В 1672 році сусіднє село Авдіївка за підтримку на виборах гетьмана було пожалуване гетьманом Іваном Самойловичем в довічну власність Чернігівському полковнику Василю Дуніну-Борковському. Пізніше Самойлович прагне обмежити вплив В. Дуніна-Борковського, який був на той час одним із найбагатшою і найвпливовішою людиною на Гетьманщині. Тому поряд з Авдіївкою він засновує поселення назване Шаболтасівкою. Метою такого кроку було створення противаги значно більшій і багатшій Авдіївці. Та й землі біля Шаболтасівки вже не могли відійти до Дуніна-Борковського. Так подає Вікіпедія http://uk.wikipedia.org/wiki

Івана Мазепу, який своїм універсалом у 1691 році пожалував село Шаболтасівку В.Дуніну-Борковському. В 1702 році Дунін-Борковський помирає і село переходить до його сина Михайла, одруженого на Парасці - дочці миргородського полковника Данила Апостола. Напевно, він часто бував у своєї доньки і йому сподобались землі, якими володів його зять, бо в 1710 році Данило Апостол одержав грамоту від царя на села Чернігівського полку - Хлоп'яники, Лузіки, Рудню, Ушівку, Авдіївку і Шаболтасівку. Авдіївку він залишає своїй дочці, а іншими володіє сам.

Під час російсько-шведської війни за два кілометри від Шаболтасівки на межі шаболтасівських і понорницьких земель загін козаків Івана Мазепи розгромив загін російських драгун, які займалися збиранням продовольства для російської армії. На місці бою до цього часу збереглися кургани над могилами загиблих.«І хоч як важко було копати заморожену землю, вирито широку яму, поскладено мерців, і Мручко (сотник охотників) перший кинув на них три заступи чорної української землі, перше на своїх, а тоді й на московських. Кидаючи на своїх, казав: - За тую землю ви погибли. Нехай же вона вам легкою буде!" А кидаючи на москалів, приговорював: - По землю нашу послав вас цар, ви сповнили його приказ, спіть же у ній спокійно. Козаки вінком обступили могилу і мовчки прощалися з товаришами і ворогами. Нині вам, а завтра нам, може, те саме буде. Ніхто не промовив зайвого, зневажливого слова. Ангел смерті повіяв на них своїм студеним крилом. Сонце ясним оком глянуло на світ і озарило ще одну нову, високу могилу, котрих на Україні так дуже, дуже багато.» - Це уривок з історичної повісті Богдана Лепкого «Полтава», в якій детально описано бій українських козаків і російських рейтарів під Шаболтасівкою.

Історія села писалася і в наступні десятиліття. У часи правління Катерини ІІ, коли вона проїздила по Україні, до її ескорту прибився серб, який їй дуже сподобався. В знак своєї прихильності вона йому подарувала земельний наділ, де тепер знаходиться урочище Сербове в Шаболтасівці. Звідси і пішло шаболтасівське прізвище Серб.

Після адміністративно-територіальної реформи Катерини ІІ Шаболтасівка входить до Покошицької волості Кролевецького повіту Чернігівської губернії. За переписами на початку 19 ст. в селі налічується 27 дворів. Пізніше в село переселяють декілька десятків кріпосних селян на землі поміщика і петербурзького сановника Констадіуса. В середині 19 ст. поміщик Констадіус дарує землі в Шаболтасівці своїм племінникам братам Шульжинським.

Після розкріпачення Шаболтасівка починає інтенсивно розростатися.В другій половині 19 ст. біля сільського кладовища була збудована дерев'яна Покровська церква, яка була знищена в 30-х роках 20ст. З неї були збудовані ряд приміщень: школа, магазин, житлові будинки. До революції існувала початкова школа, в якій навчалося до 60 учнів.

У 1931 році в селі організовано колгосп "Перше травня". Перед початком війни село мало 319 дворів з населенням 1401 чоловік. Село постраждало від Голодомору у тридцяті роки.

Під час ВВ війни на півночі села у вересні 1941 року воїни 141-го кавалерійського полку, виходячи з оточення, вели нерівні бої з елітною есесівською дивізією "Рейх". В пам'ять цих подій за селом по трасі в місці стику трьох районів: Сосницького, Коропського та Н.-Сіверського побудовано пам'ятник. Визволене село 28 серпня 1943 року. Значних збитків господарству було завдано Великою Вітчизняною війною. Тяжко було відбудовувати село та колгосп. На післявоєнні показники врожайності та поголів'я вийшли тільки в кінці п'ятидесятих. У селі було 373 двори з населенням 1566 чоловік. Під час війни відомо, що декілька шаболтасівців заслужили звання Героя Радянського Союзу. Після війни 194 мешканців села не повернулися додому, 150 чоловік молоді було вивезено на примусові роботи до Німеччини.