Сьогодні — День пам’яті героїв Крут.
29 січня 1918 року молоді захисники щойно посталої Української Народної Республіки власною кров`ю вписали нову героїчну сторінку в історію українських визвольних змагань. Цього дня у бою під Крутами понад 300 курсантів військової школи, студентів та гімназистів вступили у нерівний бій із значно переважаючим і добре озброєним та вишколеним противником, рішуче відстоюючи право Українського народу жити у власній державі. Вшановувати пам’ять героїв Крут на державному рівні почали у 2004 році, в останній рік президентства Леоніда Кучми. А згідно Указу Президента від 1999 року День захисника Вітчизни святкується 23 лютого. Утім, уже кілька років різні громадські організації та певні політики висловлюються за перенесення цього свята на 29 січня.
Розстановка сил в Україні у січні 1918 р. складалася зовсім не на користь національної влади. Голова Генерального Секретаріату В.Винниченко присвятив з’ясуванню цього аспекту вітчизняного історичного досвіду чимало сторінок у тритомнику «Відродження нації», й дійшов урешті до однозначно невтішних висновків. «...Це була війна впливом, — писав один з керманичів Української революції. — Ні більшовики, ні ми не мали регулярного, дисциплінованого війська, яким можна було розпоряджатися по волі керуючого центру, незважаючи на те, що й як собі там думало й почувало військо.
Наш вплив був менший. Він був уже остільки малий, що ми з великими труднощами могли складати якісь невеличкі більш-менш дисципліновані частини й висилати їх проти більшовиків. Більшовики, правда, теж не мали великих дисциплінованих частин, але їхня перевага була в тому, що всі наші широкі маси солдатства не ставили їм ніякого опору або навіть переходили на їхній бік, що майже все робітництво кожного міста ставало за ними, що в селах сільська біднота явно була більшовицька, що, словом, величезна більшість самого українського населення була проти нас.
Єдиною активною мілітарною нашою силою була наша інтелігентна молодь і частина національно-свідомого робітництва, яке гаряче стояло за українську державність, розуміючи за нами ту державність так само, як і ми її розуміли...»
* * *
Павло Тичина, 1918 рік
На Аскольдовій могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів-українців,
Славних молодих...
На Аскольдовій могилі
Український цвіт! —
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.
На кого посміла знятись
Зрадника рука?
Квітне сонце, — грає вітер
І Дніпро-ріка...
На кого завзявся Каїн?
Боже, покарай!
Понад все вони любили
Свій коханий край.
Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих.
На Аскольдовій Могилі
Поховали їх.
| Читайте також |
| Коментарі (0) |