Для мене Тарас Шевченко також справжній виразник українського народного духу. Ще школярем в далекі семидесяті я збагнув це. Якщо це збагнув школяр-відмінник, то що вже говорити про ідейно підкованих комуністичних функціонерів з дипломами від вищих партійних шкіл! Звісно, що такого масштабу поета навпряму заборонити чи замовчувати було неможливо - пам'ять народу навпрочуд дивовижна штука. Тому вони пішли трохи іншим шляхом - дозволили його твори, але, звісно, не всі. А до дозволених понаписували таких коментарів чи рецензій, що середньостатистичному читачеві годі було вловити справжню суть того чи іншого шевченківського слова.
Наближаються дні шанування Т.Шевченка. Звісно, це відзначатимуть всі справжні патріоти України. Вітаю всіх, хто буде це робити від щирого серця. На мою думку, участь в цих заходах людей, для яких справжні інтереси українсьої нації нічого не варті, а то й діаметрально протилежні, буде повним нонсенсом. Нехай вони вже краще святкують своїх Джуґашвілі, Ульянава, Нікалая, Єкатєріну, Пєтра, Івана Ґрознава та інших своїх справжніх. Хоч в цьому хай будуть чесними перед своїм сумлінням.
Микола Стратілат - народний художник України, а не якийсь невідомий початківець, її гордість. Негоже державі так відноситися до своїх знаменитих людей. Те, що державою керують особи, які навіть не варті не те щоб порівнювати з такими митцями, а й навіть заїкатися про це, й обумовило такий ганебний стан, де справжні митці не мають повноцінних умов для своєї творчості, а в багатьох випадках й навіть елементарних умов для життя.

Пане Сергію, взагалі-то я згодний з Вами, але Ви не вказали причину такої ситуації. На мою думку, більшості українців вже навряд чи вдасться дорости до поляків, естонців, німців та інших еуропейців. Знаєте, хоча я за фахом лікар, я цікавлюся ще деякими гуманітарними науками - зокрема історією та етнографією. Перечитавши багато матеріалу з цих дисциплін, я прийшов до безрадісного висновку - в перспективі українська держава може зникнути з карти світу. Звісно, я не професійний історик чи політолог, в мене лише одна вища освіта, я можу й помилятися в таких тонкощах, але все-таки дозвольте висловити своє бачення. Розпочну з етнографії. Вам, як журналісту, пояснювати, що це за наука, я не буду, а для широкого загалу коротко скажу, що вона вивчає духовну та матеріальну культуру певного народу. Так ось, до елементів духовної культури відносяться народні традиції, вірування, обряди, пісні, прислів'я, приказки і таке інше. Звернувши увагу на поширені серед народу прислів'я, я всахнувся. Знаєте, яке прислів'я мене найбільше вразило? - "Покірне телятко двох маток смокче" чи на кшталт цього. А воно дуже поширене, особливо на сході України. Ось, на мою думку, головна вада українського менталітету. Друга, не менш страшна вада - відсутність поваги до себе, поваги до своєї мови, традицій, культури, історії, відповідальності за свої дії та вчинки. За свої майже 50 років я впевнився, що набільш зрадливі серед всіх - теж українці. Приведу два аж надто начні приклади зі свого життя. В неділю, 19 серпня 1991 року згідно графіка я чергував. Десь о 10-тій годині навідався парторг. Поцікавився, як справи, а наприкінці задав провокаційне питання - як я оцінюю ситуацію. Ну я й відповів, що думаю - спроба реакційного антидержавного заколоту. Після цієї відповіді парторг накинувся мало не з кулаками, кричав, що заявить в КҐБ і таке інше. Зауважу, що він був не московець чи єврей, а українець. Другий, діаметрально протилежний приклад. По дорозі в Донецьк моїм попутником був чоловік років 70. Він мені розповів наступне. Через деякий час після демобілізації він поїхав у гості до однополчанина в Донецьку область. Звісно, цей чоловік в тому селі ніколи не бував, і тому розпитував в перехожих, де живе однополчанин. Місцеві не казали йому правди, і він марно блукав години дві, поки випадково не зустрів однополчанина на якійсь вулиці. Запитав його, чому місцеві обманювали. Відповідь приголомшила - чужинець. В селі проживали греко-татари. Звісно, це відбувалося ще на початку 60-тих років минулого століття. Як би було зараз, не знаю, але й тоді українці здали би з кишками навіть свого. Чим не ідеальні підстави для негативного іміджу українців взагалі? А про необов'язковість українців я вже мовчу. То ж цей типовий менталітет українця дуже важко назвати еуропейським. Ось в чому пан В.Ющенко фатально помилився. На мою думку, українці ментально займають нішу між еуропейцями й московцями(азійцями) - щось на зразок перехідного типу. То ж навряд чи еуропейці приймуть нас до своєї сім'ї - самміти НАТО та Еуросоюзу яскраво це демонструють. В кращому разі з таким народом Україна буде існувати як "третій світ" - Панама, Ондурас та їм подібні країни.

