На початку Незалежності українські організації Дніпропетровська
багато доклали зусиль, щоб змусити замінити на поштових
скриньках радянський герб на український. Це таки сталося, коли
масово заміняли старі скриньки (сині) на трохи більші (жовті).
На нових скриньках була нова емблема Укрпошти (виділена
іншим кольором і рельєфна), на якій виразно видно Тризуб (див.
на фото). Але невдовзі дніпропетровські очільники Укрпошти
цей Тризуб почали заліплювати якоюсь новою емблемою з написом
"УКРПОШТА", але без жодного натяку на державний герб (теж див.
фото): якась стилізована графіка з натяком на голубів. Ці
наклейки зривали, і тоді знов відкривався Тризуб, але невдовзі
наклеювали нові.
І от нещодавно українська емблема перемогла безнаціональну:
з'явилися нові наклейки вже з Тризубом. Чи надовго ця перемога?
І які впливи її спричинили! І, нарешті, чому мали місце такі
змагання за державний герб у межах державної структури?
Віктор Леві, Дніпропетровськ

Дозвольте так назвати двох "братів-слов'ян" - українців і
поляків. Сталося, що слов'яни мусили, щоб долучитися до Заходу,
долати, умовно кажучи, гірський хребет, що відділяв їх від
нього. Так, поляків це теж стосувалося!- читайте "Хрестоносців"
Сєнкєвича, де він протиставляє свій народ Заходу і величається
нецивілізованістю дослівно так, як росіяни! Сталося, що
українці з поляками долали цей хребет в одній зв'язці. Сталося,
що поляк у цій зв'язці йшов (і йде) першим, а українець другим
- бо поляки і півтисячоліття тому, і тепер зробили західній
вибір певно, тоді як українці посуваються вперед з головою,
оберненою назад. Але, бувши в одній зв'язці, все знаходять
теми конфліктів між собою. Це не лише братовбивчі 1648,
1768, 1942 роки, а й гіпертрофована пам'ять про них, і то з
обох боків - на втіху тим, хто хоче, щоб ми пам'ятали те, а
не Катинь і Батурин! І ми, і поляки повинні осмикувати тих,
хто це роздмухує.

Десь у вересні я розповідав, як, у рамках туру на підтримку
Юлії Тимошенко нібито як українського майбутнього кандидата
в президенти, відомі українські нібито актори підтримували
збереження русифікації Дніпропетровська, даючи виставу
французького автора в російському, а не українському перекладі.
Та ще й на сцені обласного УКРАЇНСЬКОГО театру ім. Шевченка,
керівництво якого, в свою чергу, не погребувало надати сцену
для цього русифікаторського дійства. Та це, виявилося, були
квіточки, а ягідки попереду. Знов, як оце бачите на світлинах,
гастрольний десант до Дніпропетровська з Росії російською
мовою, знов в українському театрі (мало ім російського
дніпропетровського театру ім. Горького?!). А ще, виявляється,
це вже не УКРАЇНСЬКИЙ театр (до речі, перший в УРСР, заснований
1918 р. в Києві, що його згодом радянська влада перевела
"на перевиховання" до пролетарського Катеринославу, як Мао
Цзедун посилав інтелігенцію до села "на перевиховання")! Це
просто такий-собі Драмтеатр им. ШевченкО.
Це все тривожно нагадує сумну історію Кримського, колись
українського, театру. Коли наприкінці 1980-х в Криму заходились
явочним порядком у межах кордонів України й на теренах
історичної Батьківщини кримськотатарського народу творити
російську автономію, тоді насамперед викинули з назви театру в
Сімферополі слово "український", одночасно на його сцені з'явилися
також і російські вистави - і де тепер той театр? Та ні,
театр є, а українського театру нема. Чи не йдеться й у
Дніпропетровську до того самого?