Тут збереглися залишки слов’янського городища 10 – 12 ст. Як свідчать письмові джерела, населений пункт С – Дівиця виник десь у 12 ст. на захід від сучасного села і являв собою невелику фортецю по Ковчинському шляху, яка була зруйнована польсько – литовським військом. Новий населений пункт був заснований за два кілометри на схід. Село належало Чернігівському козацькому ватажку Салтику. В нього була красива дочка, яка під час купання утопилася в озері. В пам’ять про її і була дана назва населеному пункту Салтикова – Дівиця, а озеру – Дівиця. Населений пункт був обнесений земляним валом і глибоким ровом. Це було сотенне козацьке містечко з центральною вулицею „ Хворостянка”. На цій вулиці була церква і початкова школа, тут був маєток поміщика Салтика.

Населення села складалося з вільних козаків, які несли військово – охоронну службу, та підневільних селян, що працювали на багатих козаків. В писемних джерелах Чернігівського єпархіального відомства відомо, що на початку 17 ст. у містечку було населення 18 000 чоловік.
Ще раз населений пункт зазнав руйнувань у другій половині 17 ст. 1663 (4 ) році, коли польський король Ян Казимір під час агресивного вторгнення на Україну стояв своїм військом під С – Дівицею загрожуючи знищити її, але жителі села героїчно оборонялися, залишаючись вірними непорушному союзу із російським народом. Як згадує літописець: „ Несколько дней длилась осада и множество жолкеров пало”. Лише шляхом обману взяли поляки С – Дівицю , а населення – „одних изрубили, других отдали в неволю татарам”. Головним організатором і керівником героїчного захисту фортеці був С – Дівицький сотник козак Трокач.

В наступні роки в зв’язку із зростанням великого землеробства, землеволодіння на території села утворились поміщицькі маєтки. Кращі землі в основному належали поміщикам. Поміщику Селецькому належало більше 1000 га орної землі та луків. Цей поміщик був віцегубернотором Люблінської губернії. Поміщик Шендюх та Лепський мали землі до 1000 га і лише третина земельних угідь належала селянам, з яких багато зовсім не мали земельних наділів. Населення займалося вирощуванням тютюну, який закупляли купці і відправляли на фабрики.

Проти царського режиму і поміщицького землеволодіння серед селян С – Дівиці наростало велике незадоволення. Частина революційно настроєних селян брали активну участь в боротьбі проти царсько – поміщицького режиму. В період російської революції 1905 – 1907 рр. тут відбулися бурхливі селянські виступи, які в червні і липні 1905 р. влились в збройну сутичку з поліцією. Під час ярмарку, який щороку відбувався в селі 24 червня 1906 р. під керівництвом селянина Собко Корнія Константиновича в селі був проведений мітинг, з вимогою перерозподілу землі. Мітинг закінчився збройною сутичкою з поліцією, яка була присутня на ярмарку, з метою встановлення порядку. 16 чоловік, жителів села, і Собко К.К. було кинуто в тюрму ( Дмитрук Д.П.)
Особливо активно виступали жителі села в роки боротьби за владу Рад. В грудні 1917 року тут був створений ревком, а на весні 1918 року напередодні німецької окупації, в районі села був організований і активно діяв партизанський загін.

На початку 1918 р. у село прибув житель цього села матрос – комуніст Вересоцький Кирило Петрович. Він був командирований від партійного центру до своїх земляків для організації і зміцнення органів радянської влади на місцях ( загинув військовим комісаром на Східному фронті у 1919 р. ) До членів підпільної організації, яку очолив в селі Вересоцький К.П. входили: Юхим Швидун, Степан Антонович Мисник, Ба дуля Степан Мусійович.

На території села були бої з петлюрівцями і денікінцями. Організатором озброєного загону, що звався „ Загранотряд” був Вересоцький К.П. командиром одного із загонів був М.Йоєнко. Активну участь у боротьбі з денікінцями приймав Козачок С.В. – був секретарем С – Дівицького волревкому, нині генерал у відставці.

Першим органом влади Рад в селі був Волревком ( 1918 р. ) Поруч було створено сіль ревком, першим головою якого був Іван Пантелеймонович Зелко, що наступних років очолив комітет незаможних селян ( комнезам ).

Націоналізацію поміщицьких земель було проведено в 1918 році місцевими органами влади.
Організація першої парторганізації теж припадає на кінець 1918 року.

