реклама партнерів:
Головна › Новини › ПОГЛЯД

Валерiй Сарана: «Переляканi комунiсти виставили менi суперником на виборах московського попа»

«А щоб заморочити виборцям голову, називали мене безбожником, при тому, що я — вiруюча людина i онук священика»
Перший голова Руху областi — про час i про себе

— Пригадую, як мене запросив на бесiду в обком Компартiї один з партiйних функцiонерiв та iдеологiв. До речi, коли пiзнiше я працював заступником губернатора областi, вiн був моїм пiдлеглим.
— Знаю, про кого Ви говорите. Це був не найгiрший із партфункцiонерiв, принаймнi людина мисляча, вихiдець з простої селянської родини. Вiн запросив Вас подискутувати чи «виховувати»?
— Це та дискусiя, яка переходить у виховання. От вiн i каже: «Валерiю Юрiйовичу, це ж ви страшнi такi нацiоналiсти». I каже так, наче ми з сокирами ходимо й рубаємо всiх. Я йому: «Ви нiколи не бачили, як iде наша рухiвська колона? На мiтинг, з прапорами». «Нi, не довелося». Кажу, ви прийдiть подивитися. У мене по центру йде Тарас, українець, у вишиванцi, з синьо-жовтим прапором. Справа йде Степан, чорношкiрий хлопець, який мешкав тут у родичiв, вивчив українську мову. Злiва — єврей Аркадiй Нотарiус.
У технiкумi у мене була велика пiдтримка серед студентiв. Був осередок «Просвiти», туристи, з якими ми разом ходили в походи. Коли якось керiвництво технiкуму спробувало на мене тиснути, я сказав: «Знаєте, я зараз оголошу голодування, отут сяду, i через двi години технiкум застрайкує. I побачимо, як ви себе вестимете i чи будете ви тодi взагалi керiвництвом?» Тому ми порозумiлися. У нас було таке мирне спiвiснування. Хоча впевнений, що директору технiкуму з обкому надзвонювали, але вiдвертого тиску на мене не було. У деяких органiзацiях такий тиск на рухiвцiв був, аж до звiльнення з роботи.
— Туризм у Вас якось поєднувався з полiтикою?
— Одразу скажу, що потяг до мандрiв у мене в кровi. На Черкащинi, коли я ще хлоп’яком їздив у батькове село, моя бабуся розказувала, що у нас у роду нiколи не було крiпакiв, хоча частина села була закрiпачена. Мабуть, вiд предкiв-козакiв оцей потяг до мандрiв. Байдарки, гори, велосипед, лижнi походи — все це було, i немало. Походи, безперечно, гуртували. Коли з хлопцями, студентами, сидиш бiля вогнища, їси кашу з одного казанка, то говориш їм i про свої погляди. Ненав’язливо, але воно потрапляло на хороший ґрунт.
Ранiше за кожним навчальним закладом, за установами були закрiпленi працiвники КДБ. I от якось пiдходить до мене мiй студент i каже тихенько так, що його запросив на бесiду такий працiвник КДБ. I запитав, що я говорив студентам у походах про академiка Сахарова i таке iнше. А студент вiдповiдає, що Валерiй Юрiйович говорив з ними лише про навчання. Хоча я дiйсно розказував туристам чимало такого полiтичного. Тобто не здавали мене студенти.
— Для Вас та й усiх нас особливо пам’ятнi першi демократичнi альтернативнi вибори до Верховної Ради України, якi були весною 1990 року. Ще при СРСР, але вже на фiнiшi iмперiї.
— Дуже складна була виборча кампанiя. Обком Компартiї (i це менi пiзнiше розповiли його працiвники) за мною закрiпив одного з секретарiв обкому, якому чітко поставили завдання: не пропустити мене в парламент. Другий кандидат вiд демократичних сил у Чернiговi — Тетяна Яхєєва — була полiтиком загальнодемократичного напряму. А от я чiтко представляв полiтичну силу Народний Рух України. Розробили цiлу схему боротьби зi мною на виборах. Насамперед у Новозаводському окрузi Чернiгова, де я балотувався, був висунутий 21 кандидат. З них одразу кiлька — головнi лiкарi обласних лiкарень. Вважалося, що вони вiдтягнуть значну частину голосiв на себе. Так i сталося, бо довелося проводити другий тур. Хоч я i виграв у суперника, що зайняв друге мiсце, майже 12 тисяч голосiв, але набрати 50% плюс один голос не вдалося. А саме цього тодi вимагав закон, щоб перемогти.
— Цим основним суперником у Вас був не абихто, а директор промислового гiганта «Хiмволокно».
— Так, Анатолiй Лисенко. I ось другий тур. У ньому була вже просто вiдверта фальсифiкацiя. На жаль, ми не мали можливостi все проконтролювати. Менi повiдомляли люди з виборчих дiльниць, як пачками кидали бюлетенi за мого суперника. Пригадую, що на кожну мою зустрiч з виборцями спецiально приходив хтось iз працiвникiв обкому партiї з єдиною метою — поставити якiсь провокативнi запитання. Постiйно зривалися нашi агiтацiйнi листiвки. I при всьому тому я програв супернику лише з тисячу голосiв.
