Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS



  • Сторінка 1 з 2
  • 1
  • 2
  • »
Форум "Сіверщини" » Сіверщина для Вас » Колонка редактора » Подорожі
Подорожі
ЖурналістДата: Понеділок, 30-Лип-07, 13:56 | Повідомлення # 1
Група: Видалені





Кримські враження
Севастополь, що терпить українські кольори

Жінчина інститутська подруга давно звала приїхати в її рідний Севастополь і ось вибралися – досить комфортний поїзд із Києва домчав за 17 годин. Зустрічаючих я попередив зразу:” Говоритиму по-українськи!”. Вони зовсім не перечили, хоча стереотип „Севастополь – город русской славы”, може, більше сидить у головах українців, ніж мешканців самого міста. Власне, своїм його мають повне право вважати і греки, що першими тут заснувалися (Херсонес у межах Севастополя!), і татари, що звали його Білим містом, і українці, оскільки перший флот на Чорному морі був таки український, і росіяни, які угніздилися тут завдяки розширенню своєї ненаситної імперії.

Місто доволі чисте – відчувається, що довгі радянські роки було закритим. Пляжі кам’янисті – бухта Кругла, де ми купалися першого дня, як і всі інші бухти, в камені. Погода, як у Чернігові – мабуть, відчувається розташування міста на 18 бухтах. Спеки, такої характерної для Криму, у Севастополі ми не відчули. І – може то мені так здалося – щось я ні цикад голосних не почув, ні йодистого морського запаху. Може, це літо таке?

По всьому місту розвішані величезні плакати із зображеннями російських адміралів і словами „Мы имеем право на русский язик, образование, самоуправление”. Без підпису. Певно, адмірали покійні так казали... Якщо ж серйозно – а хто те право відбирає?! Я, до речі, у книгарнях аж дві українські книги побачив – одна з них фантастика Дяченків „Дика енергія”, а газет із київських – жодної, з україномовних дві: просвітянську „Кримську світлицю” і „Флот України”. Зате багато українських кольорів в оформленні вулиць. Набагато більше, ніж у Чернігові. І в Севастополі, до речі, тризуб висить, а не масонські зірки, як оце недавно соціалістична міська влада в Чернігові порозвішувала...

А малому севастопольцю Максиму я подарував цікавенні диски з історії та географії України – з мультиками і загадками. Представився ж йому:” Дядько Василь з України”.

Херсонес, де й каміння говорить

Це не передати – як пахне древній Херсонес! Каменем, морем, вином, історією... Володимирський собор, відновлений незалежною Україною, гордо стоїть над фундаментами грецьких кімнаток (щось вони дуже вже маленькі були!), винарень, вузеньких вуличок. А в ньому – аж три ікони Алєксандра Невського, зятя татарського! До чого цей церковно-політичний несмак, якщо в такому соборі місце тільки грецьким святим-великомученикам, та ще може святому князю київському Володимиру, що тут охрестився, та його бабці Ользі, що приймала хрещення у Константинополі! А північний російський діяч Золотої Орди , що помер, обпившись кумису – бр-р-р... Та ще й біля самого вівтаря візантійського храму – рекламні вивіски храмів Новодєвічого монастиря, Ростова, Ярославля. Агов, лапотная Русь, куди до еллінізму?

До речі, про лапті

В іншому Володимирському соборі (усипальниці російських адміралів), де я молився за відсутності українського храму, бачив істинно русскаво чєлавєка – у сорочці – косоворотці, підперезаний якимось шнурком, у полотняних штанях, чомусь тільки туфлі були сучасними. Хрестився „істово”, при позіхах рот хрестив, поклони клав глибоко поясні. Службу, певно, розумів краще за мене – я, скільки не чую, а так звану церковнослов’янську мову не можу розібрати: не сприймаю отих „вонмім”, „пакі і пакі”... Євангелію, як і прийнято в російській церкві, читали задом до людей – цього я теж не розумію, адже Євангеліє перекладається як Добра Звістка, Блага Вість. Кому ця Вість? Богу? Звісно, ні – Він і так це все знає. Звістка – людям! Чого тоді від людей відвертатися?!

