Еротична Сосниця Олександра Довженка

Так на небi стали зорi, що менi випала нагода поїздити протягом тижня по пiвнiчнiй Чернiгiвщинi. Першою на моєму шляху була Сосниця, де я пробув декiлька днiв.
Характернi риси мiстечка, що я хотiв би виокремити, це значна кiлькiсть вишень, що ростуть обабiч дорiг, та безпритульних собак, що вiдповiдно «помiчали» цi вишнi. «Брендом» Сосницi справедливо вважається вiдомий кiнорежисер Олександр Довженко, є його музей, його iменем названо кiноклуб, збудований на честь 85-рiччя вiд дня народження митця в 1979 роцi. Що ж вiдбувається сьогоднi в кiноклубi iм. О.Довженка? Того дня, коли я приїхав, демонструвався фiльм «Ударная группа», а ввечерi запрацювала дискотека «Лотос» — чи не єдина в селищi.
Як виявилося, ще однiєю «родзинкою» мiстечка є мiсцева фабрика нижньої бiлизни. Фабрика дiєва, i, як я переконався, заглянувши в мiсцевий магазин, виробляє якiсну еротичну жiночу бiлизну за досить помiрними цiнами. Приїжджають по неї оптовики з Росiї, Бiлорусi, продають i до Прибалтики. Зранку, коли можна спостерiгати певний ажiотаж, який створюють пiдприємцi, я познайомився з однiєю жiнкою — Настею, вона привозить до нас iз Росiї дешевi продукти харчування, вигiдно їх продає, а потiм закуповує в нас бiлизну i везе її в Росiю.
Бiльшiсть сосницького жiноцтва має об’єм грудей вiд 75 до 120 см, саме такi бюстгальтери найбiльше продаються у фiрмовому магазинi фабрики приблизно по 20 грн. за штуку, користуються попитом комбiнацiї червоного кольору, трусики-стринги, цiна найпопулярнiших моделей яких 11,23 грн., 12,30 грн., 14,99 грн.
Активно купують цi стринги-трусики, що майже нiчого не приховують, та ще й завдають шкоду, адже погано захищають iнтимнi мiсця вiд iнфекцiй i подразнень, мiсцевi студентки.
Окрiм купiвлi стрингiв та вiдвiдування дискотек, студентки дуже полюбляють ходити до ворожок, адреси яких вiдомi всiй Сосницi, цiна консультацiї у цих осiб — 5 грн. за сеанс.
I на закiнчення розповiм про мiсцевi жахи. Заходячи в деякi будинки, що мають бiльше одного поверху, можна помiтити, що на дверях крейдою намальованi хрестики, причому кiлькiсть їх на дверях рiзна — вiд одного до п’яти. Що це? Якийсь манiяк помiчає своїх наступних жертв, чи це вiдьми бажають чиєїсь смертi? Нi, вiдгадка набагато прозаїчнiша: хрести на квартирах поставило мiсцеве ЖКГ — таким чином позначається кiлькiсть перевiрок димоходiв стосовно вiдсутностi у них сажi.
Незнищенний монастир
Внаслiдок певних змiн довелося менi географiчно повертатися на захiд. Вийшовши в Менi з автобуса, я помандрував на Максаки.
Перша зупинка — с.Максаки, розташоване прямо на Деснi, на тому боцi рiчки лежать знаменитi Максакiвськi луки, доїхати до яких зараз проблематично. Через рiчку зазвичай встановлюється понтонний мiст, та в цьому роцi мiсцевi викрали частину мосту, i в результатi мiст не доходить до одного з берегiв.
Також на тому боцi знаходиться сплюндрований комунiстичною владою Максакiвський монастир. Дiстатися його можна лише човном, що я і зробив. Розташований вiн на своєрiдному пiвостровi, з одного боку протiкає рiчка-рiв, дубовий мiсток через яку функцiонує вже близько двох столiть. Єдине, що залишилось вiд монастиря — це напiвзруйнована дзвiниця та будинок iгумена, без вiкон. На дзвiницi живуть лелеки, а в серединi її видно балки. В тi часи, коли тут була ферма, на цих балках за допомогою канатiв пiдiймали худобу i рiзали її.
Максакiвський монастир, вiрнiше, те, що вiд нього залишилось, передали УПЦ КП — на тобi, небоже, що менi негоже.
Один день iз життя сiльського голови
З Максакiв мандрую до сусiднього села Ушня. Знаходжу сiльраду i розпитую про мiсцевi новини сiльського голову Василя Бурку.
— Найбiльша наша проблема — це те, що сiльрада дотацiйна, грошей узяти нiде. Хоча хочуть поставити бiля нашого села двi вежi мобiльного зв’язку — UMC та «Київстар», але частина ушнянцiв проти.
— Скiльки ж прибутку ви будете мати з цих веж?
— Вони орендують 2—2,5 сотки землі, за це будуть платити 283 грн. на рiк за 1 вежу, хоча проблеми це не вирiшує. Хочемо продати примiщення дитячого садка, колись вiн був кращим у районi, але вже 18 рокiв не використовується, метал iз нього весь розтягли. Наше багатство — «зачарована Десна», яка протiкає бiля села.
— Скiльки учнiв закiнчило школу в цьому роцi?
— П’ятеро, а всього було 43 учнi.
Виходимо на вулицю, в центрi села валяються обгортки, пустi пакети.
Сьогоднi був базарний день, торговцi пiсля себе не поприбирали, будуть покаранi — зауважує Василь Григорович.
Про борги та ловеласiв
У Максаках досить швидко «упав на хвiст», а точнiше — сiв до нього в машину, i почав подорожувати районом, одному торговому представнику, який розвозив по сiльських магазинах району горiлку «Цельсiй».
Пiд’їжджаємо до Лiскiв, перед селом на полi — невеличке озерце, там хлопчаки щось ловлять. У селi спостерiгаємо «класичний варiант»: прямо пiд церквою, бiля входу, — невеличкий шинок.
Приїжджаємо в Осьмаки, бiля входу в магазин висить оголошення «Шановнi боржники! Дуже прошу повернути борги. З повагою, Iллєнко». Вiдвiдувач магазину, що представився як Несторович, розповiв менi, що боргiв не має, бо нещодавно отримав пенсiю i за все заплатив, а так протягом мiсяця вiн потихеньку набирає певнi продукти, в тому числi й оковиту, але все вiддає.
“То тiки баби, в основному, должни”, — каже вiн.
Продавцi також розповiдають менi про мiсцеву «знаменитiсть» — ловеласа Л. Цей чоловiк постiйно пише шлюбнi оголошення в газету, до нього постiйно приїжджають жiнки, вiн з ними поживе трохи, а як набридають — виганяє.
Але ж через деякий час до нього приїжджає нова!