Борг у мiльйон доларiв

(розповiдь про те, як свiдомо люди вiддавали свої грошi)
Ця невигадана оповiдь — найскладнiша в розумiннi її деталiзацiї й пошукової доказової бази з усiх тих, з якими ранiше менi доводилось мати справу. Особливiсть її полягає в тому, що пiсля кожної зустрiчi з джерелами iнформацiї на поверхню випливали справжнi ознаки дiй, за якi передбачена кримiнальна вiдповiдальнiсть. А тому у цiй розповiдi прiзвища «героїв» змiнено, за винятком позивача — Iгоря Мiтасова, а наведенi в публiкацiї факти вiдповiдають дiйсностi i достовiрностi.
«Кидалово» вiд кума
Що може бути мiцнiшим за дружбу? Вона надихає i звеличує, зближає i поєднує, вдосконалює i загартовує...
Микола Алатнов та Iгор Мiтасов здавна подружилися. Останнiй — корiнний чернiгiвець, з початком розширення ринкової сфери почав займатися дрiбним бiзнесом. Микола Алатнов приїхав iз Захiдної України до Сiверського краю i вирiшив теж зайнятися бiзнесом, тут i познайомився з Iгорем. Обоє — кремезнi хлопцi, енергiйно бралися спiльно до роботи. Разом виїжджали до причорноморського порту, де оптом скуповували всiлякi речi i привозили до Чернiгова. На ринку «Нива» у кожного з них були постiйнi торговельнi мiсця. Здавалося, фортуна усмiхалася їм обом. Приятельськi зв’язки мiцнiли. До того ж дружини обох чоловiкiв теж здружилися, а згодом навiть порiднилися. Як тiльки дружина Iгоря народила дiвчинку, Микола став її хрещеним батьком.
Коли виникали якiсь труднощi пiд час спiльних бiзнесових справ, то обов’язково вдавалися до взаємодопомоги. А коли 2000 року Микола вирiшив трохи розширити свiй бiзнес, на його прохання Iгор позичив йому близько трьох тисяч американських доларiв. I це був тiльки початок. Потiм було ще кiлька таких позичок.
Мiтасов увесь час, даючи в борг грошi, наївно думав, що колись, за його допомоги, кум по-справжньому розбагатiє i вони матимуть певний прибуток вiд спiльного бiзнесу. А Алатнов усе бiльше опавутинював себе боргами.
«Та ти знаєш, — запевняв Микола Iгоря, — у мене родичi живуть в Iталiї, будемо робити крупнi справи, та хоч по-людськи заживемо, але для цього менi потрiбно зараз вкласти трохи грошенят».
Iгор, як отой лох, охоче, сподiваючись на прибутки, вiдривав вiд сiм’ї заробленi грошi. I хоча його дружина (недарма ж кажуть, що жiноча iнтуїцiя часто не пiдводить) намагалася якось заперечити своєму чоловiковi, однак марно.
Якось Iгор узяв величезну суму кредиту — не одну тисячу доларiв, аби вiддати Алатнову.
Iгор знав, що, окрiм нього, в «кредиторах» були й iншi знайомi. А Микола увесь час видумував новi й новi проекти збагачення, яким вiрили позичальники.
Незiрваний
джек-пот,
або Локшина вiд Миколи
— Мене все бiльше затягували iгри. Намагався зупинитися, але знову йшов i купував лотерейнi бiлети «Суперлото», — розповiдає Микола. — Зi мною щось таке сталося, i я не мiг зупинитися. Я вiрив, що незабаром розбагатiю i поверну борги.
... Бiлети я брав на трьох точках: у кiоску «Укрпошти», що бiля входу до Центрального ринку, у пунктi бiля магазину «Янтар» та недалеко вiд пожежної частини в районі ремзаводу. Мене приваблював сам процес гри, я намагався виграти бiльшу суму.
— То ви, можливо, прагнули зiрвати джек-пот? — запитав я у спiврозмовника.
— Та який там джек-пот! Ну, хотiв, але що з того?
— А хоч iнколи вигравали щось? I якщо так, то яка найбiльша сума була ваших виграшiв?
— Кiлька разiв вигравав. Але так собi: двi, три тисячi й не бiльше.
— Скiльки ж ви напозичалися грошей?