Сподобалося, що храм живий – зразу видно, що прихід постійний, а не напханий пляжними зіваками, як це буває на південному березі Криму. Діє паломницька служба, А от у проповіді священик абсолютно недоречно цитував імператрицю – таке враження, що спеціально нав’язують, щоб штучно наростити святість канонізованих московською церквою осіб імператорського дому. Он і в чернігівських храмах зобов’язали батюшок повиставляти „ікони” царя Ніколая Другого та його сім’ї поруч з іконами Богородиці та Спасителя. Глум політичний, а не пошук шляху до Царства Небесного.

В Євпаторії і бомжі говорять українською...

І зовсім це не жарт – сам чув уранці, як бомж торохтів порожніми пляшками і питав про якийсь „перший номер”. Хоча, звісно, українську в Криму можна почути тільки від відпочиваючих з Великої України. Але ні, брешу – у мене там є знайома баба Таня, яка на набережній травами торгує. То вона 25 років тому переїхала в той спечний Крим з Кривого Рогу і говорить так, наче вчора звідти – жодне російське слово до неї не пристало! Я у баби Тані щоліта беру чабан-чай – взимі, під час Великого Посту, о, які запахи від того бабиного чаю йдуть! Тож і побачивши її цього літа, мало не заволав:” Драстуйте, баба Таня!” Вона жалілася, що трави мало – погана зима була, у Криму персики померзли, багато винограду. Мало і у баби Тані торгівлі – купив хоч адамові яблука.

Кримська преса

Коли в Севастополі кіоскерка почула мою українську мову, стала пропонувати „Кримську світлицю”. Я відмовився, бо це число читав ще в Чернігові, Вона:” Вот видите – не хотите брать, а потом возмущаетесь!» Вияснити, хто „возмущается”, не вдалося, але сам факт хоч такої присутності української преси порадував.

„Кримська правда” обурено сичить на все українське, татарське, неросійське: якісь два поселення вернули собі історичні назви, татарське та грецьке, то і ґвалту, і крику! Затулін демонстративно друкується цілою колонкою – нате, мовляв, вам, заборонили в’їзд в Україну! Обурюються всі ті наволоки, що Україна вперше вимагала в день ВМФ Росії підняти на кораблях Чорноморського флоту РФ прапори країни перебування, тобто України.

У тій же „Кримской правде” – відповідь якогось Шишкіна (чув хто такого письменника?) на заклик провідних українських письменників щодо захисту української мови. Що воно тільки не пише! Ну, наприклад, якщо йому вірити, то в Одесі поширюється листівка, підписана „действующим народным депутатом” (прізвище якого, звісно, не названо, щоб до суду не йти за брехню):” Недовго вам залишилось потерпати від москальсько-жидівської окупації...Вже неподалік той час, коли комуно-кацапська влада повтікає туди, де її місце – в Західну Монголію. ... Тим, хто буде чинити нам опір, шлях один – на гілляку на очах всіх чесних українців”. Бред сивої кобили, як казав колишній Президент Леонід Кучма. Навіть до нього дійшло, що Україна – не Росія, а такий собі „пісатєель” Шишкін не може придумати нічого правдоподібного і вдається до печерних прийомів. Ще потерпіть його „творєніє”:” Не русские беспаспортные маргиналы набежали, как тараканы, заселили святую землю этнических украинцев. Наоборот: украинцы активно расселились по юго-востоку и Крыму, на исконно – русской или завоёванной с народами империи (так все-таки – російська земля чи завойована Росією? – В.Ч.) территории… Никогда русский народ не насиловал другие народы, русские люди не принуждали соседей говорить только на русском языке». Ой ти гой єсі та й годі!

