Якщо готи пішли від нас у 376 році, а руси вперше заявились в історії у 750-760-х роках н.е. та між цими подіями аж майже 400 років, то русичі ніяких війн проти готів вести не могли. Тому німецькі та англійські історики одразу вказали на підробку. Чому ж наші академіки її прославляють?
Вибачте, що зачепився за дрібнички, але цього "правдивого" фактажу - у всьому "священному" тексті суцільної брехні, бо наші люди писали так, щоб аргументованішим було б звинувачення фальшивки, ціною долі України, а чекісти не могли перевірити його на достовірність. Зате висновки аматорів підтверджують, що витівка фальсифікаторів прижилась: "Влес Книга значно перевершує "Слово" (Про похід Ігорів) своєю ідейністю і державотворчою наснагою" (Ярослав Оріон. Голос Предків, ст. 33).
Треба зупинити історичний аналіз, бо йому не буде кінця і краю, настільки все примітивно зліплене з чуток. Закінчимо це витівництво показом того, звідки пішли слов’яни. Дошка 23, 7 ст. 162: "Це рече Птиця-Мати Слава до нас, аби ми підняли мечі свої на захист свій і її. Це б’є крилами о землю і порох підіймає до Сварги". Про цю Мати-Славу йдеться в дошці 7 та й, здається, продовж усього тексту. Від "Слави" пішли слов’яни. Невже смерди орали землю так, що смерділо від них, і все це заради слави? Невже вирощують худобу, добувають вугілля, народжують дітей, захищають землю виключно заради слави? Що можуть подумати про нас сусіди, та й кожний із нас, один про одного, знаючи, що всі наші вчинки були заради слави?
Перейдемо до не менш “славного” релігієзнавства.
Не може не дивувати те, що "знавство", яке ми продемонструємо, подається від української філософії, Інституту Філософії НАНУ, та не опротестоване Урядом України в особі Міністра науки та освіти. Ось що філософствує-волхвує пані Галина-Зореслава на ст. 31 подарункової книги: "У нашій Вірі не існує "страху Божого", який вигадали для інших народів юдо-християни, хоча вони самі живуть за принципом: "після нас - хоч потоп". Пане Міністре, ви чули де-небудь вираз "юдо-християни", який свідчить про абсолютну релігієзнавчу невідповідність титулам: кандидата філософських наук, релігієзнавця, Волхвині, письменника, публіциста, пророка-проповідника (і пішло і пішло). Жоден з іудеїв за 2004 роки не ототожнював себе з християнами, навіть через риску, не кажучи про те, що використано кода "юда" з фашистських концтаборів смерті. Чому релігієзнавцеві Зореславі невідомо те, що кажуть про християн в іудейському Талмуді?
І християни мають усі підстави для обурення та протестів, бо їх Бог не був юдою, і принцип "після нас - хоч потоп" скоріше відповідає діям самої Зореслави, ніж християнам. Для релігієзнавчого лікнепу пані Галини нагадаю, що батьком Христа був не юда, а Бог. І матір’ю була не іудейка, а палестинка Марія в Віфлієму, Матір Божа. Йосип був умовним, правовим, нотаріальним, врешті-решт, батьком, лише тому, що за законом Мойсея одиноку матір, без юридичного чоловіка, громада зобов’язана була закидати камінням. То чому Бог прийшов у саме цей народ, а не в інший, з не такими жахливими законами аж із 12-ма правами на вбивства? В першу чергу тому, щоб саме ці закони скасувати, і, теж у першу чергу, щоб врятувати цей народ від фізичного знищення після прокляття його Богом за обкрадання ним Бога десятиною. (Малахія 3.9). Тою самою десятиною, про яку йдеться у Велесовій Книзі, та якою може стригти власних вірників пані Зореслава, не знаючи, що Бог за привласнення десятини знищив не лише фізичні тіла, але й душі на небі усіх без винятку левітів, нащадків по крові Мойсея та Аарона. І перший апостол Христа Петро не був юдою, а римським воїном, бо мав меча, якого носити іудеям було заборонено.
Тож приступимо до релігієзнавчих нескладух, брехні і фальсифікацій Влеса від НКВСа.