З повагою Юрій Хеннінґ.

Шановний, тому що новий український президент за походженням аж ніяк не українець; він долею сліпого випадку лише народився в Україні, та ще в найбільш зденаціоналізованому реґіоні. Пам'ятаю, як будучи студентом, дивувався, що міські мешканці(чи їхні батьки) з теренів східної України навіть отримували в лікарів довідки, які буцімто за станом здоров'я звільняли їх в школах від вивчення української мови, й ці колишні учні, а потім студенти навіть зверхньо ставилися до таких як я, які на заняттях інстинктивно відповідали рідною мовою. Та й порівняно недавно, років 7 тому в так званому Донбасі сержант-"беркутовець" лише за те, що я звернувся до нього своєю рідною мовою, вирішив, що я "сбєжал із псіхушкі". То ж не дивуйтеся, що в нас така ситуація.

Шановні, на жаль, ваше звернення швидше за все, нічого не змінить. Бо для цієї людини, як і для багатьох українців, на жаль, ці питання дуже далекі й чужі. Який рівень інтелекту очільника держави, я вважаю, нагадувати не варто. Але мені дуже соромно за нашу так звану інтелігенцію, особливо зі східних областей, які поділяють такі дії президента. На мою думку, це показує справжню мораль народу, бо інтелігенція лише виражає її, так би сказати, в концентрованому вигляді. Звісно, мені дуже неприємно, що 12,5 млн. невігласів розпоряджаються(через своїх висуванців) моєю(та й вашою) долею. Це, як казав В.Ющенко, на їхній совісті. Але ще більша відповідальність на совісті 24 млн. чоловік, які їм це дозволили. Боюся, що й надалі навряд чи що зміниться

Шановний Степане, під московськими догмами я розумію міти, що нам навіювалися тривалий час Москвою. Конкретна омана, яка не оминула В.Ющенка(до речі, він висловлювався не раз) - що Московія(Росія) - наш стратегічний партнер. Стратегічними бувають лише союзники, а партнери - ділові. Добре, сприйму висловлювання В.Ющенка в якості "стратегічного союзника". Який же це союзник, який маючи величезну історичну вину щодо України, навіть не вибачився за всі лиха, які він заподіяв? Навпаки, й зараз розв'язав антиукраїнські істерії щодо справжньої нашої історії чи наших національних героїв. Особисто мені байдуже, як московці трактують свою власну історію чи кого вважають своїми героями. Це їхня історія, їхні герої, їхня країна, врешті. Але мене(а не В.Ющенка) дуже обурюють цинічні спроби "стратегічних партнерів" накинути своє бачення історії саме моєї батьківщини. Ось тут мав би президент сказати вагоме слово, а не сором'язливо відмовчуватися. До речі, так він поводився й під час минулорічного візиту московського патріарха Кіріла...

