Його Величнiсть нiжинський огiрок

Одним iз найголовнiших символiв Нiжина вважається нiжинський огiрок, це так само або крутiше, нiж херсонський кавун чи торт «Київський». Огiрки не споконвiку культивувались на цiй землi. Можна знайти згадки про поширення огiркiв від XVII ст., причому новi сорти i способи їх приготування завозились iз пiвденних країн. До речi, картопля-годувальниця з’явилась у наших краях значно пiзнiше, а помiдори — аж у ХIХ ст.
ПОРТРЕТ
У кулiнарних довiдниках сказано, що нiжинський огiрок — найкращий для солiння. При засолюваннi в огiрках цього сорту не утворюється порожнеч. Крiм того, солонi нiжинськi огiрки мають вiдмiнний смак. Зеленець нiжинського огiрка має цилiндричну форму, середня його вага — 90 —120 г, довжина — 9 — 13 см, шкiрка темно-зеленого кольору зі свiтлими смугами, що доходять до половини плоду, поверхня ребриста i крупнобугриста.
БIОГРАФIЯ
Батькiвщина огiрка — Азiя. В Iндiї та Китаї його вирощували з давнiх часiв. У I — II ст. нашої ери огiрки почали розповсюджуватися в Персiї, Афганiстанi, країнах Малої Азiї. Звiдти заїжджими купцями огiрок був завезений до Грецiї, а потім розповсюдився в iнших європейських країнах.
Але лише в кiнцi XVI столiття, за повiдомленнями iсторикiв, огiрки набули поширення в Українi. Особливо славилося огiрками мiсто Нiжин. За легендою iмператриця Катерина II пiд час своєї подорожi до Таврiї та Криму, зупинившись у Нiжинi i спробувавши місцевих солоних огiрочкiв, наказала й надалi до царського столу подавати тiльки ці огiрки. Користуючись цiєю царською милiстю, заповзятливi нiжинцi постаралися «просунути» на благодатний столичний ринок не тiльки «ключовий продукт», але i баклажани, квасолю, кабачки. Пiсля чого солiння з Пiвнiчної України стало затребуваним ще в 70 країнах. Так свiжi й солонi нiжинськi огiрки, маючи незрiвнянний смак, пiдкорили не тiльки царський двiр, але i всю Росiю, а незабаром — i весь свiт.
«Цим, — розповiдає завiдувач iсторичного вiддiлу Нiжинського краєзнавчого музею Вiктор Ємельянов, — ми зобов’язанi грекам.
У 1625 роцi польський король Сигiзмунд III побудував тут, на межi з Росiєю, фортецю i, щоб мiсто росло, дарував його жителям немало пiльг. Збереглися пільги й тодi, коли полякiв вибив Богдан Хмельницький. Вiльна торгiвля привернула до Нiжина багато грекiв, якi тiкали вiд турецького ярма. Вони i зайнялися, крiм рiзних промислiв, огiрковою справою, гiдно оцiнивши унiкальнi властивостi мiсцевого ґрунту й води.
Пiсля заснування Одеси (1793 р.) нiжинськi греки стали переселятися до тих країв, а огiрковi плантацiї залишилися...»
«На промислову основу наш огiрок поставили єврейськi пiдприємцi Гольденберги, — продовжує розповiдь пан Вiктор. — Дякуючи їм, вiн потрапив у 1896 роцi до Москви i Санкт-Петербурга, де його почали подавати до царського столу. А звiдти пiшов Європою... Пiсля революцiї, звичайно, все розорили, але потiм спохопилися. У нас в архiвi є дивовижний документ вiд iменi ленiнградських робiтникiв: «Товарищи рабочие Нежинского засолзавода! Вы прекрасно понимаете, что огурец является основной закуской пролетариата. Так что просим вас увеличить выпуск этого продукта...»
Нинi у Нiжинського консервного комбiнату зовсiм iншi клiєнти, серед них — королева Великобританiї Єлизавета II. Напевно, тому знайти в Нiжинi банку огiрочкiв непросто».
Чому ж цiнується саме нiжинський огiрок? Одна з гiпотез пояснює це так. Ґрунти, в яких вiн виростає, надзвичайно багатi на iони срiбла. Завдяки цьому нiжинськi огiрочки стають хрусткими i надзвичайно смачними.