Що таке язичництво? Національні віри, які походять від "язиків", мов народів, тобто національні віри, як нам кажуть? Далеко не це. На ст. 235 пані Волхвиня вималювала образ чудиська язичників, яке вросло в землю корінням та підіймається у небо у формі атомного вибуху. Вдалий образ, бо саме звідти ідуть усі біди людства. Ось імена богів числом 130, хоча їх може бути безліч: "Пташич-Звіринич-Милич-Дощиць-Плодень-Ягодень-Бджолич-Ірестич-Кленчиць-Озерець-Вітриць-Соломич-Грибець-Лович-Бесідеч-Сніжиць..." Та нема жодного півбога, чи навіть натяку на щось подібне для людей типу: "Людич-Чоловічич-Жіночич-Дітич-Калічич-Спортсменич-Шоферич-Лікарич- Президентич-Бухгалтерич”. Нема. Філософ мала б знати, як це трактується у філософії – анімізмом, антропоморфізмом, одбирання людського у людей та приниження їх нижче цурупалок у лісі. Лише така зверхність природи над людиною свідчить про те, що створеної людиною псевдоязичницької біблії ні за яких умов бути не могло. Це означало упасти від святої природи до наскрізь гріховної людини, творення її рук, які ніяк не можуть бути "священними". "Релігійний погляд нашого народу в перед-християнські часи мав в своїй основі культ природи, перед ним відступив і поблід старий культ предків, одначе і культ природи не вийшов з примітивних слабо вироблених форм. Русько-слов’янська міфологія взагалі досить бідна, не ясна, і се не тільки через бідність наших відомостей, але і через свою власну слабість: судячи по всьому, слов’янське плем’я не мало особливого нахилу до релігійної творчості".( М. Груш.т.1 ст.315). Щодо звернення Бояна у "Слові о полку Ігоревім" до Велеса, то це зовсім не свідчить про "покровительство" останнього мистецтвам. Боян звертався до нього у поетичному сенсі - посприяти його творчій скотині - Пегасові, а пані Зореслава прирівняла скотського бога до Аполлона.

Перед обожнюваною природою людину вважали нізащо, а тому, щоб ублажити богів природи, жертвували теплою кров’ю. Язичництво усіх народів це - криваве мракобісся минулого. Відомо, що жреці Південної Америки вбивали за день до тисячі юнаків, вирізали ще тріпочуче серце та дарували його "богам". Про це знали замовники та виконавці "Влеса від НКВСа", тому і їх реакція така. Дошка 24-Б, 3 ст.167: "Це Боги Русі не беруть жертви людської, ані тваринної, лише плоди, овочі, квіти і зерно, молоко, суру питну, на травах настояну, і меди, - ніколи не живу птицю, ані рибу. А це варяги й елліни Богам дають жертву іншу і страшну чоловічу". Це - теж саме, що стверджувати, ніби крокодили, тигри та гієни харчуються травами та сіном. Наступна дошка прославляє звичайне пияцтво во славу та жертву богам, чи це - не деморалізація нації? В багатьох місцях повторюється, що ця віра не потребує жертви, хоча відомо, що на наших землях побували історики різних країн, і від їх свідоцтв нікуди не подітись, тому і зустрічаємо упереджувальні дії. Дошка 7-А, 2 ст. 92: "Ото всяке греки набріхують на нас, ніби ми людожерці. А то брехлива мова є, бо то не є істина". До цих "брехунів" доведеться приєднати арабів, іудеїв та й самих слов’ян.
Давайте спочатку спростуємо вегетаріанство язичницьких богів самим текстом Влеса. Якщо вже сказано, що м’яса не вживають боги, то дотримуйся слова, або викинь з тексту те, що свідчить протилежне. Дошка 7-А ст. 92: "Та богів підкріпимо ягням". У коментарі поруч пані Галина підтверджує, що ягня жертвували на спомин про життя наших племен у Карпатах. То потребують боги кривавої жертви, чи ні? Дошка 36-А, 5 ст. 216 свідчить про жертви богам кіньми: "Се бо землі були розверзені, і коні спожиті, бо присвятили синове тих коней в дарунок Богам". Тобто, без м’яса та крові язичницькі боги суричатися між собою та щоденними п’ятикратними суричальниками-п’яницями на землі, не можуть. І Грушевський підтверджує подібне: "Скити, наприклад, славились як добрі п’яниці"(т. 1 ст. 103).