По-людськи розумію пана В.Ющенка, і, на відміну від його невдячної нації в мене немає й крихти злорадства з приводу майбутнньої відставки по закінченні терміну президентської каденції. Але й не жалкую, тому що він не зміг(вірніше, не захотів) реалізувати всі передвиборчі зобов'язання, і народ цього не подарував. Не буду сперечатися стосовно того, що він переніс 60 операцій, це дійсно страшна мука, але справжньому чоловікові все ж не личить публічно про це заявляти, бо це не додає авторитету. Може пан В.Ющенко й непоганий банкір, але президент не повинен бути вузькоспеціалізованим фахівцем в царині якоїсь галузі. На мою думку, президент повинний добре розумітися в історії, психології й дипломатії та бути безмежно відданий справжнім інтересам країни й народу. Пан В.Ющенко, мабуть, говорив правду, сказав, що ненавидить політику. Бо вузькоспеціалізований фахівець набагато корисніший саме в царині своєї галузі. З всім, що сказав пан В.Ющенко стосовно Ю.Тимошенко та В.Януковича, я повністю згодний. Але стосовно політичних перспектив пана В.Ющенка в мене дуже великі сумніви. По-перше, він практично зрадив навіть самого себе, не виконавши належного розслідування навіть свого отруєння, а про гасла "Бандитам - тюрми" чи справедливого розслідування "справи Ґонґадзе" я вже мовчу. По-друге, В.Ющенко, як і практично вся нинішня наша політична охлократія - уламок комуністичної номенклатури, і на відміну від своїх колишніх колег А.Рюйтеля(Естонія) чи А.Квасьнєвскі(Польща) таки він не зміг повністю позбутися свого комуністичного минулого та уявлень, і тому інтереси певних осіб для нього дорожчі, ніж загальні інтереси держави й елементарної справедливості. Те, що партія "Наша Україна" зможе пройти у Верховну Раду - це ще питання, тому що її рейтинґ залежить від рейтинґу В.Ющенка, а найближчим часом він ніяк не підніметься. А те, що нинішнє керівництво "Нашої України" за інтелектуельним рівнем поступається БЮТу чи ПР - це не секрет, видно аж надто наочно. То ж навряд чи мислячі виборці віддадуть перевагу такій партії. Правда, теоретично В.Ющенко ще зможе повернутися у велику політику, об'єднавши партії національного й національно-демократичного спрямування, але для цього потрібно повністю відректися від усіх московських догм, а якщо він й зараз керується деякими з них, то й надалі навряд чи позбудеться їх. Хоча прогнози - справа невдячна, але припускаю, що В.Ющенко може опинитися на узбіччі політичного життя, як наприклад О.Мороз чи Н.Левензон-Вітренко.

Я не зловтішаюся з дуже ймовірної поразки пані Ю. Тимошенко, хоча й вона, м'яко кажучи, не ідеальна. Але мені дуже соромно, що країною керуватиме людина, яка за інтелектом тягне на третьокласника-трієчника, не більше. Судячи з даних екзит-полів, розрив сягає в середньому 5 відсотків. При чесному підрахунку голосів можлива корекція сягатиме плюс-мінус 3 відсотки в буддь-яку сторону. В кращому разі розрив становитиме 2 відсотки. В масштабі країни можна сфальшувати не більше 0,5 млн. голосів(це я веду про голосування вдома). Відкріпні талони майже не практикуються. Всього разом теоретично набереться всього 1,5 відсотка всіх зареєстрованих виборців. Це в ідеальному варіанті. Знаєте, я порівнюючи дані справ на своїй виборчій дільниці, наведу цікаву інформацію до роздумів. І 17 січня, і 7 лютого я приходив на дільницю близько 16 год. 30хв. Так ось, 17 січня на цей час проголосувала десь половина виборців. Сьогодні - вже 60 відсотків, хоча того разу погода була кращою і явка виборців була більшою. Я це кажу тому, що коли отримував бюлетень, минулого разу кількість розписок отримувачів бюлетенів явно було більше(в крайньому разі кажу про список виборців своєї вулиці, а дільниця обспуговує 1/4 селища). А дані я спитав у знайомого члена комісії(знаю цю людину ще з 2004, бо працювали тоді на одній дільниці).

