ТАЄМНИЦI I ВЕРСIЇ СМЕРТЕЛЬНОГО ПIЛОТАЖУ

«Гарячий конфлiкт» у корюкiвському небi
Дерева бiля лугу враз зашумiли. I притихли, нiби перелякавшись. Небо над Корюкiвкою захиталось. Жiнки, кинувши прання у лозняку бiля рiчки Бреч, здивовано перехрестилися. Усi, мовби за командою, задерли голови. Зовсiм поруч, за 200 метрiв, над лугом то злiтали високо в небо, то несподiвано падали, наче пiдбитi, два лiтаки-винищувачi. I знову набирали висоту. Так тривало, можливо, з пiвгодини. Льотчики немовби змагалися мiж собою.
Раптом винищувачi плавно перевернулися. Застигли в повiтрi. Мотори завмерли в одну мить. I вже удвох безшумно, як великi птахи, мчали назустрiч землi.
— Як самураї. От горя нароблять, — хтось промовив тривожним голосом. — Тiкаймо звiдси.
Тiльки окремi жiнки полишили луг. Решта ж допитливо поглядала в небо. I чоловiкiв уже зiбралися величенькi гурти в рiзних мiсцях бiля рiчки.
Лiтаки з несподiваним вибухом розвернулися. Змiнили траєкторiю — i вже вiддалялися до схiдної частини району. Потонули навiть звуки.
— Хлопцi, годi ловити роззяву. Розходимося. «Кiна» вже не буде. Подивилися — i все, — сказав так, мовби подав команду, лякливим басом Iван Камишний.
— Як не буде? Пождемо з пiвгодинки — i вони з’являться. Не раз уже помiчав їх. Прилiтали, поверталися. I цього разу повернуться. Знову «вишиватимуть» у небi. Хiба ж такi «мертвi петлi» покажуть! Не вiдходьте, — весело, наче скомандував, промовив Iвану товариш Олексiй.
— I я вже не раз бачив їх над Корюкiвкою. Але щоб повернулися — не вiриться, — нiби аж розгнiвано сказав Камишний.
— Хлопцi, слухайте мене: не розходимося. Побачите, вони ще хiба ж такi класнi польоти та рiзнi там номери покажуть, — Олексiй Литвиненко i далi переконував, позираючи у схiдну частину мiста. Вiн мав особливу повагу серед однолiткiв. До нього прислухалися.
Пiвгодини пролетiли пiр’їною. У спогадах — iсторiя хлопцiв. Небо заштормило шумом. Наступальним, агресивним. Земля i небо немов захиталися вiд набiгiв невидимої орди.
— Летять, летять! Я ж казав — повернуться. Не вiрили? Ще такi видовища будуть. Тiльки придивляйтеся, не ховайтеся.
Два винищувачi з’явилися невисоко у небi, начебто на широчезному бiло-блакитному екранi. Небо над Корюкiвкою, здавалося, переповнювалося штурмуючим шумом-свистом.
— Ми, тодi хлопчаки, гуляли поблизу колишньої синагоги — там, де тепер Товариство сприяння оборонi України, — розповiдає мешканець мiста, ветеран працi Анатолiй Олексiйович Титенко. — Теж здаля побачили той вищий пiлотаж. I щодуху великою юрбою побiгли. На той час, а сталося це влiтку перед вiйною, нi вулиць Братчикова, Зої Космодем’янської та iнших сусiднiх не було. Там знаходився продовгуватий i широкий луг, паралельно до рiчки Бреч. Саме туди ми й направлялися, переповненi радiстю. То нiби справжнiсiньке кiно було — подивитися на пiлотаж. Тому що лiтаки над Корюкiвкою пролiтали зрiдка. Вiд нас аеродроми далеко. Найближчий — у Городнi.
Ватага хлопцiв летiла. Не чула нiг пiд собою. I не добiгла. Вибух землетрусiвської сили сколихнув небо i луг. Виявилось: льотчики демонстрували пiлотаж, затим вийшли на горизонтальну пряму. I пiшли на таран.
— Коли ми всi разом добiгли до лугу, до неба вже злiтали великi язики полум’я, — пригадує Анатолiй Олексiйович. — Вони горiли, мов величезнi смолоскипи. Адже це були одномоторнi фанернi винищувачi. Вiд льотчикiв не лишилося нiчого. Згорiли — нiяких слiдiв. Це вже потiм усе встановили фахiвцi.
