Питання про вміння грати в древню і, кажуть, вельми інтелектуальну гру хотів би задати нинішнім можновладцям. Особливо тим, від яких залежить прийняття якщо не доленосних, то все-таки важливих для життя рядового загалу рішень — законів, постанов, підзаконних актів (останні, до речі, в нашому житті віддавен відігравали важливішу роль, ніж закони).

Певен, що більшість відповість на питання ствердно. І тоді дозволю собі задати друге: "А на рівні якого розряду?" Це важливо, бо від кваліфікації гравця залежить те, на скільки ходів наперед він прораховує подальший розвиток партії, а значить — свої подальші дії.

Сам колись захоплювався шахами, але вчасно зрозумів, що чемпіонських лаврів не досягну, тож переключився на спортивну гімнастику. Не стільки очікуючи високих результатів від другого виду спорту, скільки для користі тіла. Бо ж відомо, що в здоровому тілі — здоровий дух.
Так ось, якщо політик не грає на рівні майстра спорту, то йому краще стати гімнастом. Менше шкоди для загалу принесе. Ну, хіба що, невдало приземлившись після вправи на брусках чи поперечині, собі шию скрутить. Але то справа особиста…

Цей задовгий вступ зробив, щоб підготувати читача до сприйняття отих самих невеселих міркувань, про які у підзаголовку сказано. Насамперед Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо обмеження споживання і продажу пива та слабоалкогольних напоїв", прийнятого Верховною Радою України 21 січня 2010 року (за прийняття його проголосувало 359 народних депутатів — якби в чомусь путньому така одостайність!).
Пояснюють, що метою цього законодавчого акту (не просто метою – основною метою, виходить, є ще й неосновні, про які чомусь мовчать) є стимулювання здорового способу життя, підвищення культури споживання слабоалкогольних напоїв.

Ну, за здоровий спосіб життя хто ж обома руками не проголосує? Щодо культури то тут деякі застереження є. Виходить якщо естетично (із кришталевого келиха, за столиком, застеленим свіжою скатертиною), то воно і здоровому способу життя не завадить. А якщо, як дехто звик, "з горла", плямкаючи губами і охкаючи від задоволення, то шкоди — не оберешся. Але це вже так — дрібне чіпляння звичного до правок не завжди вдатно виконаних текстів професійного журналіста. Краще розповім про один випадок.

Якось повертаючись смерком із пляжу, почув поруч вищання гальм і майже інтелігентне звертання-вигук: "Чоловіче!" (як законослухняний громадяни передаю у перекладі державною мовою). Що гукали саме мене, сумнівів не залишалося, бо на відстані добрих двох десятків метрів нікого більше не було.

Зупиняюсь, напівобертаюсь і бачу двох одягнених у міліцейську форму молодиків, що зупинили свої (мабуть, службові) скутери.
— Ви до мене? — починаю діалог.
— До вас. Ви чому це з пляшкою ходите?
— А в чому річ?
— Закон про заборону розпивання пива у громадських місцях знаєте?
— А я не розпиваю.
— Але ж пляшка відкоркована.
— Щодо права переносити в руках відкорковану чи закорковану пляшку у законі нічого не сказано. Закони треба знати вам, хлопці, — і показавши, що в пивній пляшці ніс звичайну воду, попрямував своєю дорогою.

Якщо чесно, то деякі деталі спілкування з правоохоронцями (точніше, мабуть, правоохоронцями бо ж вони мені не представлялися, а форму пошити — не проблема), то я їх опустив. Просто після першого їхнього питання я поцікавився, чи не хотять вони, щоб поділився з ними вмістом пляшки, на що вони чемно відмовилися.
Ось такий рядовий випадок. А чи ж рядовий? Вважаю, що ні. І ось чому. Цитую офіційний документ обласного управління статистики, яке оприлюднило подані нижче відомості про криміногенну ситуацію на Чернігівщині з посиланням на органи внутрішніх справ:

"Протягом січня-червня 2010 р. зареєстровано 5186 злочинів (в 1, 5 раза більше, ніж рік тому), з них 2002 (38, 6 відсотка) — тяжкі та особливо тяжкі… Збільшення кількості злочинів сталося в м. Чернігові та в усіх районах області, крім Носівського". І далі: "Із загального числа причетних до злочинів осіб (2366), учтановлених органами внуктрішніх справ, …16, 4 відсотка знаходились у стані алкогольного сп'яніння".