Тепер засвідчимо, якої "брехні греків" боялись автори фальшивки: “Звичаї Скитів у Геродота суворі і войовничі. Одинокою святощею у них був старий залізний меч, виставлений на стосах пруття - знак бога війни. Така святощ була в кожнім окрузі, і правлячи жертви, виливали на сей меч кров жертвенної худоби й людей: з сотні взятих на війні в неволю жертвували одного, виливали його кров на той святий меч, а тіло розрубували і розкидали навколо. Скит пив кров першого вбитого ним на війні ворога, а голови вбитих приносив до царя, і лише той, хто виказався такою головою, мав участь у здобичі. Шкури з голів ворогів (скальпи) уживались як окраси кінського убору, ті, що мали їх більше, шили з них собі часом цілі плащі, і таким же способом уживались часом і цілі шкури ворогів на різні воєнні прибори. З найбільш же войовничих ворогів Скит робив чашу з черепа, і такі чаші, часом оправлені в золото, уживались з особливою пихою".(М. Груш. т. 1 ст. 113).
А це, “вищесказаноє”, пані Зореслава теж вважає “своїм, рідним”? А чи не звали того “бога війни” Сварогом, основним богом язичників? А чи не молився скіф, дудлячи щоденно та п’ятикратно сивуху-суру із черепа ворога під плащем з людських скальпів та у взутті з людської шкіри тому ж Сварогові? Чи випадково ім’я бога та гота на нашому терені виявились однаковими? Чи не мавпував гот (пранімець) бога Сварога, носячи роги на шоломі?
Те, що Авраам заніс ножа над єдиним сином, продовжувачем роду Ісааком, не було аномалією для тих часів, а "священним" язичницьким обов’язком спалювати дітей-первінців для їжі кривавим божкам, спалювати власних синів та дочок. Камуфлювання подібного можливе лише з одного джерела. Але кажуть, що греки навмисно брешуть на язичників, то наведемо інші бачення, не греків. "Літопис, оповідаючи всякі страхи безбожності перед охрещенням Володимира, каже також, що в Києві жертвували ідолам людей“ (ст. 326).
"Таке оповідання наводить літопис: Володимир, вернувшися з щасливого походу на Ятвягів, з своєю дружиною "творяше требу" (жертву), але "старци и бояре" постановили кинути жеребки на хлопця й дівчину та їх жертвувати богам. Упало на сина Варяга християнина, той не дав свого сина і поганьбив поганських богів, довідавшись про се, Кияне-погани розкидали його двір і вбили його з сином" (ст. 327).
"Крім літописи про жертвування людей оповідає ще арабське джерело і Лев Диякон. Ібн-Русте каже: у Русинів є знахорі, що мають дуже великий вплив на князя, що вони скажуть жертвувати богу, то мусить бути: "знахор бере чоловіка чи худобу, кидає йому петлю на шию, вішає жертву на палю й чекає, поки не задушиться, і каже: "от жертва богу"(ст.327). Лева Диякона не цитуємо, бо його, як грека, звинувачено в брехні велесовцями.
Араб ібн-Фадлан: "Тоді її повели до небіжчикового човна, вона роздала свої окраси прислужницям і з чаркою, у піснях прощалася з світом, після того її заведено до намету і там її задушила і ще ножом заколола та баба - доглядачка похорону". " На посмертне життя вказують всі ті прибори до похорону: небіжчик переходить на той світ з цілим інвентарем: човном, кіньми, волами, питом і їдою, ба навіть і з жінкою. Значення сього останнього моменту в оповіданні ібн-Фадлана пояснюють слова Масуді: як вмре чоловік, то разом з ним палять його жінку, як вмре жінка, то чоловіка не палять, а як умре нежонатий, то його женять після смерті"(ст. 332-333).