Уповноваженим від Чернігівського губкому партії з правом видачі партквитків був Вересоцький К.П.. В парторганізацію входили: Гольонко Федот, Іван Федорович Любко, Данило Євтухович Ковтун, Юхим Швидун, Степан Антонович Мисник, Бадуля.

Комсомольська організація була створена в 1925 р. Спочатку було 10 чоловік. Першим секретарем був Григорій Юхимович Артемець. Першими комсомольцями були: Сап овець Захарій Олександрович, Вересоцький С.П., Золотар З.О.. Селюк М.Н. в 1928 році в селі було створено два колгоспи ім.. Т.Г.Шевченка, головою був Іларіон Карпович Лимар і „Новий шлях” – головою був Яким Захарович Дмитрук.

Під час проведення колективізації були прояви опору куркулів, діяла банда Матяха ( банда була розгромлена, керівник розстріляний).
20 серпня 1930 року заснований колгосп „ ІІ – П’ятирічка”. ( так числиться по архівах району ). В 1932 р. два колгоспи об’єдналися в один ім. Т.Г.Шевченка, першим головою якого був Андрій Павлович Швидун ( загинув в час Великої вітчизняної війни, заборонений в братській могилі в центрі села).

В 1934 р. колективізація була закінчена, колгосп дістав назву „ ІІ - П’ятирічка”. Важка спадщина залишилась від царизму в галузі освіти. На 2,5 тисячі населення працювала школа на три класні кімнати. Виконуючи ленінські заповіти про культурну революцію, інтелігенція села під керівництвом партійних та радянських організацій прийнялась за навчання дорослих.
Через школи – лікнепи пройшли сотні громадян. Всі діти шкільного віку залучені до школи. Неписьменність на 1938 рік в основному була ліквідована.

В червні 1941 року мирну працю народу було перервано віроломним нападом фашистської Німеччини. В період тимчасового відступу з села було евакуйовано на схід майно колгоспу. Колгоспну худобу супроводжував колгоспник Любко Іван Федорович.
Село було окуповано загарбниками 17 вересня 1941 року і визволене 21 вересня 1943 року. ( Є спогади жителів села про ці події ).

Німецькі окупанти чинили жорстоку розправу з населенням, яке виступало проти них. Біля 200 чоловік молоді було вивезено на каторжну роботу в Німеччину. Активістів 30 чоловік –розстріляно, спалено 44 двори.
Недалеко від села діяв партизанський загін „ За Батьківщину” в ньому брали участь і жителі С – Дівиці.

Сотні жителів села боролися в рядах Радянської армії .
Житель села Дитюк Василь Кузьмич за героїзм удостоєний високого звання Героя СРСР і 144 жителі села нагороджені урядовими нагородами. 314 чоловік загинуло смертю хоробрих. В 1975 році 21 вересня на честь загиблих односельчан був відкритий Обеліск Слави.
Після звільнення села трудящі активно взялися за відбудову народного господарства.
Побудовано нові тваринницькі приміщення.

В 1958 році село електрифіковано.
В 1957 село радіофіковане.
В 1960 році побудовано нове приміщення лікарні,
1962 р. – пологовий будинок,
1964 р. – амбулаторію лікарні,
1968 р. – контору правління колгоспу,
1967 р. – приміщення універмагу,
1971 р. – будинок культури ( березень ).
1972 р. – будинок сільської Ради,
1975 р. – добудоване приміщення школи і переведено на кабінетну систему навчання. Земельні угіддя села межують з угіддями сіл Хибалівки, Ковчина, Куликівки, та Ново – Миколаївки і Блистови Менського району.

Шляхи сполучення грунтові, а з районним центром асфальтовані з Черніговом – річковий шлях по р. Десні . На її берегах є чудові місця для відпочинку. Є озера : Криве, Отмит, Дівиця, Чернече, Вертетеч, Старуха.

На території села зараз є колгосп „ ІІ П’ятирічка”, який налічує 5280 га землі.
В селі є будинок культури із залом на 400 місць, стаціонарна кіноустановка, бібліотека ( заснована в 1952 році 15 червня ).

В 1975 році заасфальтований центр села, побудований новий зерносклад, агрегат для виготовлення гранул для тваринництва, побудовано приміщення дитячого садка колгоспу.

Із записів Галини Миколаївни Селюк ( Батицької )

За матеріалами сайту:
http://www.kulykivka.org.ua