— На мiсцi трагiчної авiакатастрофи того дня був i я. Це справдi жахлива картина, оте величезне вогнище з лiтакiв. Багатенно корюкiвцiв збiглося, — доповнює очевидець, ветеран Великої Вiтчизняної вiйни Борис Корнiйович Мороз.
Про катастрофу дiзналися i пожежники цукрового заводу. Уже пiдводи з водою мчали якнайшвидше. Конi у пожежникiв — кращi з кращих. Та коли долетiли — дотлiвала одна обвуглена чорнота.
Кажуть, за годину про авiакатастрофу вже знало у Києвi вище командування. Повiдомили з Корюкiвки. А людей допитливих усе бiльше й бiльше збиралося на лузi. Серед корюкiвцiв чулися «гарячi» коментарi побаченого. Рiзнi думки висловлювалися щодо причини авiакатастрофи. Розказують, хтось iз дорослих, який пройшов фiнську вiйну, висловився так:
— Знаєте причину катастрофи?
Запала мовчанка.
— Нi, не знаєте! А я знаю: по наших винищувачах ударила далекобiйна невидима ворожа авiацiя.
— Яка ще ворожа й невидима? — сказав грубим голосом чоловiк рокiв п’ятдесяти.
— Ну, є така. Б’є дуже сильно, а її не видно, — пояснив хитрувато фронтовик.
Його уважно слухали — як-не-як людина знаюча.
Червоний лiтак — то колiр секретностi?
Уже годин за п’ять до вечора корюкiвське небо пробудив вiйськовий лiтак. Вiн швидко вiдшукав мiсце авiакатастрофи, адже людей тут зiбралося багатенько, особливо допитливих хлопчакiв. Вiйськовий двомiсний лiтак приземлився. З нього вийшло двоє струнких льотчикiв. Про щось мiж собою перемовилися, нiчого не запитували в людей. Сiли в лiтак i полетiли у напрямку Чернiгова. Люди потроху розходилися. Найдопитливiшi залишалися. I не марно.
Ще за двi години небо засвистiло, задзвенiло моторами великого лiтака. Вiн, зробивши розворот, м’яко приземлився. Вiн був особливий: великий розмах крил, якийсь дивовижно-видовжений, а головне — червоного кольору. Такий корюкiвцi бачили вперше.
З лiтака вистрибнуло двоє. Схоже, вони були невисокого звання. Подали сходи. По них пройшов кремезний чоловiк у блискучiй чорнiй шкiрянцi без погонiв. За ним — ще четверо. Дехто з них — у вiйськовiй формi. Допитливих попросили вiддалитися вiд мiсця авiакатастрофи. Недовго, можливо, з годину — пiвтори тривало розслiдування. Цього разу декого з очевидцiв запитували, як було, що сталося... Та все ж дуже не допитувалися. Очевидно, їм багато чого i так стало вже вiдомо. Та з усього було помiтно: покладалися на свої сили, на досвiдчених фахiвцiв, що прилетiли.
Знаючi люди переказують: тодi до Корюкiвки на червоному лiтаку прилiтав навiть генерал i двоє полковникiв у цивiльнiй формi. Розслiдування раптової катастрофи довго трималося у строгій секретностi. Лише дещо стало вiдомо у пiслявоєннi 50-тi роки.
Iснує кiлька версiй, чому ж сталася авiакатастрофа над Корюкiвкою. Перша. Льотчики були молодi, хоча й мали досвiд польотiв. Намагалися продемонструвати вищий пiлотаж, та один з них не справився з керуванням. I в результатi нiбито стався таран. Друга версiя. В одному з лiтакiв пiд час польоту заявила про себе несправнiсть. А призвела вона до зiткнення. Катапульти не було на той час у лiтаках, а тому льотчики самi не могли врятуватися. Третя. Можливо, вона менш реальна. Двоє молодих городнянських льотчикiв закохалися в одну чарiвну дiвчину. Спочатку були дружнi стосунки, потiм — ворожнеча мiж ними, ревнощi. Останнє нiбито i стало причиною зiткнення. Четверта версiя. Обидва лiтаки мали значну зношенiсть, потребували капiтального ремонту. I мали його пройти ще ранiше. Але з незрозумiлих причин ремонт чомусь оминув.
Стосовно того, що винищувача збила дальня авiацiя, — ця версiя не знаходить нiяких пiдтверджень, навiть архiвних.
Така iсторiя найбiльшої авiакатастрофи у корюкiвському небi. Вона була покрита пилюкою секретностi. Та все ж жартiвники i люди досить серйознi кажуть: «Усе секретне стає цiлком нетаємним навiть тодi, коли не прибирають жахливих грифiв... Народ дiзнається сам».