Дауншифтинг по-українськи

Про колишнього киянина Віктора Сергієнка, який широко відомий у Інтернеті під псевдонімом Кошастий, я дізналася завдяки своєму пітерському куму: саме він прислав посилання на інформацію про цього неординарного чоловіка.

Коли ж я уважно прочитала розміщений у Мережі "Досвід автономного життя" Віктора Сергієнка, то збагнула, що це не просто корисна інформація, якої в Мережі повно, а по своїй суті — повноцінне керівництво для організації САМОСТІЙНОГО АВТОНОМНОГО ЖИТТЯ у природних умовах, своєрідна інструкція (така собі інтернет-книга!), яка містить силу-силенну найнеобхідніших знань! Більшість із цих знань сучасна людина не може отримати ні за шкільною партою, ні в інституті, ні від колег по роботі. Подібні знання раніше передавалися від батька до сина, від доньки до матері. Сьогодні ланцюг перервано. На жаль.

Для тих, хто цікавиться тематикою самостійного хазяйнування і виживання, раджу зазирнути на адресу: http://worldcrisis.ru/crisis/vicsrg

Переказувати ж усю цю книгу — справа невдячна. Назву лише кілька глав із її багатющого змісту: "Світова криза", "Про харчування", "Про житло", "Побут", "Ділянка", "Запаси", "Тваринництво" тощо. І це не просто суха інформація: автор практично все засвоює на власному досвіді, а принагідно вдосконалює отримані знання (створив власну конструкцію печі, освоїв виготовлення кінської упряжі і т.п.). Завважу, що він стоїть на принциповій позиції щодо того, що будь-яка корисна інформація повинна бути БЕЗКОШТОВНОЮ. Тому розміщує в Інтернеті опис всіх своїх досягнень і фотолітопис.

Я б сказала, що Віктор Сергієнко — свого роду першопроходець. Не в тому сенсі, що покинув місто і занурився в сільське життя, — цим нікого не здивуєш. Справа в тому, що Віктор не просто хазяйнує, а невтомно думає, аналізує, робить висновки (і нові проекти!) щодо практичності того чи іншого методу хазяйнування. Усе це він описав у головному своєму матеріалі, який отримав назву "Метод Кошастого" та широко розійшовся по різних форумах. Якщо вам, читачу, цікаво, то самі можете переконатись, наскільки активно в Мережі "Метод Кошастого" обговорюють так звані "Выживальщики" (форуми ведуться російською — І.Ф.). Виявляється, є в нашому строкатому суспільстві й така категорія людей! І ті, кому цікаво, що, як і скільки треба запасати на випадок чого, можуть зазирнути на різні їхні форуми, набравши по Google слово "Выживальщики".

А моя цікавість спонукала мене написати Віктору Сергієнку листа. Електронного. Він охоче відгукнувся, надіслав адреси своїх блогів та посилань і погодився дати для "Сіверщини" інтерв'ю.

* * *
Але спочатку коротко його представлю.

Віктор Сергієнконародився 1975 р. в Києві. Випускник Київського політехнічного інституту. Біотехнолог. Працював у сфері інформаційних технологій, програмістом, системним адміністратором, начальником відділу ІТ у великій компанії. У 2002 році замислився над необхідністю зміни способу життя. Результатом став переїзд у село Переяслав-Хмельницького району. Купівля садиби обійшлася 2003 року у 500 доларів. Протягом року у вихідні облаштовував житло, ремонтував хату, готувався до переїзду. Весною 2004 року звільнився з роботи та переїхав остаточно; через кілька місяців до нього приєдналася дружина. Були придбані кози, коні (двоє сільських коней з возом обійшлися у 1500 доларів — купував спільно з сестрою). Навесні цього року у Віктора народилася донька. В його будинку — не менше тисячі книжок, є комп'ютер з підключенням до Інтернету, звучить фортепіано, а в господарстві — безліч найразноманітніших речей (великі запаси солі, мила, свічок, сірників, одягу, інструменту тощо). Доволі часто до Віктора в село приїздить різний народ: друзі та знайомі, хто поспілкуватися, написати цікавий матеріал, відзняти фільм, а хто — покататися на конях, подихати свіжим повітрям.

* * *
— Отже, пане Вікторе, що нового для себе (і про себе) Ви дізналися за ці кілька років доволі автономного життя?

— В основному — про широту своїх можливостей. Живучи в місті, я й гадки не мав, що здатен самостійно заливати фундамент і крити дах шифером; валити ліс та об'їжджати молодого коня. Виявилося, що робити все це і багато інших речей — можливо. І не так вже й складно. Будь-яка людина на це здатна.

— Що було найважчим? Зважитись на переїзд чи облаштувальні труднощі потім?

— Зважуватись мені складно не було, якщо взяти до уваги мотиви мого переїзду. А облаштувальні труднощі виявилися зовсім не такими складними, як це здається. Взагалі ці труднощі зазвичай суто психологічного плану. Скажімо, приготувати їсти на вогнищі — це труднощі чи ні? Працювати фізично цілий день (у межах розумного, звичайно)? Митися надворі з відра кружкою — це труднощі? Взагалі, коли в людини нічого не болить, вона не замерзає, не помирає від втоми та має що їсти — то говорити про труднощі можна тільки з психологічної точки зору.