А в обласну раду тодi по деяких округах вибори не вiдбулися i пройшли повторнi. Я вирiшив також балотуватися в облраду. ОбКом компартiї не мiг придумати нiчого iншого, як поставити менi в суперники тут, у Чернiговi, батюшку з Троїцького собору. Пiшла рiзна агiтацiя проти мене з боку церковникiв Московського патрiархату, наприклад, називали мене безбожником. Я мусив нагадувати виборцям, що я людина хрещена, вiруюча. Бiльше того, мiй дiд був сiльським священиком.
— I ось 1991 рiк — проголошення незалежностi, затвердження на Всенародному референдумi.
— Тодi на референдумi структури Руху провели величезну роботу. Ми поширили величезну кiлькiсть агiтацiйного матерiалу; приймали людей iз Захiдної України, якi прибули допомогти в агiтацiї за незалежнiсть, органiзовували цим людям зустрiчi в районах.
— Дехто твердить, що успiх референдуму — це, мовляв, мало не повнiстю заслуга комунiстiв, якi з тих чи iнших мiркувань вирiшили пiдтримати незалежнiсть.
— Одне можу сказати: вже не було такого вiдвертого протистояння влади i Руху. Але щоб якесь сприяння в тому ж референдумi, такого теж не було. Колосальну роботу по референдуму провели саме нацiонально-демократичнi сили.
— На жаль, на президентських виборах, що пройшли в один день з референдумом, нацiонально-демократичнi сили програли.
— I вважаю, через те, що не змогли визначитися з єдиним спiльним кандидатом. Але потiм був цiкавий момент. Новий Президент Леонiд Кравчук вже не мiг спиратися лише на свою колишню компартiйну номенклатуру. Тому шукав контактiв i пiдтримки з новою найбiльшою полiтичною силою — Рухом. I це з його iнiцiативи було введено в новi обласнi державнi адмiнiстрацiї (спершу це був iнститут представника Президента в областi) посади заступникiв голiв з гуманiтарних питань, на яких було покладено обов’язок вести iдеологiчну роботу. Чимало моїх колег-рухiвцiв, як i я, обiйняли такi посади. Сфери, якi були менi пiдпорядкованi, — освiта, культура, релiгiйнi питання, молодь i спорт — тiєю чи iншою мiрою були пов’язанi з iдеологiчною роботою. Я працював на цiй посадi два з половиною роки.
— Досi тривають дискусiї: чи тодi, на початку незалежностi, Рух не дуже пiдтримав Кравчука, чи, може, й вiн не дуже прагнув спиратися на Рух i загалом нацiонально-демократичнi сили?
— Мабуть, i не могла скластися така спiвпраця. На ключових посадах в Адмiнiстрацiї Президента опинилися люди, якi свого часу працювали з Кравчуком у ЦК партiї. В областях ми займалися iдеологiєю, але суттєвi важелi матерiального впливу не були в руках Руху. Час розсудить, що ми змогли, що не змогли зробити у владi. Але тоді ми, демократи, прийшли до влади на Чернiгiвщинi досить непоганою командою.
— Давайте згадаємо цих людей, якi були першими.
— Сергiй Соломаха працював начальником обласного управлiння молодi та спорту. Заступником у нього був колишнiй керiвник «Меморiалу» Вiталiй Розстальний. Лариса Куровська працювала заступником начальника облуправлiння культури. Василь Чепурний — керiвник прес-служби обласної державної адмiнiстрацiї. Юрiй Соболь, Анатолiй Бабкiн, нашi активiсти, також працювали на солiдних посадах у структурi обласної влади. Цi та нашi люди пiшли у владу i робили немало.
У нас не вистачало людей, належним чином пiдготовлених. Були патрiоти, люди енергiйнi, але, як кажуть, з вулицi, з мiтингiв, i вони не мали досвiду державної роботи. Але тих, хто прийшов у владу, вважаю, зi своїми обов’язками справилися.
— Можете порiвняти демократичне середовище нинiшнє i тодiшнє, 90-их рокiв?
— Усе-таки тодi було менше полiтичних кон’юнктурникiв. Бiльше було людей, вiдданих iдеї, а не тих, що йдуть за посадами, благами. Втiм, це буває при всiх революцiях: спершу йдуть iдеалiсти, а потiм — тi, хто хоче щось мати вiд революцiї. Невипадково почали множитися рiзнi полiтичнi партiї, на базi й iдеях того ж таки Руху. Невипадково — численнi розколи i в Русi, i в iнших партiях.
— Фiнiш епохи Кучми, Помаранчева революцiя, те, що було далi?
— А далi ви бачите, яке сьогоднi розчарування у людей тим, що вiдбувається в державi. Є навiть загроза втрати держави. I от уявiть, як менi i моїм побратимам, котрі це все починали, пройшли через усi труднощi, погрози, загрозу життю, все це спостерігати. Боляче, що після 16 років незалежностi все бiльшає прiрва мiж так званою полiтичною елiтою i народом. Знаєте, бiльшiсть громадян України так далекi вiд отої полiтичної колотнечi, що дiється там, нагорi. А те все дуже далеке вiд українського громадянина. На жаль, цей пересічний українець для багатьох полiтикiв — бiомаса, якою можна манiпулювати.
— То як бути далi? У тому числi ветеранам нацiонально-демократичного руху, якi починали свою боротьбу рокiв з 20 тому?
— Мої полiтичнi побратими роблять усе, щоб держава мiцнiшала, була демократичною, заможною. Ми не вiдiйшли нi на крок вiд своїх iдей, за якi боролися багато рокiв.
Бесiдував Петро АНТОНЕНКО.





Коментарі (0)
avatar