Початок війни. Бойові дії на Стародубщині. Банда Балаша. Поразка Росії у війні.

У 1632-му році помер польський король Сигізмунд ІІІ, який зробив такий вагомий внесок у розвиток стародубської економіки, у створення правових засад діяльності органів міського самоврядування та стародубського козацтва. Російський уряд вирішив використати добу „безкоролів’я” у Польщі задля своїх імперіалістичних планів, і, порушивши умови Деулінського перемир’я, розпочав бойові дії проти Речі Посполитої. Метою російського уряду було повернення всіх, відвойованих у неї Польщею земель – Смоленська та Сіверщини. Головні події цієї війни відбувалися під Смоленськом, чому й сама війна одержала назву Смоленської, але й на теренах Стародубщини сталося чимало знаменних подій, завдяки яким війська Росії зазнали поразки, а Стародубщина зберегла й цього разу свою свободу.

Але розпочиналася ця війна на Стародубщині нещасливо для українців. 17 листопада 1632-го року російські війська з Брянську на чолі з воєводою Алад’їним перейшли стародубську межу та оточили Почеп. Головні сили польсько-литовського війська були задіяні в цей період під Смоленськом, а місцеве козацтво було не настільки численним, аби довгочасно протистояти росіянам, та все ж місцевий гарнізон на чолі з урядником Яном Лапинським вирішив вийти на бій проти москалів, та у кривавій битві зазнав поразки. Почеп було здобуто росіянами, а місцеві збройні загони відступили до Стародуба. Стародубські українці розпочали справжню партизанську війну проти своїх загарбників. Цілий місяць московські воєводи не могли й носа показати з Почепу, бо всі ті загони, котрі вони висилали звідти, розпорошувалися та зникали на стародубських шляхах. Стародубські українці настільки відчули себе сильними, що у середині грудня вирішили навіть спробувати звільнити всю Стародубщину від російських військ, та пішли походом на Почеп. Але тут стародубці занадто переоцінили власні можливості. Під почепськими мурами російські воєводи знову взяли верх, та розбивши захисників Стародубщини, рушили слідом за ними аж до Мглина, який і здобули 20 грудня. Найбільш поважаних у Мглину українців на чолі з Іваном Мичурою привезли до Почепу, який став тимчасово головною російською базою в окупованому краї, та примусили „цілувати хрест государю” від імені всього мглинського населення 26 грудня. В той же самий час росіяни нанесли по Стародубщині удар з півдня – спочатку московські війська захопили Новгород-Сіверський, а звідти воєвода Єропкін рушив на Стародуб, який захопив наприкінці грудня.

Дуже швидко довелося стародубцям згадати про те, яким несолодким є життя під московською владою, точніше під її безвладдям. Під Смоленськом у росіян справи були кепськими, з московського війська втікало безліч дезертирів, які зорганізовувалися в банди та тероризували місцеве населення на окупованих територіях. Так під Стародубом з’явилася банда Івана Балаша, у якій, крім різних покидьків, були навіть „діти боярські”, а особливо багато було в ній донських козаків, які замість того, аби йти воювати в російській армії під Смоленськом, займалися грабіжництвом та вбивствами на Стародубщині. Ось тоді стародубці й познайомилися з донськими козаками, та довідалися, що окрім свого імені аж нічого вони спільного з українськими козаками не мають, хоча й від них і походять. Майже півроку тероризували банди Балаша Стародубщину, аж поки воєвода Єропкін не злякався великого гніву народного та не полонив розбишацького ватажка. Але повівся Єропкін з розбійниками та ґвалтівниками напрочуд незвичайно. Біля 400 чоловік було повернуто без усякого покарання на службу до російського війська, більшості ж дозволено разом з донськими козаками піти на Дін, звичайно ж так само, без будь-якого нарікання.

Протягом 1633-го року польсько-литовські війська декілька разів намагалися визволити Стародубщину від росіян, але безрезультатно. Так 26 березня загони Речі Посполитої з’явилися під Стародубом, а 14 червня під Почепом, але після кровопролитних боїв здобути їх так і не змогли. Та все-таки головні події цієї війни відбувалися саме під Смоленськом. Тут у 1634-му році російські війська зазнали поразки та Смоленська не здобули. Дезертирство з російського війська набуло небувалих розмірів – навіть командири тікали геть разом із своїми загонами – помирати під Смоленськом не хотілося нікому. Тому 3 червня поміж Росією та Польщею було укладено Полянівський мир, згідно з яким російські війська звільняли усі захоплені на Стародубщині території, та ще зобов’язувалися виплатити Речі Посполитій 20 тисяч золотих рублів контрибуції. Так Стародубщина, завдяки волі свого народу, залишилася в єдності з усіма землями українськими, та як могла допомогла Речі Посполитій здобути перемогу в цій війні.