"З літературних джерел цікаву звістку маємо у ібн-Русте і ін. У "Слов’ян", як ми бачили, вони констатують палення мерців, у Руси натомість - похорон в землі: "як умре хто-небудь із значних, копають йому могилу, як велику хату, кладуть його туди і разом з ним одіж і золоті обручі, що він носив, ставлять багаті страви, судини з напитком і гроші, нарешті кладуть в могилу улюблену жінку небіжчика живу, вихід могили закладають, і жінка вмирає в затворі"(ст. 335).
"Таке явище, як можність убивання жінки по смерті чоловіка, показує, що вона уважалася його власністю, його інвентарем. Таке ж поняття лежить у многожонстві, що в поганських часах широко практикувалось у українських племен - при повнім виключенні поліандрії. Бачимо його в високих вимогах моральності від жінки при великій поблажливості, або й повній свободі для чоловіка" (ст.347).
Тепер захистимо слов’янських жінок. "Слов’янські жінки мали репутацію дуже вірних - такі відзиви маємо від Візантійців, Німців, і Арабів (Маврикій, Боніфацій, аль-Бекрі). Очевидно на сю репутацію рішучо вплинув звичай, що жінка забивала себе по смерті чоловіка, але ся характеристика таки відповідала дійсності" (ст. 348). Продовжувати про це, чи досить? А тепер, як контраргументами, зацитуємо Біблію стосовно жертв у баченні людського Бога.
Ієремія. 6.20: "Цілопалення ваші невгодні Мені, і жертви ваші неприємні Мені". 7.22: "Бо вашим батькам Я не говорив і не давав їм заповіту в той день, в який Я вивів їх із землі Єгипетської, про цілопалення та жертви”. 23: "Але такого заповіту дав їм: слухайтесь голосу Мого, і Я буду вашим Богом". Та відомо, що отари скота, виведені з Єгипту, були спаленими в Сінайській пустелі. Причина спалень така. Ієзекііль. 20. 26: "І попустив їм осквернятись жертвоприношеннями їх, коли вони стали проводити через вогонь перший плід утроби, щоб розорити їх, щоб знали, що Я - Господь". Скот спалили для знищення соціальної нерівності та демократизації суспільства. Людський Бог чітко розділяє скотарство та мистецтво, переводячи народ від степу та скота до міст та мистецтв. У пані Галини скотський бог за сумісництвом пише вірші.
Суцільний плагіат можна виписувати довго. Християнська Трійця надихнула витівників на Триглава з розрахунку, що хтось когось звинуватить у плагіаті та законфліктує. Як же бути зі 130 головами інших богів язичницького пантеону, рівних серед рівних? Як же бути з "безлічеглавом"? На ст. 21 "науково" стверджується, що "світова релігія - християнство - "запозичила" у нас Вчення про Триглава, назвавши його “святою Трійцею”. Адже поняття Триєдності Богів існувало в нашій Рідній Вірі ще задовго до виникнення світових релігій". Он як нас “возвисили”! Куди тим нацистським ібералесам з їх 1700 річними сагами про Германаріха. Рим, Стамбул, Москва, Київ, як і Міністерство науки та освіти України, мають усі підстави вимагати доказів цього, або вибачення та визнання факту наклепу на релігії та науку. Розідлення Біблії на глави та вірші пані Зореслава скопіювала на дошки та стовпчики "святощів", замовчуючи, хто у кого це "запозичив". Дошка 4-Г,4 ст.75 сповіщає: "То бо той старотець сказав: "А підемо до іншої землі, в якій течуть меди і молоко, - і така земля є". Знову розборка, бо перед язичницькими богами це встиг сказати Бог людей. Другозаконня. 26. 9: "І привів нас на місце це, і дав нам цю землю, в якій течуть молоко і мед". Карпатський вихід є безсоромним копіюванням Єгипетського виходу. Перунова кузня (дошка 24-В 4 ст. 168) повторює античну кузню Гефеста, чи може і греки "запозичили" це у велесівців? Як Бог Ізраїля вів народ свій, так і язичницьке безлічебожжя взялося водити людей. (ст. 177-8). Назва основної молитви християн "Отче наш" перекочувала до "Волховника" (дошка 31. 2 ст. 197). Те, що "юдо-християни" визнають єдиного Бога, чомусь дублюється і тут (дошка 30. 7 ст. 196). Антитеза Бог - сатана повторюється і у велесівців через Білобога та Чорнобога та інше. Чи потрібно усе перераховувати? Закінчимо релігійне ксерокопіювання із Біблії десятинним інтересом, надзвичайно меркантильним у наші сектантські часи. Дошка 18-А. 2 ст. 146 сповіщає про неймовірно-фантастично-ірраціональне, а точніше - пассвордівське від шаражки: "І ті храми прикрашені золотом і сріблом, і багатством древнім Богам віддавали честь десятиною".