Я знаю, чому графа про стан алкогольного сп'яніння постійно фігурує у зведеннях про криміногенну ситуацію: такий стан вважається обставиною, що обтяжує злочин. Це правильно. Але я завжди виводив із себе людей у правоохоронних одностроях, коли у неофіційній обстановці (а серед правоохоронців, працю яких глибоко поважаю і серед яких завжди мав немало добрих знайомих і навіть друзів) запитував: "Якщо п'яних серед злочинців у кілька разів менше, ніж тверезих, то боротися, виходить, треба насамперед із тверезими?"

Жарт, звичайно. Хоча в кожному жарті присутня доля істини. Я, приміром, коли дозволяли продовжувати свої міркування, завжди говорив, що найсерйозніші злочини коять тверезі. П'яний може вихопити в перехожого гаманець, може почати бійку, але організувати рейдерську атаку і захопити підприємство, яке коштує в мільйон разів більше, ніж вміст найтовстішого гаманця, може тільки тверезий. Але це вже трохи інша тема.

Повернемося до згаданого вище Закону "Про внесення змін…", яким якраз і внесено зміни да Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів". Так ось зміни ті забороняють споживати пиво, алкогольні і слабоалкогольні напої зокрема у "закритих спортивних споруда (крім пива у пластиковій тарі)". Як вам подобається таке уточнення? Людині, що знає хімію в об'ємі програми середньої школи, відомо, що не буває пластикової тари, яка була б абсолютно нейтральною до будь-якого напою, у тому числі й води. То навіщо ж нам локшину на вуха вішають, твердячи, що про наше здоров'я хтось піклується?

І все-таки я не проти згаданого закону, хоч він і має явні мінуси. Виходжу з принципу, що краще поганий закон, ніж хороше беззаконня. Я проти законодавців, які не вміють грати у шахи. Так, добре, що у нас стало менше галасливих компаній на вулицях, розбитих пляшок на дитячих майданчиках чи на шкільних подвір'ях. Але погано, що натомість стало більше у півтора раза злочинів, із яких майже 39 відсотків – тяжкі та особливо тяжкі. Погано, що в нашій області злочиність зросла в усіх, крім Носівського, районах і в обласному центрі.

Що ж робити? Вчитися грати у шахи, тобто прораховувати свої дії на якомога більший період. Думати, чим наша справа обернеться. Із цього приводу питання до законодавців: скільки років маринується проект закону про муніципальну міліцію? Чому він не прийнятий? Кажуть, створення нової правооохоронної структури — річ дорога. Неправда. Муніципальна міліція може і повинна працювати за принципом повної самоокупності. Штрафів, накладених за розпивання того ж пива, викидання сміття на вулицях, куріння у невстановлених місцях, забруднення довкілля і т. ін. цілком вистачить на зарплатню цій міліції. Але тоді правоохоронці, яким належить боротися з гвалтівниками і грабіжниками, убивцями і розкрадачами державного майна і особистого майна громадян, займатимуться своєю важливою справою, а не відволікатимуться на зауваження перехожим, які ходять вулицями з відкоркованими пляшками. Кожному, як кажуть, своє.

Особистий досвід — штука дуже суб'єктивна. Повторити те, що корисне одному, з користю для іншого не завжди вдається. Але скажу – раптом комусь знадобиться. На моєму городі горобці випивають більшу частину напівдостиглих шапок соняшників. Я дивлюся на це з гумором. Як і моя давно покійна бабуся, яка завжди казала, що пташкам теж треба жити. Але якби навіть від соняшникового насіння, вирощеного на власному городі, залежало моє благополуччя, а я був суперолігархом чи міністром оборони, ніколи б не віддав наказу вдарити по горобцях з гармат. Для цього цілком досить дитячих рогаток чи майстерно виготовленого опудала.

Олександр ОЛІЙНИК.