— А які були у вас мотиви до такої кардинальної зміни способу життя?

— Дві основні причини. Перша – підготовка до світової кризи, про невідворотність якої було достовірно відомо ще у 2002 році. Друга – прагнення покращити своє життя, яке мене на той час перестало влаштовувати. І перше, і друге – це окремі великі теми для розмови.

— Чи не було моментів, коли пошкодували про переїзд?

— Ні в якому разі. Власне, справи у мене йшли ще краще, ніж я передбачав спочатку. Наприклад, те, що будуть коні, я спочатку не планував. Прогнози мої відносно світової кризи також не спростовувались, а, навпаки, справджуються.

— А як до цього поставилась Ваша рідня?

— Вкрай негативно. З батьками вийшов серйозний конфлікт.

— Чи не шкодує Ваша дружина про те, що полишила велике місто?

— Ні. Вона повністю задоволена нашим життям. Особливо останнім часом, коли зайнята дитиною.

— На одному форумі, де обговорюється Ваш спосіб життя, я побачила роздратований жіночий закид про невдале власне життя.

— Мені здається, я бачив це місце. Навіть знаю, хто це писав. Якось розговорився з однією дівчиною, а вона виявилася затятою феміністкою. У минулому у мене було розлучення.

— То, як на Вашу думку, чи змогла б отак самостійно, як Ви, вижити жінка? А якщо вона з дітьми?

— А що тут думати? Адже переїхала ж до мене в село моя сестра. З 5-річною донькою, без чоловіка. Я їй, звісно, допомагав, але не так вже й багато, більше по будівництву. А вона в перший рік змогла займатися будівництвом (як прораб, наглядала за робітниками), облаштувати стару хатину і жити в ній, повністю налагодити город та хазяйство (у неї також є коняка, завела кіз, кролів тощо).

— Ваші "Записки Кошастого" — дуже спокуслива річ. Чи радили б Ви повторити свой досвід іншим? Чи вже пізно?

— У повному обсязі — вже пізно. Криза вже почалася, і ось-ось розгорнеться по-справжньому (можливо, восени чи взимку цього року, можливо, трохи пізніше). Але використати досвід все ж є можливість багато в чому. Я, як і раніше, вважаю, що переїзд у село і перехід на самозабезпечення найголовнішим – продуктами харчування та житлом – є єдиним дієвим засобом від кризи. І всім порадив би робити це якнайшвидше, бо, коли криза вже піде повним ходом, буде набагато важче щось робити.

— Що Ви б відповіли, коли людина зітхає, мовляв, дуже хотілося б жити в селі, але грошей на будинок немає... Чи може проблема відсутності грошей стати на заваді намірам?

— Підкреслюю: проблема відсутності або недостатності грошей НІКОЛИ не може стати на заваді намірам. Вона тільки може зробити їх здійснення більш складним чи довгим або менш приємним. Але коли людина твердо має намір щось зробити — вона це МОЖЕ зробити і придумує як. Якщо не збирається — то таку людину можна легко відрізнити з викладенням купи поважних причин, чому вона досі цього не робить. Такі люди мені відомі — вони дуже хочуть переїхати в село, але спочатку їм "треба заробити хоча б тисяч 50 доларів, щоб побудувати пристойний будинок" (це може говоритися, скажімо, сидячи без роботи). Я свій намір здійснив, не маючи ніяких капіталів, маючи тільки поточні зарплатні гроші. А тим людям, які бажають "простого сільського життя", але при цьому потребують мати котедж палацового типу з усіма зручностями, басейном та «Джипом» – можу тільки сказати, що треба навчитися контролювати свої апетити, а також правильно ставити перед собою мету та досягати її.

— Чи торкалося за ці роки Вашої місцевості яке-небудь стихійне лихо на зразок буревію, граду? Чи завжди вдавалося зберегти вирощене?

— Не було ніколи. На випадок форс-мажору, як я писав, вирощується велика кількість топінамбура. У мирний час він згодовується худобі, а в лиху годину врятує людей від голоду.

— Чи бачили Ви якісь незвичайні природні явища за цей час?

— У нас тут майже кожен день — надзвичайно красиві заходи сонця. Ніколи такого не бачив у місті. Кілька разів бачив на власні очі смерчі — невеликі, які піднімали вище дерев купу торішнього листя. Ну це все дрібниці. Нічого незвичайного не було.

— Криза, яка вже всім набила оскому, якось торкнулася Вашого господарства чи ні?

— Ніяк. Грошові надходження помітно зменшилися, але для нас навіть повне їхнє зникнення не буде не тільки бідою, але навіть незручністю. Навіть будівельні роботи не зупиняться щонайменше рік — бо маю досить запасеного матеріалу. І надалі життя буде йти без значних змін. У цьому й була моя підготовка до кризи.

Інеса ФТОМОВА,
«Сіверщина».
На фото: Віктор Сергієнко ("Кошастий")