Храмів язичники не будували ніколи, бо це було б піднесенням над природою-богами творіння рук людських. Потрібно було рубати дерева для будівництва, а вони - святі, копати святу землю, руйнувати святу гору для будівельного матеріалу, що у язичників вважається найвищим злочином. Це стверджують і історики: "Як бачимо, Константин оповідає, що Русини молились і жертвували під великим, спеціально поважним дубом. Спеціальне поважання дерев, як священних місць, де перебуває біг - се річ загальнозвісна у індоєвропейських народів... В образку, поданім ібн-Росте, Слов’янин молиться на полі до неба...жертвує таємничим природним силам коло криниць і болот, молиться в лісі або коло води" (М. Груш. т.1 ст. 325). Та коментар пані Волхвині не може не здивувати: "десятина - пожертва на Храм складала десяту частину від доходів кожної родини". Питається, на який із храмів: криницю, дерево, болото, поле, ліс, і куди ту десятину клали та хто її брав? Невже Волхвиня Зореслава оббирає довірливі українські родини, на шквалт того, як висмоктують мільярди доларів з українців та неукраїнців саме цією безбожною десятиною? Невже за оці кошти проводится вся перелічена вище метушня біля Рідноі Віри? Чи є і у пані Волхвині Кадилак, як у заморських "первосвящеників" біля релігій? Маса публікацій філософа-проповідника Волхвині Зореслави свідчать, що гроші у неї є. А наука може зафіксувати, що сучасний десятинний бум, як обов’язкової плати, запрограмований не в Америці після 45-го року, а НКВСом Єжова-Берії. Це - типове сучасне фінансове забезпечення паразитування сект. Є досить письмових свідчень і професорів, і аматорів біля релігій про образливість цього терміну. А в чому саме "образливість", ніхто не пояснює. Церквою є увесь народ, відсікання від цілого частини називається сектою, від латинської секуре - відсікати. Найбільшу релігію людства, християнську, не одне століття називали сектою, а іудеї до цих часів не перестали так її вважати.
Десятина у іудеїв мала як раз протилежне призначення - не для духовних чиновників, а виключно нужденним, віддаючи яким, кожний знав, що передає самому Богові. Крім Бога на небі, жодний самозванець на землі не мав права на десятину. Священики-левіти, які скористалися духовним становищем служителя Богу та жирували на десятині, Мойсеєві нащадки по крові, усі знищені Богом, їх душі спалені та переплавлені, і викреслені їх імена із книги життя. Саме за десятину словами останнього пророка Старого Заповіту Малахії (3.9) Бог прокляв увесь народ, за обкрадання Бога десятиною, та відкинув їх назавжди від власного лиця. Старий Заповіт і є десятинним. Не випадково євреї в обов’язковому порядку підтримують один одного в скрутні часи. Не випадково Сорос, та чимало інших меценатів, допомогають нужденним в інших країнах гігантськими траншами. Ця десятина - Богові. А нам пропонують на чекістській брехні та марктвенівському високохмарному патріотизмові обкладати фінансовими податками довірливих людей, і так обділених долею.
У словникові пані Зореслави Сварог – Дідо Божий (Отець) має аж 13 назв (забобонне число) бога над язичниками, вегетаріанця-правдолюба. Філолог за освітою, та й ще філософ-проповідник пані Лозко чомусь обходить етимологію та семантику слова – народне коріння, яке містить основну суть кодування, істину. І Сварог, і похідні від нього, і Сварга – небо, космос богів – мають спільного кореня зі словом “сваркою”, що у древності могло мати сенс, аналогічний призначенню богів інших народів: Марсу та Молоху. Тобто усе язичництво ґрунтувалось на сварках, гризні поміж собою та сусідами. Друга частина слова Сварог містить назву рога тварин, якого носили на шоломах геть усі язичники-нордійці. Отримати ріг тварини можна було лише убивши її. Так вегетаріанська теорія Влеса від НКВСа розмивається реальними фактами.