Я розділяю Вашу стурбованість, бо "донецьких" знаю наочно. 2003 року, коли ще Майданом і не світило, в Донецьку сержантик МВД, лише за те, що я звернувся до нього своєю рідною мовою й не перейшов в спілкуванні з ним на "общепанятний", безапеляційно вирішив, що я "сбежал из психушки". Я вже не радий був, що приїхав туди, хоча моя мама звідти родом й в мене там є родичі й чимало добрих знайомих. З Вашої замітки я зрозумів, що "донецькі" займалися дебошом. За всіх так говорити не варто, але в сім'ї не без виродків. Та врешті, вони й не винні, що такими народилися. Винна влада, що використовує цих убогих та й призначає на державну службу. А владу, як відомо, обирає народ, який не думає що робить, та й не звик відповідати за свої вчинки, хоча, судячи з ситуації в Києві, навіть найтупіший й найлінивіший еуропеєць, другий раз би не наступив на одні й ті ж граблі - не обрав би Черновєцкаво на другий термін, а в такій ситуації, що Ви описуєте, вийшов би на демонстрацію й спочатку став би вимагати відставку міністра МВД.

Пізно схаменулися, шановні! Ой, які ж ви недолугі учні, якщо так швидко забуваєте уроки, які викладають вам ваші улюблені політики. Правда, я не буду вказувати вам, як чинити й кого обирати, бо це суперечить моїм переконанням, але гадаю, одну думку викласти варто. Я за фахом лікар, і щоб правильно встановити діаґноз хвороби, я не лише уважно вислуховую скарги пацієнта, а й роблю різні обстеження, щоб встановити максимально достовірний діаґноз. З таким принципом я розглядаю будь-що, навіть дії так званих політиків, до яких в мене найбільша відраза, бо вони практично всі бояться відповідальності за свої дії, хворіють на клятвопорушництво й піднесли себе, коханих, на захмарні висоти, уявивши себе ледь не богами, яким дозволено все. Не знаю як ви, шановні виборці, може ще й обожнюєте своїх улюбленців - це ваше право. Знаєте, для мене, як лікаря, всі пацієнти одинакові, хто б вони не були - чи пробачте, забльований безпритульний, чи президент. Клятва Гіппократа нікому не надає переваги, там лише одне поняття - людина. То ж і в звичайному житті я керуюся таким принципом. Дуже доречна ще біблійна заповідь: "Не сотвори собі кумира". Все це разом дозволяє сприймати мені світ більш-менш об'єктивно і робити відповідні висновки. Звісно, всі не можуть бути лікарями(та й чесно кажучи, чимало моїх колеґ не має справжнього лікарського мислення), але наведена вище біблійна заповідь буде дуже доречна всім. Не хочу нав'язувати вам свою оцінку, але наслідки свого вибору ви ще побачите, й боюся, що ви й тоді не зробите висновків. А свій висновок я зробив ще 18 січня, й не зміню й після 7 лютого.

Не знаю, як такому невдасі, який свою президентську каденцію ледве відбув половину відведеного терміну, вистачає нахабства давати такі безапеляційні оцінки й настанови. Зрозуміло, помиляються всі, але те, що робив п. Кравчук під час своєї президентської каденції, заслуговує на те, щоб з ним вчинили так, як з Н. Чаушеску(перепрошую, я свідомий противник смертної кари, просто дуже боляче, що ця людина не понесла відповідальності за свої дії). Назву лише деякі: махінації з нашими заощадженнями, ганебна торгівля за ЧФ, в результаті якої був порушений нейтральний статус України, що прийняла ВР 1990 р. під його ж таки головуванням, денаціоналізація народу(за нововведеними паспортами, хоча навіть в "совєтскіх" паспортах була графа "національність") та багато інших. Не знаю як в Україні, а в будь-якій нормальній державі це кваліфікується як державна зрада. Нехай подякує "порушнику Конституції" за те, що він не захотів його самого разом з наступником(а може, й послідовником) притягнути до відповідальності за їхні дії на своїх посадах. Те, що Л. Кравчук так лобіює Ю. Тимошенко, в мене напрошується висновок - він знайшов гідного свого наступника. Правда, в принципі для цього підходить й В. Янукович, але з його даними, в уяві пана Кравчука, робити справу буде набагато важче. Хоча я не фанат чинного президента, але мені боляче, що "вчорашні" переграли його, й національні інтереси українця навіть на словах(як В. Ющенко) ніхто не буде захищати, й вже святкують свою перемогу. Правда, перемогли не вони, а пришелепкуватісь українців. А це болючіше стократ.

