на приїзд своєї матері і сестри із Варшави. Дівчина відправила для прописки у поліцейську дільницю паспорт на ім’я вчительки-польки. За кілька днів документ повернувся до неї оформленим за існуючим порядком. Після того Марія Школьник дала телеграму Миколі Шпайзману в Одесу, і він приїхав до Чернігова. Відбулась радісна зустріч двох закоханих. Оселився Микола напроти будинку шляхетних зібрань, де інколи бував губернатор Хвостов.
Сидячи біля вікна, Марія вивчала щоденний розпорядок життя начальника губернії. Дівчина знала, коли він лягає спати, коли і кого приймає у себе. Знала навіть годину, коли Олексій Олексійович Хвостов обідає. Цілий тиждень губернатор не виходив з дому. Марія витрачала багато часу для складання списку жертв губернатора. Вона збирала, як скарби, імена тих, хто був ним вбитий або запоротий до смерті. Читала і перечитувала розповіді селян про жахливі злочини губернатора. Нарешті терористам стало відомо, що Хвостов у день Нового року до дванадцятої години виїде до шляхетних зібрань. І вони вирішили вбити губернатора на зворотному шляху.
І от настав час ікс. Із книги Марії Школьник «Жизнь бывшей террористки»: «День был ясный и холодный, на небе ни облачка. Улица была почти пуста, — только изредка появлялись прохожие, направлявшиеся в церковь, недалеко от моего дома был мост, на котором стоял городовой. Держа в руке мою сумочку, я прошла мимо него. Скоро, однако, я вернулась назад и начала ходить взад и вперед недалеко от моего дома. Несколько минут спустя я увидела издали товарища Шпайзмана, идущего медленными, размеренными шагами ко мне. В руке он держал ящик, перевязанный красной лентой: это была бомба. Он прошел по мосту и остановился в 70 или 80 шагах от меня. Я поняла, что он хочет бросить бомбу с того места, где он остановился. Я продолжала ходить взад и вперед недалеко от дома губернатора». Напруга наростала. На вулиці жодної людини. Раптом з’явились козаки верхи на конях і між ними карета. Шпайзман зійшов з тротуару і, коли карета порівнялась з ним, підняв руку й кинув бомбу. Вона впала у сніг і не розірвалась. Поліцейський чиновник, який їхав попереду губернатора, кинувся до Шпайзмана, і Марія почула револьверний постріл. Тієї ж миті кучер почав поганяти коней і пустив їх галопом назустріч дівчині. Вона зійшла на середину мостової і кинула бомбу у вікно карети. Страшний удар оглушив Марію. Їй здалося, що піднімається на повітря.
Прийшла до тями поруч із візником. Марію підтримувала якась жінка. Посадила дівчину у сани, і вони рушили з місця. Проїхали повз її будинок, переїхали Красний міст, де завжди стояв городовий, але тієї миті його там не було. На вулиці теж жодної живої істоти. Марія думала, що її везуть до в’язниці, але незабаром побачила, що візник зупиняється біля лікарні. Вона розплатилася з ним і пішла далі, у відкриті ворота. Зайшла на незнайомий двір і сіла у сніг. Приклала сніг до кривавої рани на голові. Потім зняла з себе хутрове пальто, поклала його на землю і лягла, перебуваючи в оціпенінні. Відчула, хтось смикає її за рукав. Розплющила очі. Над нею стояв юнак і запитував: «Це ви вбили губернатора?» Він хутко побіг у будинок і повернувся зі старим чоловіком. Удвох вони підняли Марію і повели до оселі. Промили рану і сховали у темну шафу на всяк випадок. Вранці юнак, який назвався Яковом Лєйкіним, одягнув Марію у солдатську шинелю і шапку. З батьком під руки вивели дівчину надвір, де на них чекали сани. Довго кружляли містом, аби не натрапити на патрулів.
Вранці дісталися Городні. Тут Марія Школьник мала сісти у поїзд. Але їх зупинили поліцейський пристав із солдатами. Тримали у поліцейській дільниці до приходу загону козаків. Дівчину посадили у закриту карету і повезли назад у Чернігів. Утримували у військовій тюрмі. А потім відбувся військовий суд. Окрім батьків Якова Лєйкіна, у судовій залі нікого не було. Миколі Шпайзману винесли вирок: смерть через повішення. У день страти він встиг відстукати зі своєї камери у стіну камери Марії: «Прощавай, моя кохана! Прощавай, моя люба!» Тієї ж миті відчинились двері, хтось зайшов, і Марія Школьник почула: смертний вирок їй замінено каторгою на все життя. Так закінчились шість днів очікування смерті. Якова Лєйкіна засудили до десяти років каторжних робіт.
У 1911 р. Марії вдалося втекти і добратися до Америки. Після Жовтневого заколоту повернулась у Росію і за деякий час вступила до Компартії. Отримувала персональну пенсію. Написала книгу спогадів «Жизнь бывшей террористки». Померла Марія Марківна Школьник у 1955 р. глибоко самотньою людиною.
Губернатор Олексій Олексійович Хвостов унаслідок замаху есерів втратив слух і частково зір. Микола І надіслав йому співчутливу телеграму. З 1906 року Хвостов — сенатор. Пішов з життя 1940 р. у віці вісімдесят один рік.