Семантика імені Сварога дає підстави вважати його аналогом бога війни, Але не відкритого, як у Святослава: “іду на ви”, а закамуфльованого, найпідлішого, “боголюбського”, маккіавеллівського, єзуїтського, поліцейсько-кедебістського з найтаємнішої війни дезинформації, війни п’ятих колон проти людей, самовидівською, драгоманівською, кулішівською, українців проти українців, себе проти себе у власній душі та вчинках – найсучасніших засобах військової психології – психотронної війни проти власного народу.
Не буду називати прізвища найвідоміших та найдовірливіших людей, яким Влес-НКВС покрутив духовну орієнтацію. Зацитую одне речення доктора філософських наук В. І. Шевченка з його книги "Філософська зоря Лазаря Барановича", надрукованої в "Українському центрі духовності", керівником якого є теж філософ зі вченим ступенем: "Не слід забувати, що "Бог" - це символ-поняття міфології слов’ян, а не євреїв, греків, чи римлян" (ст.24). Ось так, і не менше. Ми - попереду усієї планети (в частині глуму над самими собою).
На ст. 31 Волхвиня Зореслава вкотре дивує нас, вживаючи слово "христити", ніби хтось бере Бога в руки та ним христить. Хрестять символом віри - хрестом, на якому Бога розіп’яли. Релігієзнавчі ази мають бути доступними і сучасним філософам-філологам. Пані Зореслава не говорить по відношенню до наверненя у Рідну Віру, у язичництво, такими пассажами, як сварожити, дажбожити, велесити чи 130-ти іменно божити. Чому ж стосовно 2 мільярдів християн це відбувається?
Та мета витівки Влеса досягнута. Ось як розкривається пані Зореслава: "Серед рідновірів нині побутує приказка: "Ти українець, чи ти християнин?" (ст.31). За таку розкольницьку діяльність згодяться фінансувати усі вороги українства. То що українці-християни цілого тисячоліття, козаки, сучасні мільйони віруючих прихожан до храмів уже не українці? А хто вас уповноважив відмовляти усій нації в українстві? Та зацитуємо повністю випад проти елементарної логіки: "Одна крапля чужинської крові отруїла Володимира, а через його шкідництво - й цілий народ на тисячу років. Чи міг він, вражений юдейськими генами матері Малфріді (за однією з гіпотез), зрозуміти засторогу руських Волхвів: "греки хотіли нас христити, щоб ми стали їхніми рабами. Постережемося того!" (ст.31). Рідкісний гейзер інформатики:
1. Якщо вже самі Волхви говорили про хрищення (з перекладу пані Лозко), то абсолютно вмотивованим буде рідновірам сваржитсь, велеситись, перунитись та ще 130-тиіменно ...тись.
2. Винуватцем "однієї краплі крові” не є Володимир, а Святослав, його батько. То ж претензії пані Зореслави до християн - не за адресою. Зверніться до самих себе, як нащадків язичника Святослава.
3. Малфріді, грекиню, (без гіпотез) звали одну із 805-ти законних та незаконних жінок Володимира, але не його матір. Родився він від Малки Любчанинової, доньки слов’янина (М. Груш. т.1 ст. 469). За іншою з гіпотез, Малуша була сестрою Добрині. Та пані Волхвиня спровокувала найпереконливіше співставлення язичництва та християнства в одій особі Великого Князя Київського Володимира. Перебуваючи у "Рідній Вірі" та маючи біля тисячі власних жінок, він щодня "сватався" до дружин та доньок власних дружинників та користувався ними в присутності посторонніх. Княжну Рогніду гвалтував на очах батька і брата. Потім на очах Рогніди убив обох, а її взяв дружиною. Суричався-пиячив п’ятикратно, як рекомендують Волхви сучасним вірникам. За ніч йому приводили сотню жінок. Розпуста, вбивства, багатожонство, гвалт були нормою етики язичника. Другу, християнську, половину життя Володимир провів, розпустивши гарем, заборонивши насильства, побудувавши першого храму на Русі, Десятинного, та 27 років щодня передавав Богові десятину (від Його імені - нужденним).