Кожна нова кримська влада їде на поклін до Москви, видаючи це за розвиток страх як вигідного співробітництва. Поїхали і цього разу ставленики Партії регіонів – голова ради міністрів та голова Верховної ради Криму. І преса розтрубила і про окреме постачання газу для Криму (хоча окремої труби нема!), і про інвестиції, і про міст Керченський... А в’їдлива татарська журналістка у газеті „Первая крымская” написала у статті ”Новые московские мифы»:»До сих пор все достижения крымской автономии в сотрудничестве с Москвой увенчались открытием единственного магазина массандровских вин на Комсомольском проспекте российской столицы да отчетами фонда «Москва –Крым» об отдыхе детей и ветеранов в здравницах полуострова…»

Караїм – міський голова

Пам’ятник унікальному чоловікові – міському голові Євпаторії Семену Дувану відкрито у місті. У 35 років він став головою зачуханого напівсела і перетворив у місто- всеросійський курорт: було прокладено залізницю, пущено трамвай, а головне – відкрито унікальні лікувальні властивості озера Мойнаки, у солоній ропі якого і ми один раз повисіли, нетонучі. Після комуністичного перевороту Семен Дуван утік у Францію, де ще прожив 40 років. Зберігся його власний будинок і є вулиця його імені. За національністю – караїм, рідкісна нація, яка сповідує іудаїзм без раввинських забобонів, за що й переслідувалася євреями.

Українці йдуть. Як страшно!

Біля Іллінського храму – стаціонарна вивіска „Осторожно! В Евпатории появился Киевский патриархат!” І далі детально брешуть про патріарха Філарета, про архієреїв, які вже повмирали (вистачає совісті і на покійних писати!), одне слово – все у стилі Москви. А що ж їх так сколотило? Виявляється, у місті є громада УПЦ Київського патріархату, настоятель якої отець Ярослав провів освячення пасок прямо в полі, оскільки влада не дає місця навіть для будівництва храму.

Зате, до речі, в Іллінському храмі, збудованому греками і для греків, росіяни провели ремонт і грецьких святих-великомучеників замалювали Ксенією Петербурзькою, Іоаном Кронштадтським, сім’єю царя Ніколая Другого... Я потрапив на службу митрополита Лазаря, коли він поминав „о княгине российской Ольге...” Як кажуть у Чернігові, шо попало...

Текіє-дервіш

Це своєрідний монастир блукаючих дервішів – знову таки своєрідних монахів мусульманства. Вони молилися ...танцюючи. Ну, оцінювати чужий монастир не варто, але такий комплексів у світі збереглося тільки три – у Євпаторії, в Єгипті та в Туреччині. Хранителька Аніфа-ханум розповіла, що мусульманство привласнило собі філософію дервішів. Пили воду з джерела зі вставленими срібними пластинами, стояли в якихось „колах сили”, були в залі, де 150 років тому кружляли дервіші, були біля руїн мечеті, у якій, замкнений, обгавкав мене пес Султан (гавкіт був ознайомлювальним, не злим – він радів, що хоч хтось на нього увагу звернув). Кажуть, це місце знімає напади астми, нормалізує кров’яний тиск.
А в музеї кримсько-татарської культури я побачив так багато українського: і вишивка була явно з галицькими мотивами, і глек коуман цілком відповідає нашому куманцю – не дивно, адже українці становили значну частину населення Кримського ханства, хоч і не з власної волі. І в кого після цього повертається язик заявляти, що Крим – неукраїнський?

Василь ЧЕПУРНИЙ.

 
ЖурналістДата: Понеділок, 30-Лип-07, 14:00 | Повідомлення # 2
Група: Видалені





Подорож із Чернігова в Петербург

Замість епіграфа можна було б поставити фразу із відомого радянського новорічного фільму про те „кто летит в Ленинград?”, але я і не летів, а їхав поїздом, і не в Ленінград, а таки в Петербург, який прибрав горду приставку „Санкт”, тобто святий. Щодо останнього – ну-ну, але маю зазначити, що храми, де нам вдалося побувати, таки були переповнені.

І чого туди їхати?

Бо там живе мій армійський друг, про мою дружбу з яким у мене на работі і навколо уже розказують легенди, до речі, у нього – теж. Що й не дивно – стільки часу після армії, ще й друг-„москаль” у мене, націоналіста... Довго розказувати, але – ми дружимо. І українсько-російські проблеми обговорюємо не те що активно, а, сказати б по-російськи, яростно: хто чує наші суперечки вперше – жахається. А ми – дружимо...

