Він був найкращим директором школи Куликівського району. Досить згадати хоча б те, що саме його Горбівська школа першою оформила свої стіни національною символікою, там виник перший у сільській школі осередок товариства "Просвіта", там вчителі найбільш освічені, зрештою, чи багато назвете шкіл, де гостював видатний письменник Роман Іваничук?! Ми, чернігівські просвітяни, любили бувати в Михайла Миновича -- директора школи, а він, захоплений нашою патріотичністю, говорив, що імена наші будуть у святцях національної пам"яті. Аж так високо і далеко ми не заглядували і слова ці, власне, ми й забули. Але не забув їх Михайло Минович. Нещодавно я зустрів його на чернігівській вулиці -- вже рік, як він не директор школи, а інспектор якоїсь там техніки безпеки чи чогось подібного у структурі міністерства з надзвичайних ситуацій. Він щасливий і задоволений:" Я з генералами чай п"ю на рівних, а до начальника управління освіти попробуй було мені попасти!"
Найбільше "добило" Михайла Миновича те, що комісія, яка перевіряла школу і захоплено все оцінювала (зрештою, пила і їла -- добавлю від себе), під час голосування про надання школі якогось там вищого освітянського статусу, проголосувала "проти". Опустивши очі. Чому? Бо Михайло Минович агітував на виборах проти Соцпартії, яку представляв начальник.
Зарплату, звісно, Михайло Минович має набагато вищу, ніж у школі. Але має й головне -- незалежність та повагу до себе. Тільки шкодує, що його слова про просвітян не справдилися -- українські люди в нас непошановані.
Згодом колега ще раз бачив Михайла Миновича -- він шпарив по-російськи. Отже, і сам Михайло Минович втратив віру в Україну та здався на поталу обставин?