— Усiляко було: по три — чотири тисячi доларiв брав у борг... Декому винен по 30 тисяч «баксiв». Трьом особам мушу вiддати по 140 тисяч. А всього напозичався десь мiльйон з гаком.
— Пiд вiдсотки вам давали грошi?
— Так, пiд «стандартний» вiдсоток.
— А скiльком особам виннi грошi?
— Трохи бiльше як двадцяти особам.
— Отже, ви непомiтно для себе стали iгроманом. I скiльки часу ви займалися такою грою?
— Десь роки три — чотири тому я почав уперше грати, вiдтодi продовжував це робити.
— Чи хтось знав про ваше азартне заняття?
— Нi, жодна людина не вiдала про мої справи. Навiть дружина, теща.
— Але, погодьтеся, що в одне «Суперлото» неможливо «вкладати» такi величезнi суми грошей без вiдчутної результативностi. А, може, тодi вiдповiдає достовiрностi iнформацiя про те, що позиченi грошi ви вкладали в спiльний бiзнес з деякими особами?
— Це все вигадки моїх недоброзичливцiв.
— Ви розумiєте, що, пiдписуючи розписки про отримання грошей у кредиторiв i пiдтверджуючи цi факти, ви наражаєте себе на небезпеку вiдповiдальностi?
— А менi все одно. Я ж брав дiйсно грошi, то чому повинен уникати написання розписок?
— На вас не давили, коли ви ставили пiдпис у всiх розписках?
— Нi, все вiдбувалося добровiльно. Жодного тиску не було. Хоча...я не хочу розповiдати вам усього.
До цього дiалогу слiд додати, що, коли я показав фото гравця реалiзаторам бiлетiв, де, за його словами, вiн постiйно купував бiлети, то, на жаль, чомусь там не змогли пiдтвердити, що Микола купував саме в них своє майбутнє «щастя».
Немов удар
блискавки
Першими почали бити на сполох знайомi Миколи Алатного — Олександр Мальцев (нагадаю, що прiзвища навмисно змiненi) та його дружина, коли дiзналися, що той винен бiльше мiльйона доларiв багатьом кредиторам. Вони вирiшили органiзувати сходку в класичному розумiннi цього слова. У процесi пресинг-розмови сумнiви вiрителiв щодо неповернення боржником їхнiх грошей утвердилися. А тому було вирiшено позбавити Алатного всiх майнових, фiнансових i будь-яких iнших прав на ведення бiзнесу. Вiдтодi колишнi добрi знайомi та друзi перетворилися на ярих супротивникiв для Миколи. А трохи згодом i деякi кредитори пересваряться мiж собою. Так життєвi обставини довели, що справжньої дружби мiж цими спiльниками нiколи й не було. А причина всього — доларовi банкноти.
Мiтасов, який спочатку не був серед iнiцiаторiв повернення Алатновим грошей i мав надiю, що все скiнчиться благополучно, по-доброму хотiв домовитися зi своїм кумом про повернення «зелених». Але коли остаточно зрозумiв, що грошi нiхто не збирається повернути, жах охопив i його самого, i дружину. Адже самi вони стали тепер боржниками, оскiльки мали термiново повернути грошi, взятi в позику для кума.
... Що пережили люди, якi потрапили у таку ситуацiю, переказувати, вважаю, не варто. Через кiлька мiсяцiв Мiтасов з дружиною вимушенi були продати свою квартиру у Чернiговi i перебратися в село на Рiпкинщину до батькiв одного з подружжя. Мiж тим, iсторiя з неповернутими грошима набувала швидких детективних обертiв.