Тож поїздка була приурочена до освячення квартири мого друга в Санкт-Петербурзі і їхали ми разом з отцем Сергієм Чечиним, настоятелем ніжинського кафедрального Всіхсвятського собору УПЦ Київського патріархату. О, треба ж пояснити ще як це мої росіяни уживаються з Київським патріархатом – за пропагандистськими кліше промосковських батюшок, не благодатним, неканонічним і т.д. Відповідаю, щоб ще більше забити памороки „канонічним” – син мого друга, мій хрещеник, якого якого я зву виключно по-українськи Сашко, хрещений в П”ятницькій церкві Київського патріархату. Тобто для справжніх росіян, які живуть у Росії, а не тих, які з України викривляють свої голови в північному напрямку, українська церква є цілком канонічною і благодатною. Он і отець Сергій розказує, як щоліта хрестить десятки росіян з Росії, в тому числі і доньку губернатора Сахаліна.

...Отож, поїхали – і не тільки освячувати, але й давно ми вже з отцем Сергієм (провідником по першій своїй професії) хотіли проїхати по засніжених просторах та вволю набалакатися про віру і церкву. Фірмовий поїзд „Либідь” йшов напівпорожнім, зате „Ладога”, якою ми добиралися назад – переповнений, що дало мені привід пожартувати на адресу моїх „москалів”:” Швидше до нас перебирайтеся, бачте, як ваш народ емігрує у Київ! Вам і місця не вистачить!” А вони, між іншим, цього літа вже шукали місцинку в Україні, куди б можна було переїхати, бо в Росії „нечем душать”. Отак-то.

Привіт від „бацька”

Білорусь приємно здивувала – акуратні станційки, всюди чистота і порядок, не валються шпали та дрова, як в Україні та Білорусі. А отець Сергій видивився, що й шпали в „бацька Лукашенка” міняють скрізь на бетонні, надійніші. Диктатор видав наказ – щось 70 чи 80 відсотків вулиць мають бути освітлені, стільки ж доріг – заасфальтовані. З вікна поїзда важко робити однозначні висновки, але, схоже, наказ виконується.

Аж чотирьох лижників бачив я по Білорусі, хоча сніг недавно випав. Приклад президента завжди підхоплюють піддані – це й американці довели, вони все люблять вираховувать, спів ставлять, досліджувать. Може, й українці з часом наслідують приклад Президента Ющенка, який має п”ятьох дітей?

... Все було б добре у Білорусі, якби я не знав, що у Вітебській „вобласці” ми проїжджали мимо „вьоски Малоє Сітно”, куди за організацію мирних мітингів засланий „на хімію” молодий білорус Павел Севяринець. Та й інформація про список із майже 40 тисяч осіб, яким заборонений в”їзд у Білорусь, -- правдива. В тому списку не тільки кримінальні елементи, але й політично неблагонадійні для Лукашенка люди.

Українська місія щодо Росії?

Не так давно я прийшов до трохи дивного висновку – нам треба проголосити Росію зоною життєво важливих українських інтересів і перестати роз”ятрювати давні історичні рани – не поможе. Ми, українці, не повинні ненавидіти Росію, ми маємо її полюбити. Хоча б через те, що і Санкт-Петербург стоїть на кістках українських козаків, і Зелений Клин проголошував українську республіку, і Кубань просилась до УНР, і Тюмень створена як нафтоносний край значною мірою українськими руками, і Комі в радянський час називали невипадково „Комі УРСР”... Зрештою, ви пригадуєте слова Достоєвського – вся російська література вийшла із „Шинелі” Гоголя, а Гоголь же правдивий наш чоловік. Не тільки бо тому, що міг у Римі прямо на вулиці вшкварити гопака, а й тому, що, як тисячі українців, намагався полюбити Росію, яку й обзивав так, як і ми обзиваємо... (Наприклад, ректору Київського університету Максимовичу так і писав – кидайте, мовляв, цю Кацапію, ті додому, в Україну! Максимович кинув, а Гоголь не зміг... Пропаща душа, але наша!)