Нiжинський огiрок у гуморi
Уривок iз полiтично-iдеалiстичної казки «Що б було, якби всi обiцянки Майдану виконали», де фiгурує нiжинський огiрок:
«...Тим часом у сусiднiх країнах демократiя розрослася пишно, мов бурякова гичка на полях навколо Хоружiвки-сiтi (колишнє село, де народився український Президент). У Росiї вiдбулася Зелена революцiя. Дружина колишнього президента Путiна безуспiшно твердила, що її символ — зелений огiрок — зовсiм не росiйський продукт, а наколотий українцями нiжинський, та її нiхто не слухав. Вiд Москви до Сахалiну росiйськi революцiонери переможно хрумкотiли огiрочками, закушуючи перемогу. Пiд цей хрумкiт губернатори прикордонних з Україною росiйських областей заявили, що збираються до неї приєднатися. Мирити росiян за звичкою поїхали кiлька європейських президентiв i єврокомiсар Хав’єр Солана. Вiдтодi i з’явилася в росiйському фольклорi приказка «нє Солана вам хлєбавшi», якою втихомирювали чергових росiйських сепаратистiв...»
СУЧАСНЕ ЖИТТЯ НIЖИНСЬКОГО ОГIРКА
Декiлька рокiв тому нiжинцi вшанували огiрок, встановивши гранiтний його варiант. Матерiал для пам’ятника овочу, який вважається символом населеного пункту вже не одну сотню рокiв, везли аж з Iталiї. За словами автора проекту Леонiда Воробйова, над iмпортною брилою рiдкiсного зеленого гранiту довелося немало потрудитися. Пiсля довгих роздумiв i невдалих спроб довелося звернутися до мiсцевих умiльцiв. Вони й виготовили макет, який став основою майбутнього пам’ятника. Це складна композицiя: льох для зберiгання солiнь, бочка, а над нею — сам огiрок.
Чорнобильська катастрофа, погiршивши екологiчну ситуацiю в Українi, призвела до значних втрат у вирощуваннi нiжинських огiркiв через хворобу несправжньої борошнистої роси, що розповсюдилася i трохи не звела зi свiту знаменитого «нiжинця». Новi зарубiжнi сорти й гiбриди, якi з’явилися на ринку насiння України, не йдуть нi в яке порiвняння з нiжинським за смаком, ароматом i засолювальними властивостями (нiжинський огiрок мiг зберiгатися в бочцi роками, не втрачаючи високих смакових якостей). Та все ж мешканці Нiжина не дали загинути улюбленим сортам.
У результатi наукової селекцiйної роботи на основi нiжинських сортiв створено новий гiбрид пiд назвою Левадний F1. Ученi стверджують, що цей гiбрид за смаковими й засолювальними якостями не поступається оригiналу, i головне — вiн стiйкiший до хвороб, пристосований до несприятливих клiматичних умов, до того ж ранньостиглий. Левадний F1 — бджолоопилювальний гiбрид iз переважно жiночими квiтками, призначений для вирощування у вiдкритому ґрунтi. М’якоть у плодiв соковита, нiжна, хрустка, без гiркоти.
Проте існує й інша думка щодо «фірмового» овоча. Наприклад, для Люби Захаренко, студентки Нiжинського унiверситету iм.М.Гоголя, нiчого особливого в нiжинських огiрках немає: «Ви почитайте оголошення в газетах, там йдеться, що нiжинський завод приймає пiкулi та корнiшони з усiєї областi. Тобто рiзницi нема, вирощені огірки у Нiжинi чи нi. А потiм їх консервують i продають як нiжинськi...»

НIЖИНСЬКИЙ САЛАТ З ОГIРКIВ
Час приготування: 1 — 1,5 години (разом з нарiзкою компонентiв)
Iнгредiєнти:
Огiрки свiжi — 2 кг; цибуля рiпчаста (дрiбна) — 2 кг; сiль —2 ст. ложки без верху; цукор — 3 ст. ложки без верху; оцет — 100 г; олiя — 100 г; перець горошком — 8 шт. на кожну 0,5-лiтрову банку.
Огiрки нарізати кубиками, цибулю — кiльцями. Додати сiль, цукор i дати постояти 10 — 15 хв. Коли овочi пустять сiк, поставити на вогонь i, помiшуючи, довести до кипiння. Через 10 хв. додати оцет i олію. Пiсля закипання розкладати киплячим у стерилiзованi банки i закривати.
Подавати можна з будь-якою м’ясною стравою або стравою з птицi. Дуже виручає ця заготовка, коли на порозi гостi: вiдкрили банку, виклали огірки в салатник — уже стiл i не порожнiй!