ІІІ. Замість післямови.

СТАРОДУБЩИНА

З віків страждань, з віків руїни
Крізь кров’ю зрошені літа,
Встане нова моя Вкраїна,
Моя Вітчизна золота.
Андрій Кравченко, 1943 р.

У Стародубському полку,
В години славної ознаки,
На чеснім, праведнім віку
Служили гетьману козаки.

Минув отой славетний час
І не залишив навіть слова,
На Стародубщині у нас
Забулась кровна рідна мова.

Тепер у нас Московська Русь,
З-під храмів гавкають собаки,
І лиш зітхне сивий дідусь
І скаже: “Дожили козаки!”

Гетьмани, Ляхи, Жигаї,
І Буряки, і Дорошенки,
Забудуть й прізвища свої,
Як забули Вкраїну-неньку.

Неначе не сини землі,
А гультяї і розбишаки,
Безслівні земляки мої,
І справді, дожили козаки!

Зітліли в порох сторінки,
Чесною кровію политі,
Де по могилах вояків,
Гуляють перевертні - діти.

Але Вітчизна золота -
Вкраїно, мов степові маки,
Крізь кров’ю зрошені літа,
Зростуть нові твої козаки.

Постане новий Чигирин,
Не змовкне прадідівська слава,
І Стародубський блудний син,
Згадає, де його Держава.