Назвіть відповідальних і вживіть заходи!

В силу певних обставин – робота за крок від дому, близькі та родичі поряд, громадським транспортом практично не користуюсь, а коли вже необхідно вибратись по депутатських справах, їду на маршрутці. Але в січні-лютому довелося пізнати і цю сторону життя міського жителя.

Справа в тому, що до мене, як депутата обласної ради, звернулись мешканці Чернігова, що проживають на вулиці Малиновського і щоб з’ясувати всі обставини, необхідно було зустрітись з людьми. Треба сказати, що питання, які вони поставили, для мене не нові – з відповідним зверненням щодо умов проживання, приватизації житла вони до мене вже звертались але, на жаль, позитивного рішення за моїм клопотанням міська влада не знайшла.

І ось надто тривожний сигнал – мешканців будинку № 55 по цій вулиці в буквальному розумінні заганяють у глухий кут. Безсоромно, не зважаючи на необхідність значних матеріальних витрат, які більшість із пенсіонерів не осилить і за декілька років, стан їх здоров’я та масу незручностей, запропоновано встановити в кожну квартиру за власний кошт індивідуальні котли, тому що фабрика «Сіверянка» з нового опалювального сезону припиняє теплопостачання в їх будинок. І це замість того, щоб подумати про модернізацію, підвищення коефіцієнта корисної дії котельні «Сіверянки» ( думаю, це було б доцільно зробити за рахунок власника при дольовій участі міського бюджету) або побудувати (можливо, за участю зацікавлених) компакт-котельню, як роблять в усіх населених пунктах, де недоцільно вести теплотрасу на значну відстань. На жаль, заступник міського голови М.І.Літвинов, який ще в 2008 році у відповіді на моє звернення називав саме такий варіант вирішення проблеми, зараз про нього не згадує. Ось таке крижане відношення до ветеранів, більшість з яких інваліди, котрі десятки років відпрацювали на фабриці резиново-гумових виробів (зараз це «Сіверянка»). Саме вони займають половину цього 16-квартирного будинку і мають всі підстави, щоб до них поставились по-людські, а не кинули в прірву з широкоплинною течією сьогодення.

Ці скарги не можна було залишити без реагування, як і звернення Галини Деркач, разом із 57 власниками житлових приміщень, що на території «Сіверянського Шанхаю», які протягом декількох років поневіряння не можуть добитись приватизації своїх кімнат, і стало приводом для мого спілкування з, як вони себе називають, «сіверянами». Але ж до них ще треба було дістатися. Сюди, на північно-східну околицю Чернігова, по одному маршруту ходить тролейбус №1 та автобус №38. Слід поспівчувати людям, що мешкають по вулиці Малиновського, адже туди, крім як зазначеним транспортом, доїхати більше нічим. Як мені сказали, були клопотання, щоб хоча б одна з п’яти маршруток №26 заїжджала на кінцеву зупинку тролейбуса. Але і це виявилось питанням не державної ваги. Тому не виняток, що чекати транспорт під час моїх поїздок доводилося і півгодини, і сорок хвилин. Безперечно, наш громадський транспорт в такому стані, що від поломок він не застрахований, але ж для чого існує диспетчерська служба тролейбусного управління, як нею складаються графіки руху, коли повз тебе проходять 2-3 тролейбуси №39, автобуси з таким же номером, а "одиниці" - немає?

Нарешті я в тролейбусі. Після чекання на січневому морозі, сподівалась відігрітись, але не судилося. Одного погляду на кондуктора, замотаного у жіночу хустку, взутого у валянки, вдягнутого у кожух і зимові рукавиці, було достатньо, щоб настрій змінився. Я розпитала пасажирів щодо холоднечі: «Може мені не поталанило в цей раз?» І з’ясувалося, що в більшості тролейбусів тепла зовсім не має. В деяких воно, начебто є, але вже через 10 хвилин ноги замерзають і руки не слухаються. Бідні діти, що їдуть до школи, в дитячі садочки. Непереливки і батькам. Але пам’яті мене знову повертає до постаті того кондуктора, який понад 12 годин працює в таких умовах. Чи думають про них керівники тролейбусного управління і міста? Мабуть вони, як і я, тролейбусами не їздять. Гадаю, що слова на банері, які я бачила на прохідній одного з підприємств «Ви вступаєте у світ цивілізованих виробничих відносин», повинні стати девізом і для ЧТУ. І не тільки лозунгом, а й орієнтиром для реальних дій.
Дехто прочитає цей матеріал і скаже: «На вулиці вже плюсова температура, а вона про зимові негаразди». Але за літом знову прийде зима, тому подумати і зробити висновки треба саме зараз, доки тепло.

А для того, щоб проаналізувати ситуацію та внести пропозиції щодо теплозабезпечення вищезазначеного будинку є спеціалісти і вони повинні запропонувати варіанти, які дозволять вирішити дану проблему. На мою думку «Сіверянка» має ще, щонайменше, рік забезпечувати його теплом. Впевнена, що мешканці гуртожитків, які до теперішнього часу вважаються медпунктами, коморами та складами «Сіверянки» не повинні вкладати на адвокатів свої, так важко зароблені гроші. А також, вже час навести порядок в роботі міського громадського транспорту.

Враховуючи, що мої неодноразові звернення до міської влади так і залишилися без реального реагування, вважаю за можливе сказати про них публічно через засоби масової інформації, а ці нотатки вважати моїм депутатським запитом до Чернігівського міського голови О.В.Соколова і міської ради.
Ірина МЕЛЬНИЧЕНКО,
депутат фракції Народної Партії
в Чернігівській обласній раді