| Sivershina | Дата: Понеділок, 27-Сер-07, 15:08 | Повідомлення # 1 |
|
Група: Редактор
Повідомлень: 6
Нагороди: 0
Статус: Відпочиває
| Виблi, що в Куликiвському районi, — старовинне козацьке село. Тут i зараз дiє органiзацiя Українського козацтва, знають i бережуть свою iсторiю. Сiльський голова Анатолiй Ревко, який є командиром Виблiвського куреня «Виблiвська сотня Степана Шуби», давно вивчає iсторiю села, чимало робить для вiдродження нацiональних традицiй. Ось його цiкава розповiдь про одну зi сторiнок козацької iсторiї Виблiв.
— Село Виблi двiчi удостоїлося вiдвiдин росiйських iмператриць. Уперше, у 1744 роцi, це зробила Єлизавета I пiд час переїзду з Чернiгова до Нiжина. Ця дорога проходила по околицях Виблiв, де «дочку Петрову» зустрiчала сiльська козацька делегацiя на чолi з виблiвським сотником Миколою Тризною (нинi вулицю Польову в селi називають Шлях).
У 1787 роцi Катерина II здiйснила свою вiдому подорож по Пiвденнiй Росiї (Малоросiї), тобто по Українi. До такої подiї всюди готувалися заранi: спецiально обговорювався маршрут, визначалися станцiї для зупинок екiпажiв. У Виблях ще в 1786 роцi був збудований «путейний палац при двох житлах» — дерев’яне примiщення, трактир для зустрiчi пiд час можливої поїздки Катерини II.
У виданнях дореволюцiйного журналу «Киевская старина» є документи, матерiали, спогади про цю поїздку.
23 сiчня 1787 року пообiдньої пори iмператриця зi своїм почтом заїжджала i в село Виблi.
Одна з двох центральних вулиць села (нинi Травнева) здавна називається Новикiвська, оскiльки тут ранiше жило багато козакiв — представникiв цього прiзвища. Дехто з їхнiх нащадкiв i зараз тут мешкає. Частина цiєї вулицi з провулком у давнину називалась Царина, i дуже ймовiрно, що саме по нiй їхала iмператриця Катерина II. На цiй дорозi зустрiчав, вiтав її люд iз Виблiв i всiєї округи. «Путейний палац» знаходився ближче до Троїцької церкви — мiж церквою i Городком (так ранiше й тепер називався центр села). Сама назва вказувала на те, що Виблi колись були сотенним «городком», «мiстечком».
Як вимагав фаворит iмператрицi князь Григорiй Потьомкiн, за тодiшнiм ритуалом Катерину мали зустрiчати урочисто, пiдносити хлiб-сiль, а головне — всi, у тому числi козаки, мали, знявши шапки, вклонитися їй у ноги.
Та не дуже чемно, привiтно зустрiли її козаки виблiвськi. Бiльшiсть не пiшли вклонитися царицi або стояли, нагнувши голови, — не простили «вражiй бабi», що поглумилася над вольностями козацькими, над їх славою — поруйнувала Запорiзьку Сiч.
Як не вмовляв, а потiм як не погрожував виблiвським козакам Потьомкiн, не вклонились, лишились вiрними своєму характеру, своїй вольнiй вдачi. Навiть спробували поскаржитись (чи то усно, чи то письмово «чолобитною») царицi про «утиски люду свого».
Таке «нахабство» обурило царицю, вона й висловила незадоволення, зневагу, образу. А решту свого шляху до Нiжина Катерина подолала, очевидно, бiльше нiде не зупиняючись через поганий настрiй, який зiпсували їй у Виблях. На це, зокрема, опосередковано вказує той факт, що загалом шлях вiд Чернiгова до Нiжина ескорт царицi проїхав за 4 години (з 15-ї до 19-ї) — досить швидко як для кiнних екiпажiв узимку.
Iсторичнi документи дають нам можливiсть знайти факти з минулого, якими ми можемо пишатися, риси характеру, вдачi наших славних козацьких предкiв.
|
| |
| |