...Коли я написав виклад отаких своїх думок петербурзькому другові – той і на роботу на пішов, так його теленькнуло від великодержавного українського нахабства... Щоправда, я навздогін написав – визнаю окремішність російської нації (що доволі проблематично!), але не забуваю, що в російській душі б”ються татарин з українцем і ніхто перемогти не може. Таки з України-Руси починалася Росія-Московія і ми оце тепер маємо віддати її на розтерзання китайцям та ісламістам. Ні, Росія – наша, українська, нікому її не віддамо!

Хоч як це прикро росіянам читати, але історія – вперта тітка, свідчить: Україна здійснювала щодо Московії цивілізаторську роль. І від себе додам – і сьогодні ця місія не закінчена.

Отець Сергій у ролі православного місіонера був на місці – хату освятив якраз після перегляду булгаковської диявольщини в фільмі „Майстер і Маргарита”. Щоправда, перед освяченням невелика заминка вийшла – отець Сергій російською давно не служив і великодушні господарі дозволили служити українською. Щоправда, я знайшов Євангеліє від Луки російською мовою, яке читається в чині освячення. А Євангеліє те ще бабусі моєї петербурзької куми. ...Уявляю, як би налякалися сусіди, якби виглянули майже о дванадцятій ночі, після перегляду Воланда – ходить священик у чорному, в золотистій єпатрахілі, кадить ладаном і співає українською мовою!

Паломництво

ми здійснили до Ксенії Петербурзької та Іоанна Кронштадтського. Фотографії, до речі, в мене вийшли тільки з цих місць, а ні Діда Мороза на Невському, ні якихось співаків на Дворцовій площі фотоапарат не взяв. От і не вір після цього в усяку містику!

Весь Петербург же паломничав до Діда Мороза, який саме того дня прийшов до північної столиці зі своєї „столиці” – Великого Устюга. Невський міліція загородила не своїми легковими, а КРАЗами і супроводжували Діда Мороза з процесією цілі шпалери міліції. Вони охороняли Діда Мороза! Взагалі, стільки міліції, як і Пітері, я в Києві не бачив. А на вулицю мій друг без паспорта радив не виходити:” Это тебе не украинская милиция, здесь доказывать не сможешь». Тепер я пригадав, як здивувався мій друг, коли в нашій Шестовиці, на лицарському дійстві, я так просто підійшов до міліціонера запитати керівника табору. В Росії так просто з міліцією не спілкуються...

На Дворцовій площі було холодно і морозно. Шкода, що не вийшла фотографія – на цьому ж місці, біля Александринського стовпа майже 40 років тому фотографувався мій батько, що в Ленінграді проходив строкову військову службу.

„Паломник” отець Сергій здивував мого друга – він вийшов з поїзда з цілою батареєю банок з ніжинськими огірками. Попросив у товариша презент, а той притарабанив упаковку банок. На кришці – і храм, де служить о. Сергій. Тож я пояснив таку щедрість платою за використання зображення церкви – посміялися, але огрочками самкували добре. Хоча, треба віддати належне, тихвінські огірки (саме звідки мама моєї куми) теж пішли добре до горілочки. Пиво ж „Чернігівське” моїм петербуржцям попробувати не довелося – о. Сергій виявив земляка-українця в магазині, де купував якісь причандали до мобільного телефона, і за те, що той озвався до нього українською – вгостив пивом. Щоправда, мої друзі, як і я, віддаємо перевагу „Оболонському”, так що вони не постраждали.

А ще в Пітері ми бачили „Шинок”, рекламу горілки на березових бруньках – саме так і було написано, без перекладу... Це теж цивілізація, точніше – її, може, й не кращі прояви.

І про газ.

Ми з Дімою всі б проблеми українсько-російських взаємин повирішували. Не те що наші президенти. Коли я розповів своєму пітерському другу, що Україна готова платити більшу ціну за газ, але ринкову, про позицію Ющенка і Єханурова – він заявив, що цього всього росіяни не знають. Навіть доволі прихильне до України радіо „Эхо Москви” і те проігнорувало прес-конференцію наших Президента і глави уряду. Що вже казати про рядових обивателів! Ми зійшлися на думці – Україна і Росія таки різні держави, але нам вкрай необхідно розвивати баланс довіри одне до одного. Ми повинні чути один одного. І поважати. Всього лише. І тоді буде дружба. Як у нас із моїм армійським другом.

