На захисті чужих інтересів

Чомусь так склалося, що після розвалу Союзу ми часто дивимося на Захід, а ще частіше – за океан, у пошуку альтернативи тому, що було за часів СРСР.
З одного боку, є в цьому й об’єктивний чинник: багато що тоді у нас красиво декларувалося, та не працювало. От візьмемо, хоча б, радянські профспілки. Вважалося, що вони мають захищати інтереси трудящих у найрізноманітніших галузях, проте насправді часто виконували роль “кишенькової опозиції” при керівництві. Коли Союз перестав існувати, українські профспілки перейняли цей стиль діяльності у своїх радянських попередників. І почали наші трударі шукати порятунку в альтернативі. Може, нічого в тому поганого й не було б, якби не одне “але”…

Всередині 90-х в Україні виникла Конфедерація вільних профспілок (КВПУ). Свою діяльність ця структура розпочала зі створення альтернативних галузевих профспілок: Вільної профспілки освіти та науки України, Вільної профспілки медичних працівників України і т.д. До членства в них заманювало п’янке слово у назві “вільна”, оскільки освітяни та медики тоді переживали не найкращі часи, а добитися захисту своїх прав через “невільні” галузеві профспілки було марно (їхні функціонери за звичкою обмежували свою діяльність збором членських внесків та організацією ювілеїв, проводів на пенсію та інших, ще менш радісних, урочистостей; альтернативні ж профспілки пропонували працівникам “активний” захист їхніх прав: організовували мітинги, пікети, страйки в столиці й т.ін.).

Здавалося б, як казав Остап Бендер, - “цель святая”. Проте досить скоро виявилось, що не така вже й свята мета діяльності КВПУ. Виявилось, що “вільна” профспілка не така вже й вільна, бо повністю, в т.ч. фінансово, контролюється українським представництвом Американської федерації праці – Конгресу виробничих профспілок (АФП-КВП США). Виявилось, що Представництво організовує та фінансує проведення на території нашої держави для представників “вільного” профспілкового руху семінарів-тренінгів, під час яких останніх навчають методам т.зв. “відстоювання своїх прав” шляхом проведення протестних акцій. Функціонери АФП-КВП всіляко намагаються спрямувати активістів вітчизняних профспілок до ініціювання всеукраїнських акцій протесту для здійснення у такий спосіб тиску на органи влади, спонукання їх до прийняття рішень, які б задовольняли інтереси закордонних структур. Крім того, представників вітчизняного профспілкового руху намагаються використати для створення позицій впливу на внутрішні суспільно-політичні процеси в Україні в руслі стратегічних інтересів США. Ось така “свята” мета… Так, виявляється, не все альтернативне краще?

На цьому можна було б ставити крапку, якби свою руку до використання цього “вільного” профспілкового руху не доклали ще й наші, місцеві, Остапи Бендери – вельмишановні політики. Адже КВПУ очолює нардеп-БЮТівець М.Волинець. От і почалися в період передвиборних кампаній спекуляції на проблемах робітників і використання профспілкового руху у вигідних для політиків ситуаціях.
Підсумовуючи, хочеться сказати співвітчизникам: жоден заокеанський дядько чи амбіційний політикан не захищатиме ваших інтересів, бо ви їм не потрібні. А от використати вас, нажитися на ваших бідах – так це вони бігом! Тому думайте, перш ніж довіритись отим “вільним” рабам великого капіталу. Не все традиційне таке погане, як нам його хоче хтось показати. Згадаймо Шевченкове: “І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь!”.
Ясь ОЛЕШКО