Зрозумiв я це остаточно тодi, коли побував в управлiннi по органiзованiй злочинностi УМВС у Чернiгiвськiй областi. Черговий, з котрим я поспiлкувався, на моє запитання стосовно заяви деяких осiб здивувався, чому це я, працiвник газети, цiкавлюся такою iнформацiєю. «Та ви що, — майже обурено сказав менi пан майор, — збирати вiдомостi про осiб заборонено законом». В iншому випадку мiлiцiонер мав би рацiю, але не в подiбнiй ситуацiї. Дiйсно, згiдно iз Законом «Про iнформацiю» збирати вiдомостi про людину можна лише за наявностi попередньої згоди такої людини. Виняток становлять лише випадки, коли iнформацiя про особу збирається правоохоронними органами й виключно у вiдповiдностi до iнших законодавчих актiв, тобто в межах оперативно-розшукової дiяльностi (наприклад, при розслiдуваннi злочинiв). Але суттєво (i працiвник правоохоронних органiв мав би знати про це): якщо дiї особи або групи осiб мають небезпечний характер для iнших громадян, працiвник засобiв масової iнформацiї, навпаки, зобов’язаний викривати такi факти. Подiбнi норми передбаченi вiдповiдними документами європейських iнституцiй. Це — аксiома. А обов’язок самих мiлiцiонерiв полягає в наведеннi елементарного порядку щодо захисту прав та iнтересiв усiх громадян, незалежно вiд кумiвства.
Як тiльки подружжя Мальцевих написали в прокуратуру заяву, в якiй просили порушити кримiнальну справу за фактом шахрайства, i до розгляду справи долучився дiльничний В.Маринець, на них почався тиск з боку деяких осiб. А щоб унеможливити реалiзувати погрози з боку цих осiб, Олександр Мальцев пише звернення до мiлiцiї i просить деяких своїх партнерiв пiдписати цей документ... Та пiсля певного часу Мальцеви вимушенi були виїхати iз Чернiгова до iншого мiста...
Важливо в цьому епiзодi те, що серед тих, хто попереджав подружжя Мальцевих про настання можливих наслiдкiв у випадку написання заяви до УБОЗ, був i Мiстер Х — колишнiй компаньйон по бiзнесовiй справi Алатнова.
Правоохороннi
органи
Дiльничний iнспектор В.Маринець розглянув заяву групи осiб, якi скаржились на дiї Миколи Алатнова i просили правоохоронцiв розiбратися у конкретнiй ситуацiї, аби за їхньої допомоги можна було повернути втраченi грошi. Але пiсля того, як у дiях «вiдповiдача» вiн не знайшов ознак злочину, передбаченого статтею 190 Кримiнального кодексу України за фактом шахрайства, винiс постанову про вiдмову в порушеннi кримiнальної справи, а заявникам порадив звернутися до суду, оскiльки, згiдно iз законодавством, при вiдсутностi складу злочину в дiях певних осiб питання про повернення грошей належать до категорiї приватного обвинувачення.
Як бачимо, все нiбито зроблено вiдповiдно до законодавства. Але...
При поглибленому вивченнi цього питання стає зрозумiлим те, що правоохоронцi чомусь не зацiкавленi в детальному розгляді справи по сутi.
Дiльничний у своїй постановi вказує на те, що «детально опитати заявникiв за даним фактом не виявилось можливим, оскiльки вони вiд надання пояснень вiдмовляються згiдно зi статтею 63 Конституцiї України» (коли «щось» треба правоохоронцям, так вони чомусь швидко забувають про цю конституцiйну норму, а тут ось вам — нiчого, мовляв, не вдiєш, конституцiйний припис).
Iгор Мiтасов, потенцiйний позичкодавець грошей Алатнову, теж фiгурує в цiй постановi i заявi до прокуратури. Але з ним дiльничний не змiг зустрiтися — не тому, що начебто Мiтасов уникав зустрiчi чи кудись там зник. Навпаки, як зiзнається сам Iгор, вiн увесь час намагався зустрiтися iз цим дiльничним i дати додатковi пояснення з цього приводу, але не довелося: працiвник мiлiцiї не знайшов часу для зустрiчi.
I.Мiтасов тепер уже пише скаргу керiвництву мiської мiлiцiї на дiї самого дiльничного. При службовiй перевiрцi, як зазначає начальник дiльничних iнспекторiв мiлiцiї Деснянського ВМ ЧМВ УМВС майор мiлiцiї В.Iванок, встановлено, що дiльничний В.Маринець мав бажання зустрiтися з Мiтасовим, але останнiй вiд такої зустрiчi ухилявся. А наприкiнцi документа вказує, що «вважав би перевiрку закiнчити, надати заявнику письмову вiдповiдь i матерiали перевiрки здати до архiву». Ну що ж — зате прямо й вiдверто: чом не натяк на те, що саме слiд робити з «перевiркою» заяви. Чи не так?