Василь ЧЕПУРНИЙ.

 
zarinaДата: П'ятниця, 24-Чер-16, 18:09 | Повідомлення # 3
Група: Читач
Повідомлень: 12
Нагороди: 0
Статус: Відпочиває
Цікаві замальовки smile
 
karenДата: Субота, 11-Бер-17, 16:19 | Повідомлення # 4
Група: Читач
Повідомлень: 26
Нагороди: 0
Статус: Відпочиває
wacko
 
SapfiraДата: Вівторок, 07-Сер-18, 21:51 | Повідомлення # 5
Група: Читач
Повідомлень: 3
Нагороди: 0
Статус: Відпочиває
Гарно
 
Alik80Дата: Субота, 25-Сер-18, 15:34 | Повідомлення # 6
Група: Читач
Повідомлень: 111
Нагороди: 0
Статус: Відпочиває
НЕплохо biggrin
 
Анастасия000Дата: Четвер, 18-Жов-18, 12:03 | Повідомлення # 7
Група: Читач
Повідомлень: 15
Нагороди: 0
Статус: Відпочиває
)
 
СобакаДата: Четвер, 06-Груд-18, 17:44 | Повідомлення # 8
Група: Читач
Повідомлень: 47
Нагороди: 0
Статус: Відпочиває
Люблю путешествовать, жаль, что не могу часто это делать из-за работы и ограничения в финансах.
 
ТрескаДата: Четвер, 06-Груд-18, 17:54 | Повідомлення # 9
Група: Читач
Повідомлень: 56
Нагороди: 0
Статус: Відпочиває
Я планировала сьездить в гости к друзьям на праздники. Сейчас все хотят на праздничные выходные куда-то поехать, но не могут. Есть полезная инфа на сайте hotels24 об этой проблеме, проще всего не ждать когда можно будет купить жд билет, а зайти на Басфор и в свободном доступе забронировать себе место в автобусе.
 
SerhioZДата: Вівторок, 17-Груд-19, 15:18 | Повідомлення # 10
Група: Читач
Повідомлень: 7
Нагороди: 0
Статус: Відпочиває
Дуже цікаво. Поділяю вашу думку.
 
JonagasДата: Субота, 21-Груд-19, 12:08 | Повідомлення # 11
Група: Читач
Повідомлень: 2
Нагороди: 0
Статус: Відпочиває
Посоветуйте где в Карпатах можно хорошо отдохнуть, с минимальным количеством туристов
 
QubadesДата: Субота, 21-Груд-19, 12:11 | Повідомлення # 12
Група: Читач
Повідомлень: 1
Нагороди: 0
Статус: Відпочиває
Если без туристов, то лучше всего брать палатку с спальным мешком https://rozetka.com.ua/tourizm/c82411/ и идти в поход на несколько дней, лучше конечно в не большой группе людей, все таки дикие животные в Карпатах есть!
 
SaniaPitДата: Понеділок, 02-Бер-20, 13:32 | Повідомлення # 13
Група: Читач
Повідомлень: 3
Нагороди: 0
Статус: Відпочиває
[quote=Jonagas;11250]Посоветуйте где в Карпатах можно хорошо отдохнуть, с минимальным количеством туристов[/quote]

В Карпатах туристів багато завжди, навіть не знаю, що з цим можна вдіяти)
Хіба дійсно йти в гори з наметом)
 
pinarДата: П'ятниця, 22-Трав-20, 17:13 | Повідомлення # 14
Група: Читач
Повідомлень: 8
Нагороди: 0
Статус: Відпочиває
dry happy happy happy happy happy
 
Alik80Дата: Понеділок, 29-Чер-20, 13:33 | Повідомлення # 15
Група: Читач
Повідомлень: 111
Нагороди: 0
Статус: Відпочиває
К сожалению из - за ограничений связанных с вирусом сильно не наездишься! angry
 
Форум "Сіверщини" » Сіверщина для Вас » Колонка редактора » Подорожі
  • Сторінка 1 з 2
  • 1
  • 2
  • »
Пошук: