День перший. Чернігів-Ніжин-Ічня.

Виїзд о десятій ранку. Дещо запізно, адже попереду було близько двохсот кілометрів. Довго "запрягав"... Набір необхідних речей був відносно невеликий, але неодноразово перевірений. Вибір маршруту, точніше однайомлення з коротшим, проводилося зранку безпосередньо перед виїздом.

Перспектива шукати банкомати в райцентрах не здавалася цікавою. Після такої технічної зупинки вирушаю за пішоходний міст через Десну. Так намагаюся дещо вкоротити "крюк" через Количівку. Заразом урізноманітнити майбутню подорож невеликою ділянкою грунтовки.

Проїзджаю Єньків хутір. Повною мірою відчуваю сенс вислову "село неасфальтоване". Можна відчути себе гостем в минулому півстоліття тому. "Цивілізація" дійшла сюди лише у вигляді електрики. Далі мало бути село Підгірне і зорієнтуватися в напрямку руху було не важко. Але числені розвилки та повороти незнайомих лугових доріг привели знову до Десни.

Орієнтиром стала позначена на мапі спортивна база і грунтовка від неї до лісочку. За ним - повернення на запланований маршрут в селі Піски. Цілком виправдана назва - піски попадалися досить неприємні, перш ніж потрапити на асфальт.

Виїзджаю на трасу в напрямку Куликівки. Ех, дороги районного значення... Покриття переважно двох типів: "пральна дошка" і "наждак". Частина зусилля на педалях перетворюється або у тряску, або у вібрацію.

У Куликівці зупиняюся біля одного з магазинчиків. На одометрі дистанція 47 км. Беру сік і пару морозива, на додачу отримую порцію лайки від продавщиць за те що заніс велосипед до коридорчику. Селяни-то кидають свої "лисапети" надворі, не переймаючись їх долею. Оскільки подорожую наодинці, покупки робити досить незручно. Необхідно знайти до чого замкнути велосипед і забирати з собою цінні речі.

Далі Жуківка, Вересоч, Дрімайлівка. Дистанція - 70. Знову легкий "перекус" і далі через Вертіївку до Ніжина.

Неприємно вразило засилля реклами Литвина по цих селах. При чому очевидна зміна порівняно з минулорічною кампанією - тепер рекламують самого Литвина, а не величезні літери "М" та "И". Литвин на стовпі, Литвин на паркані, Литвин на дереві, Литвин в магазині, Литвин на дошці оголошень сільради... Найефектніші фотомоделі нервово палять осторонь.

Прикраса, що стала майже типовою - старий "Запорожець" на заправці перед Ніжином:

Ніжин. Дистанція - 100 км, на годиннику 16:00.
Один з Ніжинських танків, північна частина міста:

У Ніжині вперше. На топографічній мапі генштабу СРСР видно що маю переїхати міст через річку. Але коли почав підніматися на міст, виявилося що це вже міст через залізницю у південній частині міста. Річку просто прогавив. Увага була зосереджена на дорожню ситуацію незнайомих вулиць, а річечка виявилася багато меншою моїх сподівань. З огляду на час і відстань попереду беру на виїзді з Ніжина продукти з розрахунку на вечір і ранок.

Далі шлях проходить через Талалаївку, Безуглівку, Синдаревське, Дорогинку.

Потрібно поповнити запаси води, але колодязів на вулицях нема, а магазини в малих селах відсутні як клас. Помічаю один вже в останньому дворі на краю села... Мені навіть люб'язно надали велику новеньку кружку для заливання води у пляшку і розхвалювали свою воду.

Після розтягнутої вздовж шляху Томашівки лишалося 11 км до райцентру Ічня. Тим часом сонце остаточно сховалося за обрій. У низинах з'явилася холодна мряка.

Зупиняюся близько двадцятої години із 151 км на лічильнику. Місце для зупинки до ранку обрано за невеличким клаптиком лісу.
Перед тим натрапив на дорозі на недавно загиблого лиса...

.

.

---------------------------------------------
День другий. Дендропарк Тростянець.

Вирушаю далі близько 8:40. Поки що досить прохолодно. Вже через кілька кілометрів опиняюся біля північно-західного в'їзду до Ічні. Чергова пам'ятка на "танкову тему":

Якщо не цікаво відвідувати райцентр, слід звертати ліворуч і об'їхати Ічню з північного краю. Далі - Гужівка і перехрестя біля Іржавця.

Парафіївка. Одинадцять годин.
У центрі буде вказівник повороту на Качанівку із позначкою 5 км. За ним буде спуск, місток і крутий підйом на повороті.

Вирішую рухатися далі до Тростянця щоб зупинятися наступної ночі там. Остання ділянка дороги близько 22 км проходить через Южне і Верескуни. Тут вже на дорогах трапляються ділянки нового гладенького асфальту. Видно через аварійний стан доріг проведено "латочний" ремонт.

Тростянець. Тринадцята година. На що ми багаті - так це на танки! Встановлено досить оригінально - на колону. Тільки не завадило би пофарбувати...

Попередження:
в даному районі скористатися послугами UMC (він же MTC) ви не зможете. Покриття цього оператора відсутнє як явище. Єдине місце, де вдалося з'єднатися - одна з гірок у дендропарку. Не поговорити, а лише з'єднатися. Щоб лишатися мобільним, необхідно мати картку "Київстар" (чи його віртуальних операторів).

Вказівник на в'їзд до дендропарку стоїть практично зразу на в'їзді до села. Але спершу шукаю місце для ночівлі.

Зупинитися на день-два у Тростянці можна в двох місцях. Є дитячий санаторій на території парку. Правда жодної дитини на той час я не побачив. Не знайшов і головного лікаря навіть з допомогою телефону. Напевно потрібно було попередньо домовлятися. Гостей у будні дні наврядчи там чекають, та й саме в розпалі був "картопляний сезон"... Головний лікар - Валерій Тарасович (8-04633)-24923, є також телефон Лідії Йосиповни (8-096)-2137325.

Другий варіант - місцевий осередок зеленого туризму "Мисливська паланка". Розташований з адресою: вул. Асаулюка, 6 - це наступна вулиця після повороту до парку, теж є вказівник. Назв вулиць у селі чомусь нема взагалі - тільки номери будинків. Телефон (8-04633)-24784 або 24937, мобільний (8-097)-3845205. Хазяїн Маляренко Ростислав Петрович.

У той день, четвер, я виявився єдиним відвідувачем. Хоча за словами Ростислава у вихідні буває складно розмістити всіх бажаючих. Будинок на два входи з окремою частиною для гостей. Мені було запропоновано невеличку двомісну кімнатку. На стінах - шкури лисиць та ще якихось звірів. Є обігрівач. На дворі - душ з гарячою водою, стіл під навісом, є тир. Велика кімната являє собою приватний музей старовини. Зброя, інструмент, домашнє знаряддя і одяг, гроші і документи. Там же на стіні кілька дипломів на ім'я Ростислава за організацію осередку зеленого туризму.

.

Вартість послуг склала 60 грн. за добу та 44 грн. за триразове харчування. Їжа готується досить якісно і з натуральних продуктів. Хазяїн похвалився своїми поміркованими цінами, порівнявши обід за 27 грн. з вартістю у конкурента з Качанівки близько 50-ти грн. Ціни дійсно помірковані, як для туристів з Київа.

Мені турботливо пропонувалася організація відпочинку, якоїсь культурної програми... Ростислав розказував про парк та історію. Пояснив, що в нього не готель, де "дали ключі і йди гуляй". Насправді в даному разі саме це й було потрібно, тож від його пропозицій я відмовився і після обіду попрямував до парку.

За поворотом до парку - садиба квітів:

Вхід коштує символічні 3 грн. У кількох відгуках в інтернеті настійно рекомендують замовляти екскурсію (Прочай Надія Володимирівна, тел. (8-04633)-24795). Без розповіді відвідування буде не настільки цікавим.

Великий став:

.

Лебеді. Можна погодувати, прихопивши шматочок хліба. Самі підпливають до відвідувачів.

Парк прибраний, доріжки прометені. Встановлено таблички з інформацією про рослини.

Але парк чималенький і якщо заглибитися, можна натрапити на захаращеність. Самі штучні гірки поросли деревами та кущами і помилуватися краєвидами з них не вийде. На одній з них була встановлена кам'яна половецька баба... Та на жаль, знайшлися злодії що спокусилися її викрасти.

Покружляв досхочу парком. Так непомітно пройшло понад три години. Зі здоровою втомою йду відпочивати. За два дні маю на лічильнику 228 км, середня швидкість - 20,7 км/год. Пригадалася подорож до Новгород-Сіверського. Тоді кінцевого пункту ми втрьох дісталися за один день. Але ж і дороги на "маленьку батьківщину" Кучми були незрівнянно кращі і дещо раніше відбувся виїзд.

.

.

---------------------------------------------
День третій. Качанівка.

Близько 9:30 вирушаю назад до Качанівки через Парафіївку. Рухатися іноді доводиться через "димову завісу":

Заповідник огинає Майорський став. З Петрушівки дорога зпускається до мосту і піднімається від нього до воріт на в'їзді у Качанівку.

Національний історико-культурний заповідник КАЧАНІВКА

На сайті можна знайти необхідну інформацію, дізнатися про історію, відвідати фотогалерею, залишити відгуки.

Зупинитися можна у самому парку. Для цього є колишній будинок прислуги. Контактні телефони на сайті.

Перед спуском до заповіднику розташований осередок зеленого туризму "Соколиний хутір". Вказівник повороту ліворуч з позначкою 50 м присутній. На сайті вичерпна інформація. Хіба що окрім цін на послуги... Вони значно вищі ніж у Тростянці "Мисливська паланка", проте й можливості з розміщення та організації дозвілля гостей тут більші.

Розпочинаю огляд близько 11:30. Палац і будинки:

Вхід на територію палацу охороняється левами:

Але, на жаль, вони не можуть впоратися з японським автопромом... Чи це такі культурно обмежені люди, чи вважають що разом з дорогим джипом набувають право їздити і паркувати його де завгодно? Це наші, чернігівські:

Човнова пристань:

Вид на палац від пристані:

Далі по маршруту - "Романтичні руїни". Руїни чималеньки. Можна зайти до одного приміщення, що збереглося зі стелею і вікнами. Древні стіни не залишилися без автографів убогих духом...

Ландшафтний район "Порожня криниця":

Галявина "Зірки":

Могила Честоківського:

Георгіївська церква:

Огляд заповіднику зайняв близько чотирьох годин. Це навіть пересуваючись велосипедом. Можна припустити що на пішоходну екскурсію з детальним оглядом будівель і парку піде більша частина дня. В будь-якому разі, якщо відвідувати і Качанівку, і Тростянець, і можливо Сокиринці, знадобиться чимало часу. Також дорога навіть власним авто забирає значний час. Для такої змістовної подорожі бажано запланувати щонайменше два дні.

Вирушаю до Чернігова від Парафіївки близько 16-ї години. Добре відпочивши у попередню ніч, вирішую цього разу на ніч не зупинятися.

Стався один неприємний випадок на дорозі. Жінка на велосипеді з косою в руках несподівано виконала маневр ліворуч в момент коли я її обганяв. Врятували мене від зіткнення вибір безпечного інтервалу і звичка слідкувати за дорогою у дзеркало. Провів невеличку "роз'яснювальну бесіду" про необхідність озиратися в таких випадках.

Ще до того я помітив приємну відмінність в цьому районі поведінки водіїв по відношенню до велосипедистів. Звичайно водії рідко переймаються безпечним інтервалом, обганяючи велосипед. Там - навпаки: найчастіше обганяють далеко зліва, по зустрічній смузі руху. Навіть гальмують і пропускають зустрічний транспорт щоб не обганяти впритул.

Сутінки застають на тій же ділянці Ічня-Томашівка. На лічильнику 310 км загальної дистанції. Зупиняюся біля вже знайомої яблуні край села. Надзвичайно соковиті та солодкі плоди просто опадають на землю.

Бавлюся з налаштуваннями камери, фотографуючи захід Сонця

Піднявшись з низини до Синдаревського, стало не так прохолодно. Проте досить скоро довелося одягнутися тепліше і продовжувати шлях вже з лихтарем. Хоча він більше слугував для позначення себе на дорозі, адже саме був повний місяць і ясне небо.

Між Ніжином і Вертіївкою близько 22-ї години коротка зупинка для легкої вечері. Додому лишалося 99 км. Після півночі догори стали порожні. Можна було проїхати 10-15 хвилин, не зустрівши жодного транспорту. Села сплять. Тільки подекуди з ночі визирають пари яскравих котячих очей.

На перехресті перед Куликівкою вказівник з позначенням "Чернігів 36". Проїхавши всю Куликівку, на північному виїзді читаю "Чернігів 35". Оце так "вкоротили"! Там далеко не один кілометр.

Повертатися вирішую відомими шляхами, щоб не шукати дороги, "зрізуючи" луками. Попід дорогою горить суха трава. Чергова зупинка припадає біля жевріючих залишків стовбура дерева. Користуючись нагодою, зігріваюся. Потім кілька вправ для розминки і рушаю долати останній десяток кілометрів через Количівку і Десну.

Заводжу транспорт у квартиру. На мобільному 4:58 ранку, на лічильнику загалом 444 кілометри. Розбирати речі нема натхнення. Зкидаю теплий одяг і відключаюся до восьмої ранку...

Фотозвіт також на форумі "Велокиїв"