Язичницькі убивства-гвалтування Володимира дивно аналогічні подвигам Балицького (шефа ЧК на Україні), Берії та чекістів в ГУЛАГові. Саме на прикладі Володимира кожний українець переконається в тому, чим у дійсності є язичництво та від чого ми відійшли 1000 років тому.
Найкривавіша влада в найкривавішому ГУЛАГу закамуфлювала найкривавіше явище людства - язичництво у вегетаріанство, суперпатріотизм, марктвенівський, з куркою-славою попереду та з дівізією богів для виходу із здорового глузду у ненависті до власного народу та його козацької віри. Невже християни нашої території цілого тисячоліття - не українці? Невже козаки, найперша демократія людства, Хмельницький, Сірко, Нечай, Богун, Палій, Мазепа, Полуботок - не українці? Невже Шевченко, Котляревський, тисячі і тисячі відомих світові особистостей - не українці? І як їх "перевиховати" чи перебороти? Соловковими засобами чи як це діється на Близькому Сході, посилаючи смертників із вибухівкою у храми, щоб після кривавої науки набиралися розуму? Усі смертники не підготовлені політиками, а у білярелігійних сектах, на найсвятіших, божеських поняттях. Влес від НКВС є творищем ненависті людини до людини.
"Християнство і комунізм - це одного поля ягоди" (ст. 367). Лише за вказівкою Леніна було вбито 40 тисяч священиків, до чого можна додати величезний мартиролог національних втрат, а рідновірники убивць прирівнюють до убитих. Саме християнство два тисячоліття є культурою Європи, то чи немає підстав 2-ом мільярдам християн мати претензії до такого язичницького "вчення" із закамуфльованою сутністю? І як будуть реагувати на претензії наші Волхви? Язичницькою методою, вказаною філософом Зореславою: "Якщо ворог зазіхає на наші святощі, знищити його наміри"(ст. 31). Методика "знищення" не уточнюється, але наука досконало вивчила комплекс психо-фізичних засобів стосовно людей, яким не поталанило і родились вони гіпнабельними, що приводить до дуже трагічних наслідків. Чужими руками можна "знищувати ворожі наміри". Хай пані Зореслава сама спростує наведене, а, якщо це їй не під силу, то, бодай на це вистачить снаги у тих, кому належить, і Міністерство науки та освіти зробить відповідні висновки щодо Влеса від НКВСа.
Причина всього переданого бачиться у cлов’янській довірливості. Почалася вона не від християнства, а значно раніше. Ось оцінка древнього історика, яку накладено на нас продовж тисячоліть. “Т. зв. Маврикій пояснює: “у них там багато начальників, які не живуть у згоді, так що добре притягнути декотрих на свій бік намовами та дарунками, особливо вблизі наших границь, тоді на інших нападати, аби спільна війна не злучила їх до купи та не звела під одну власть”. (М. Груш. Іст. Укр.-Руси, т. 1 ст. 366). Це і є історичним секретом успіхів наших “благодійників” з усіх-усюд – паразитування на нас через п’яту колону “начальників”. Уперше сваволю “начальників” подолала демократія козацької Січі, бо нема іншого способу боротьби з чиновницько-начальницьким криміналом, як поставити їх під контроль суспільства – демократії.
Узагальнимо інформацію гуманітарних війн для остаточного висновку.
Усі акції проти України, від Петра Першого до КДБ, відбувалися за єдиним сценарієм: провокація-покарання. Враховано те, що жодна з акцій не принесла бажаних результатів, бо козацький Фенікс оживав та відновлювався. Тому події 1928-1938 років були спланованою, багатоходовою гуманітарною комбінацією довготермінової дії знищення українців українцями після зовнішнього кодування та спрямування подій. "Український правопис" 1928 року Кагановича, тайнопис знищення мови Шевченка, послугував провокацією для "покарання", арештами-розстрілами національної еліти та голодомором 1933-го року. Ніякий Скрипник, при абсолютній щільності стукачів, не провів би “українізації” продовж одного місяця. Якщо це відбувалось продовж 5-ти років, то воно було заплановане ГПУ-ЦК КП(б), Кагановичем, а, значить, Москвою: Троцьким та Сталіним, як наймасштабнішою провокацією перед покаранням 33-38 років.