Хочу зауважити одну цікаву деталь - за свідченням російського історика В. Ключевського, "великорос(тобто московець, "русскій") з'явився на історичній арені в середині 12 століття". Це дійсно так, бо князь Андрій Боголюбський, син київського Юрія Долгорукого й половецької принцеси, відмовився від батьківської спадщини в Києві й подався 1157 року у Владімір-на-Клязьмі, центр Владіміро-Суздальського князівства, населеного уґро-фіннами, і відокремившись від Києва, розпочав творити нову державу - майбутню Московію. Це ще дає зайвий привід московцям претендувати на історичну спадщину від Руси - України, бо їхній перший князь має київське коріння. Стосовно князя це вірно, але не не більше. Народ то залишився зовсім не слов'янським! Наслідуючи логіку московців, українці повинні претендувати на історичну спадщину від Швеції, бо наш королівський рід Рюриків походить звідти. Але це повна нісетнітниця, й нормальна людина не схоче це слухати.

На жаль, я не професійний політолог, а лікар, можу й помилятися, можу запропонувати й нове бачення. В основному ці політологи пишуть вірно - бо московському народу, починаючи з початку 16 ст. правителі й церква послідовно з диявольською впертістю, іґноруючи очевидні факти, нав'язували різні міти - "Москва - третій Рим", перейменували свою автохтонну назву Московія на Россію, вигадали слов'янське походження свого народу і т.д. Найбільше названі вище політологи бояться розвінчання міту про буцімто слов'янське походження "русскіх", які, за їхніми мітами, разом з українцями й білорусами є нащадками мітичної "единой древнерусской народности", а тому самостійне існування цих народів окремо аж ніяк не вписується в цей міт, бо прийдеться розкривати правду, а це загрожує не потрясінням, а навіть національною катастрофою, і це політологи добре розуміють. А правда, як на мене, полягає в тому, що московці генетично уґро-фінни, яким місіонери й королівська(князівська) адміністрація з Києва (Русі - України) накинула варіант староболґарської(церковної) мови й староукраїнську, які під впливом уґро-фінських субстратів (в основному в царині ґраматики й фонетики), а пізніше(в золотоординський період) тюрко-монґольських суперстратів(в основному лексика) дали поштовх розвиткові народної мови московського етносу, хоча за походженням цей етнос все ж таки переважно уґро-фінський. Ця обставина(мова) дала безапеляційну підставу вважати московців(росіян) вважати східними слов'янами за походженням, іґноруючи історичні факти. Для прикладу наведу французів, бо схема їхнього етногенезу багато в чому нагадує російський. Як відомо, територія Ґаллії(Франції) була ще за часів Юлія Цезара включена до складу Риму; він накинув ґаллам латинську мову, що потім зазнала сильного впливу ґалльського субстрату, а пізніше, після розпаду Римської Імперії, Ґаллію завоювали германці-франки, й мова населення зазнала ще вплив германських суперстратів, що дало поштовх розвиткові нинішньої французької мови. Як бачимо, основа мови за походженням романська(латинська), а загал народу в основному ґалльський(кельтський). Але французи, на відміну від "русскіх", не претендують на Рим чи Італію, не висувають абсурдних теорій про "єдиний латинський народ", а живуть своїм власним життям.