Зрозумiло, що доказувати справу про взятi в борг грошi i їх неповернення завжди важко через специфiчну особливiсть. Навiть ось цi численнi розписки не проводились через необхiдну процедуру у нотарiуса. А, отже, вони фактично не мають повної юридичної сили. Але, з iншого боку, є один визначальний аспект — визнання самим боржником «вiдповiдачем» написання цих розписок i взятих величезних сум грошей у своїх колишнiх спiльникiв.
Цiкаво, що працiвник УБОЗу виявив страшенний подив стосовно того, як це так безтурботно можна визнавати свою вину: «Я вперше зустрiчаюся з таким фактом, коли людина так вiдверто зi-
знається у своїх протиправних дiях i розписується в розписках, тим самим документує сам свої борги».
Для остаточного розумiння я домовився зустрiтися одночасно з одним iз кредиторiв Iгорем Мiтасовим i з боржником Миколою Алатновим. I вони погодилися. Така зустрiч вiдбулася... Скажу одне: якби цю процесуальну дiю («очну ставку») органiзували самi мiлiцiонери, то все б одразу стало на свої мiсця. Тодi б вони не писали вiдписки й не зазначали, що «обману як способу шахрайства» у дiях А. не виявлено.
Суттєвi штрихи
Коли я розмовляв з Алатновим, повз нас проїхала «дивна» бежевого кольору «шiстка». Навпроти нас вона на деяку мить призупинилась, i хоч вiкна в неї затемненi, та все ж можна було розгледiти, як четверо людей, що знаходилися в автомобiлi, пильно й зацiкавлено дивились на нас. А через кiлька хвилин бiля нас зупинився «Мерседес», i з нього вийшов... — той самий Мiстер Х, що й пiдтвердив сам Алатнов.
Є припущення, i воно базується не на уявi автора цiєї публiкацiї, а на фактичних обставинах справи, що Алатнов працював у цiй грошовiй каруселi не один.
Як на мене, прикриваючи своїх спiльникiв, боржник Микола Алатнов теж є жертвою афери, органiзованої його власним повелителем — Мiстером Х (дiйсне прiзвище цього «фiгуранта» в УБОЗ областi, як удалося менi встановити, знають). Микола, прикриваючи своїх «вищих» спiльникiв (а в нього, здається, тепер iншого виходу вже майже i немає — настiльки вiн загруз у цьому кримiнальному болоті), навiть i не думає, що його пiдставили свої ж — тi, хто «повiсив» на нього стiльки боргу. Те, що Алатнов дiяв не сам, пiдтверджують непрямi докази. I якщо проаналiзувати те, що повелитель Х розрахувався з деякими особами, в яких Алатнов напозичався бiльше як по сто тисяч доларiв, можна дiйти висновку, що афера iз сотнями тисяч американських доларiв була ретельно спланована. Повернули (повнiстю або частково) заборгованi грошi тим позичальникам, якi мають високий ранг та коло знайомих серед впливових осiб мiста та областi. I навпаки, кредиторам, у яких немає серйозного захисту серед сильних свiту цього, нехай i на периферiї, грошi нiхто насправдi не збирається повертати.
I гра в «Суперлото» Алатнова на фонi всiєї цiєї справи є доволi смiшною й надуманою...
Насамкiнець
Про кримiнальне походження цiєї, здавалося б, заплутаної i водночас такої «елементарної» справи свiдчить i те, що Алатнов дуже щиро просив, аби в газетi не йшлося про зацiкавленiсть «третiх» сторiн, серед яких є отой самий покровитель Мiстер Х. Хоча згоди i обiцянок на це Алатнову не давав, та все ж не хотiв би порушувати етику працiвника редакцiї газети, тому зупинився лише на окремих нюансах даної розповiдi. Та все ж. Коли я говорив з Алатновим про зацiкавленiсть отих «третiх персонажiв», то мiй спiврозмовник дуже боявся чогось i когось, навiть кинув фразу: «Ой, якщо ви надрукуєте все це, то навiть не уявляєте, що може бути. Я прошу не публікувати цього...» I взявся рукою за футболку бiля грудей, тим самим показуючи, що просить вiн не заради слiвця, а ставиться до цього дiла цiлком серйозно...

Сергiй КОРДИК.