Доля команди Кримського-Єфремова (атлантів) була запрограмована, як кривавої жертви, ще до 1928-го року. Їх розстріл надовго відволікатиме від аналізу того, як десяток чиновників біля науки взяли на себе місію цілого народу, або його пророків, Пушкіна-Шевченка, за одним махом склавши мову-інформатику в правописові та в реальній мові, через словник вигаданих слів, ніби українських, що в природі відбувається через оптимізацію мови тисячоліттями, не переймаючись тим, підходить така "мова" бидлові, тобто "породі", чи ні. Та що таке ставлення до мови, до народу, до Шевченка, до нації є не лише принизливим, а й руйнівним. І ця, доГУЛАГівська по суті, шаражка не дуже напружувала мізки, бо отримала партійну вказівку-наказ (без чого анічогісінько в житті не відбувалось) зробити "загальноукраїнською мовою" сленг-покруч першого тому Історії України-Руси М. Грушевського, якого ніхто, ні в діаспорі, ні у нас не читав, настільки мова вражена хелмівською голохвастівщиною. Зате це зрозумів та врахував після публікації правопису 1928-го року М. Грушевський. Його останній том "Історії..." написаний, як протиставлення більшовицькому правописові 1928-го року, мовою Шевченка, мовою центрального регіону, як заповіт нам усім.
Єзуїтською витівкою була "заборона" кривопису мови з розрахунку, що саме "заборонене" будуть відроджувати та насаджувати усі найзапекліші націоналісти, діаспора, аматори, білянауковці, знищуючи українство українським потенціалом. Шерехів, Пономарівих, Німчуків віднайдеться більше, ніж достатньо, щоб занести у національну інформатику ракові пухлини, і неукраїнець Фокін циркуляром вживив, нарешті, латинсько-єзуїтську літеру g. Наступні Уряди України схаменулись перед масовими протестами, бо в мові відбувається щось не те, та загальмували тріумф чужинства над українством.
Можна вважати стиль “Гуманітарних війн” толерантним. Достатньо нагадати, що в Інституті Історії та Інституті Козацтва НАНУ автор шокував академіків назвою твору “Провокатор царського гестапо”. І у мовному питання ми не скористались прикладом енгельсового ”Антидюринга”. Та, отримавши нашу інформацію, докторанти мають можливість захистити і “Антишереха” і “Антипономаріва” і “Антинімчука”, а також аналіз антишевченківського правопису.
З недовірою поглядають і на Влес Книгу, як на дуже грубу провокацію.
Ціною правопису 1928-го року та Влес Книги стала доля десятків мільйонів ні в чому не повинних українців, враховуючи репресії та голодомор, як останню багатоходову суперкомбінацію чужинців чи п’ятої колони на нашій землі проти козацького Духу на Україні, та цю комбінацію український глузд розплутає.
Стан гуманітарної науки на Україні катастрофічний, не знайшлося жодного історика, щоб розказати правду про Переяславську Раду та аристократизм нації. Останнє стверджується не розміром кишені, награбованого, а станом душі. В єдиному регіоні на планеті, на Січі, був зародок супердемократії, та три феодальні імперії, з на тисячоліття відсталішим складом розуму, його задушили.
Не Росія зберегла Україну, а навпаки, козаки зберегли Росію, яку могли легко "упокорити" турки, поляки чи шведи. В усіх, без жодного винятку війнах, царизм паразитично використав козацький потенціал, висмоктуючи його, оббріхуючи та знищуючи. Не було б Київської Русі, козаччини - не було б Росії - така єдина правда історії, за що північний сусідок-браток постійно розраховується з нами покаліченим літописом Нестора, витівкою самовидця, драгомановими, кулішами, покрученими думами та літописами, ГУЛАГами, голодоморами, заморочками правопису 1928-го року та Влеса від НКВСа.
"Тут трупний Дух, тут Пеклом пахне!"