Не знаю, об'єктивно судити дуже важко, бо в Кьоніґсберзі я ніколи(на жаль) не був. Але чітко видно комуністичний червоний прапор, та й на помаранчевих зображена подоба серпа й молота. Про аналогію з польською "Солідарністю" не може бути й мови, бо та чітко й неоднозначно вимагала повного демонтажу всієї системи, а в даному випадку мова йде лише про відставку одіозних чиновників, не зачіпаючи основ системи. Та й Кьоніґсберґ для тієї держави особливого стратегічного значення не має - анклав повністю з усіх сторін оточений країнами - членами НАТО(Литвою й Польщею); зараз для Москви це зайва проблема, бо населення наочно може порівнювати свій рівень життя з Еуропою(хоча жителі, за винятком малочисельної німецької общини навряд чи сприймають всі еуропейські цінності), а виходи з Балтики також в руках членів НАТО - ФРН, Данії й Норвеґії. Набагато серйозніші для Путіна виступи в корінних провінціях й особливо партизанська війна на Північному Кавказі, що вже реально загрожує самим устоям його держави.

Треба це було робити відразу ж після інавґурації, а не перейматися інтересами "любих друзів" та кумів. Якщо пан Ющенко відповідальний політик, то він ще повинен відкинути тезу, що "Росія - наш стратеґічний партнер". Я не політик, а лише лікар, і то розумію, що кожний народ хоче жити гідно, навіть за рахунок інших, і це нормально. Навіть маленька Естонія перед східним монстром відстояла свої інтереси, і східний сусід, розуміючи, що естонці не піддадуться його тискові, вимушений був піти на рівноправний діалог. Ще раз повторюю, їхній президент веде політику в інтересах лише свого народу, і в нього немає таких понять, як "братський народ" чи "стратегічний партнер", і він заради оцих примар ніколи не поступиться інтересами рідної Естонії. До речі, там ніколи різним нацменшинам не надавали й не нададуть ніяких переваг на шкоду корінній нації. І там міґранти через механізм натуралізації мають довести своє право на громадянство. Не те, що в нас.

Згоден з паном Василем, але не лише "жиди і москалі" винні. Дуже велика частка вини й самих українців, що з радістю саджають їх собі на шию. Наочний приклад - президентські вибори тижневої давнини. І це за відсутності спецслужб, солдатів і танків на вулицях! Ніякі відговірки, що не було 350 років державності, не сприймаються. Наприклад, в словаків та словенців аж 1000 років не було державності, але це не знищило відчуття національної гідності, і вони не принижуються на весь світ, не називають колишні метрополії (навіть слов'янські!) своїми братами, а дійсно вибороли собі місце для життя в цьому жорстокому світі. А від українців цього точно не дочекаюся, коли навіть найосвіченіший президент в нашій історії (В. Ющенко) вважає колишніх (чи колишніх!) окупантів стратегічними союзниками! Те, що лозунг цього президента "Додому, в Еуропу" не спрацював, також не дивина, бо він полінувався ретельно вивчити етнопсихологію народу. Еуропейцям все ж таки видно краще, хто гідний ввійти до їхньої сім'ї. З повагою Юрій Хеннінґ

Цілком підтримую пана Василя та від себе додам, що В. Ющенкові треба було брати приклад з першого постсовєтського президента Естонії Л. Мері чи колишньої латвійської В. Вікерс-Фрайберґ, які не сюсюкалися зі своїми сепаратистами, не давали їм державних нагород, а ставили їх на місце, і таким чином уникнули поділу по Дауґаві чи Нарві. Вони раз і назавжди чітко визначилися зі своїми аналогами ОУН-УПА та зрадниками і окупантами. Скажене виття московських вовкулак на них ніяк не вплинуло. Навпаки, Москва стала розуміти, що ділові стосунки все ж таки мають взяти гору над імперськими амбіціями, бо чимало експорту на Захід йде через ці країни. Тому ці маленькі країни поважають в світі, вони члени НАТО та ЕС. То ж повторюю, варто вивчити їх досвід, ретельно проаналізувати свою роботу і помилки, а тоді робити плани на президентство. Запам'ятайте: політика - це жорстока штука, і в ній не повинно бути ніяких ілюзій та сентиментів, кумів та "любих друзів". Там працюють лише професіонали і прагматики.